Іван Франко і масонство (original) (raw)
Related papers
2018
This monograph deals with a complicated complex of problems concerning the relationship between the outstanding Ukrainian writer and public leader Ivan Franko (1856-1916) and Jews, and his project to solve the Jewish question in Galicia at the turn of the century. The introduction presents general problems in Franko Studies and the main debates within the field at present. Chapter I, “Jewish Discourses of Ivan Franko”, focuses on seven basic Jewish discourses in Franko’s intellectual heritage: 1) biographical discourse, 2) epistolary discourse, 3) journalistic discourse, 4) the discourse of his literary prose, 5) poetic discourse, 6) folkloristic discourse, 7) the discourse of literary criticism. In each of the mentioned discourses Franko’s take on the Jewish question was different, ranging from a friendly correspondence with the key personalities of Jewish intelligentsia of the time (Saul Raphael Landau, Nathan Birnbaum, Victor Adler), to the criticism of Jewish exploitation of Galician peasants in his prose and editorials. Chapter II, “Semitism and AntiSemitism in Galicia in Late Nineteenth – Early Twenties Century”, analyzes two principal texts in relation to Jewry, both written by Franko, namely: “Semitism and Anti-Semitism in Galicia” (1887) and “Jews about the Jewish Question” (1893). In these essays Franko presented his views on solving the Jewish question not only in Galicia, but also in Europe to the advantage of both Jews and other nations (primarily Poles and Ukrainians in Galicia). Chapter III, “Ivan Franko between Theodor Herzl’s and Martin Buber’s Ideologies”, presents Franko’s attitude to Zionism and the problem of the Jewish state. Among the issues raised in this chapter is the correspondence between Franko and Buber, a discussion about the alleged meeting of Franko with Theodor Herzl in Vienna in 1892 (mentioned by Vasyl Shchurat in his memoirs), and the main ideas of Franko’s poem “Moses” (1905). The appendix is an integral part of the book since it includes original texts on the Jewish topic written in Polish and German by Franko and his contemporaries.
Сумароков-сатирик постоянно выступал против общественных пороков и злоупотреблений в современном ему обществе и вместе с тем писал сочинения, в которых создавал идеальный мир человеческих отношений, основанных на справедливости, взаимном уважении, дружбе. в осуществленном поэтом переложении 83 псалма отразились несбыточные утопические народные мечты о земном рае. 1 Давний миф о «золотом веке», привлекавший как европейских, так и русских писателей XVIII века, неизменно сохранял свою притягательность и для Сумарокова. 2 его статья «Сон. Счастливое общество» 3 представляет идеальное, с его точки зрения, политическое устройство, противостоящее существующему. идеал предстает как программа, цель, к которой следует стремиться, чтобы ее осуществить. Обращение к утопии для критики общественных пороков получило продолжение и в первоначальном варианте «хора ко превратному свету» (конец 1762-январь 1763), в котором поэт прославлял вымышленную заморскую страну, где «почтеннее свиньи, / нежели бесстыдны сребролюбцы». 4 С нравственно-философскими исканиями писателя был связан и его интерес к масонству, что вызывает живой интерес и полемику исследователей. еще Г. в. вернадский называл журнал Сумарокова «трудолюбивая пчела» среди многих других изданий, «вполне способных дать понятие о духовной пище» масонов 1770-х годов. 5 Однако здесь же ученый упоминал о «скудном числе специально масонских произведений» в русской периодике этого времени, имевшей по преимуществу общий нравственно-философский характер. тем не менее, некоторые современные исследователи стремятся анализировать журнал Сумарокова как своего рода метатекст, подчиненный масонской символике. 6 более убедительным представляется подход М. Левитта, который, возражая против такой интерпретации «трудолюбивой пчелы», справедливо напоминает о сатирическом характере этого издания и о том, что «отпечаток личности Сумарокова ложится на весь журнал». 7
Іван Франко про етновиховання української молоді
Педагогічний дискурс, 2012
У статті охарактеризовано провідні ідеї концепції етновиховання української молоді Івана Франка на тлі сучасних глобалізаційних процесів. Значна увага приділена питанням формування національної самосвідомості особистості, підготовки зростаючого покоління до участі в державотворчих процесах на засадах гуманізму та свободи.
Іван Франко та Михайло Лозинський: історія творчих взаємин
Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. – 2015. – Вип. 40. – С. 157–169.
вельми симпатичну, талановиту й діяльну натуру з маєстатичною постаттю «велетня думки і праці»? Зрештою, про що свідчить історія їхніх творчих взаємин? Але про все за порядком. Михайло Михайлович Лозинський, український публіцист, літературознавець, перекладач, правознавець, політичний та громадський діяч, народився 30 липня 1880 р. у с. Бабине (тепер с. Бабин-Зарічний) Калуського р-ну Івано-Франківської обл. Навчався у Станіславівській (1893-1898 рр.) та Львівській академічній гімназіях (1899-1900 рр.). Літературну, перекладацьку та театрально-критичну діяльність розпочав 1897 р.. У лютому 1900 р. М. Лозинський, учень 8-го гімназійного класу, надіслав до редакції «Літературно-наукового вісника» деякі з перших своїх поезій та переклад статті «Das Verbrechen in Criminalromanen und Sensationsdramen» (нім. «Злочин у кримінальних романах та сенсаційних драмах»). У листі від 27 лютого 1900 р. він просив І. Франка висловити свою думку про його «кепські вірші» [3, ф. 3, № 1632, с. 201]. Очевидно, йшлося про поезії зі збірки М. Лозинського «Любов-туга». Відпис І. Франка на цей лист М. Лозинського невідомий. Проте ні переклад статті, ні поезії в журналі опубліковані не були. Ймовірно, І. Франко не надто високо оцінив перші проби пера юного літератора. Та й сам М. Лозинський, як зізнавався у листі до письменника від 28 жовтня 1902 р., зауважив: «<…> до оригінальної белетристики я не дуже рвуся (маю ще час!), та й не можна її як з рукава сипати <…>» [3, ф. 3, № 1620, с. 414]. Згодом кілька ліричних віршів М. Лозинського було вміщено в альманахах «Багаття» (1905) та «Нова рада» (1908), але уповні його поетичний талант так і не розкрився.
Іван Франко як автор законопроєктів
Entrepreneurship, Economy and Law, 2020
, доцент, доцент кафедри людських прав юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича ІВАН ФРАНКО ЯК АВТОР ЗАКОНОПРОЄКТІВ У статті проаналізовано наукову спадщину, публіцистичні праці, епістолярій І. Франка та розглянуто його погляди на сутність та зміст права і законів. Правові ідеї мислителя не втрачають своєї важливості завдяки їх гуманістичній спрямованості. Визначено, що, крім звичаєвого права, письменник звертав увагу на закон як джерело права. Описуючи колізії законодавства, І. Франко наголошував на неприпустимості обмеження законами прав і свобод людини та громадянина. Акцентовано увагу на тому, що проекти законів, укладених Іваном Франком (проект індемнізаційної угоди 1882 р., «Закон про риболовство в Галичині. Проект Івана Франка» від 4 березня 1916 р.) відзначаються демократичним і національним характером їхнього змісту. Це виражалось насамперед у всебічному врахуванні інтересів українського населення Австро-Угорської монархії. З'ясовано позиції вченого щодо законотворчого процесу. І. Франко розглядав та коментував зміст законів та підзаконних актів Австро-Угорської монархії. Період його зацікавлення чинним законодавством пов'язаний з роботою вченого в редакції польської газети «Kurjer Lwowski». Як репортер І. Франко відвідував різноманітні судові процеси, був присутній на засіданнях галицького сейму. Письменник бачив окремі недоліки в австрійських законах, він неодноразово вказував на наявність різних протиріч між нормативно-правовими актами. Він вважав, що наявні проблеми потрібно вирішувати на рівні законотворення. І. Франко був противником «нечіткого і важкого» стилю викладення законів, а також виступав проти прийняття неповних, половинчастих нормативно-правових актів. Вчений наголошував, що неточні та неоднозначні законодавчі дефініції створюють можливість для різної інтерпретації правових приписів. І. Франко критикував суб'єктивізм у процесі законотворення, застерігав від прийняття законів, які в угоду продовженню традицій були зорієнтовані в минуле і не відповідали реальним суспільним відносинам. Він визнавав, що організація влади повинна відповідати національним традиціям і спрямовуватись на забезпечення прав і свобод кожної людини. Важливою є Франкова засада про те, що закон твориться для людей, а не люди існують для виконання закону.
Політична ангажованість І. Я. Франка в контексті дискусії про місію митця
2016
The discourse of European intellectuals on the mission of an intellectual, an artist in public life of Europe is analyzed in the paper. Axiological dimension of the prominent Ukrainian culture figure I. Ya. Franko public activity is outlined in such context. The author concludes that Franko, surpassing his time, exactly realized in his life the idea of political engagement of an artist.