Abbasid Caliphate (original) (raw)

dbo:abstract

الدولة العباسية أو الخلافة العباسية أو دولة بني العبَّاس هو الاسم الذي يُطلق على ثالث خلافة إسلامية في التاريخ، وثاني السلالات الحاكمة الإسلامية. استطاع العباسيون أن يزيحوا بني أمية من دربهم ويستفردوا بالخلافة، وقد قضوا على تلك السلالة الحاكمة، وطاردوا أبناءها حتى قضوا على أغلبهم، ولم ينج منهم إلا من لجأ إلى الأندلس، وكان من ضمنهم عبد الرحمن بن معاوية بن هشام بن عبد الملك بن مروان بن الحكم؛ فاستولى على شبه الجزيرة الأيبيرية، وبقيت في عقبه لسنة 1029م. أسس الدولة العباسية رجالٌ من سلالة العباس بن عبد المطلب، أصغر أعمام الرسول محمد بن عبد الله، وقد اعتمد العباسيون في تأسيس دولتهم على الفرس الناقمين على الأمويين؛ حيث استبعدوهم من مناصب الدولة والمراكز الكبرى، بينما اختُصَّ العرب بها، كذلك استمال العباسيون الشيعة للمساعدة على زعزعة كيان الدولة الأموية. وقد نقل العباسيون عاصمة الدولة، بعد نجاح ثورتهم، من دمشق، إلى الكوفة، ثم الأنبار، قبل أن يقوموا بتشييد مدينة بغداد لتكون عاصمة لهم، والتي ازدهرت طيلة ثلاثة قرون من الزمن، وأصبحت أكبر مدن العالم وأجملها، وحاضرة العلوم والفنون، لكن نجمها أخذ بالأفول مع بداية غروب شمس الدولة العباسية ككل، ونقل المعتصم عاصمة الدولة من بغداد إلى سامراء التي أطلق عليها سر من رأى، ثم أعيدت إلى بغداد بعد أربعين سنة. عرفت الدولة العباسية عصرها الذهبي خلال عهدي هارون الرشيد وابنه المأمون؛ إذ نشطت الحركة العلمية وازدهرت ترجمة كتب العلوم الإغريقية والهندية والفهلوية إلى اللغة العربية على يد السريان والفرس والروم من أهالي الدولة العباسية، وعمل المسلمون على تطوير تلك العلوم، وابتكروا عدة اختراعات مفيدة، كما ازدهرت الفلسفة الإسلامية، واكتمل تدوين المذاهب الفقهية الكبرى: الحنفية والمالكية والشافعية والحنبلية عند أهل السنة، والجعفرية والزيدية عند الشيعة، وبرزت الكثير من الأعمال الأدبية والفنية؛ مثل كتاب ألف ليلة وليلة وغيرها، وأسهم أهل الكتاب من المسيحيين واليهود والصابئة في هذه النهضة الحضارية، وبرز منهم علماء وأدباء وفلاسفة كبار. تنوّعت الأسباب التي أدّت لانهيار الدولة العباسية، ومن أبرزها: بروز حركات شعوبية ودينية مختلفة في هذا العصر؛ فقد أدّت النزعة الشعوبية إلى تفضيل الشعوب غير العربية على العرب، وقام جدل طويل بين طرفَي النزاع، وانتصر لكل فريق أبناؤه. وإلى جانب الشعوبية السياسية، تكوّنت فرق دينية متعددة عارضت الحكم العبّاسي، وكان محور الخلاف بين هذه الفرق وبين الحكام العبّاسيين هو «الخلافة» أو إمامة المسلمين، وكان لكل جماعة منهم مبادئها الخاصة، ونظامها الخاص، وشعاراتها وطريقتها في الدعوة إلى هذه المبادئ الهادفة لتحقيق أهدافها في إقامة الحكم الذي تريد. وقد جعلت هذه الفرق الناس طوائف وأحزابًا، وأصبحت المجتمعات العباسيّة ميادين تتصارع فيها الآراء وتتناقض، فوسّع ذلك من الخلاف السياسي بين مواطني الدولة العبّاسية، وساعد على تصدّع الوحدة العقائدية التي هي أساس الوحدة السياسية. ومن العوامل الداخلية التي شجعت على انتشار الحركات الانفصالية، اتساع رقعة الدولة العبّاسية؛ ذلك أن بُعدَ العاصمة، والمسافة المترامية بين أجزاء الدولة، وصعوبة المواصلات في ذلك الزمن؛ جعل الولاة في البلاد النائية يتجاوزون سلطاتهم، ويستقلون بشؤون ولاياتهم، دون أن يخشوا الجيوش القادمة من عاصمة الخلافة لإخماد حركتهم الانفصالية، والتي لم تكن تصل إلا بعد فوات الأوان، ومن أبرز الحركات الانفصالية عن الدولة العباسية: حركة الأدارسة وحركة الأغالبة، والحركة الفاطمية. وقد انتهى الحكم العباسي في بغداد سنة 1258م، عندما أقدم هولاكو خان على نهب وحرق المدينة، وقتل أغلب سكانها بما فيهم الخليفة وأبناؤه، وقد انتقل من بقي على قيد الحياة من بني العباس إلى القاهرة بعد تدمير بغداد؛ حيث أقاموا الخلافة مجددًا في سنة 1261م، وبحلول هذا الوقت كان الخليفة قد أصبح مجرد رمز لوحدة الدولة الإسلامية دينيًا، أما في الواقع فإن سلاطين المماليك كانوا هم الحكَّامَ الفعليين للدولة. وكان محيي الخلافة العباسية في القاهرة هو السلطان الظاهر بيبرس، الذي رغب أن يكون الحاكم المُسلم الذي يُعيد الحياة إلى هذه الخِلافة، على أن يكون مقرُّها القاهرة، لِيجعل منها سندًا لِلسلطنة المملوكيَّة، التي كانت بِحاجةٍ ماسَّة إلى دعمٍ روحيٍّ يجعلها مهيبة الجانب؛ فعلى الرَّغم من الانتصارات التي حققتها ضدَّ المغول كانت في حاجة إلى ذلك الدعم الروحي، كذلك كان الظاهر بيبرس في حاجة إلى ذلك الدعم الروحي لأمرين؛ الأول: أن يُحيطَ عرشه بِسياجٍ من الحماية الروحيَّة، يقيه خطر الطامعين في مُلك مصر والشَّام، ويُبعد عنه كيد مُنافسيه من أُمراء المماليك في مصر، الذين اعتادوا الوُصُول إلى الحُكم عن طريق تدبير المُؤامرات، والثاني: أن يظهر بِمظهر حامي الخِلافة الإسلاميَّة. لذلك استدعى إلى القاهرة أميرًا عباسيًّا هو أبو القاسم أحمد، وبايعه وعلماء الديار المصرية بالخلافة، فقلد الخليفةُ بيبرس أمورَ البلاد الإسلاميَّة وما ينضاف إليها، وما سيفتحهُ من بلادٍ في دار الحرب، وألبسهُ خُلعة السلطنة. ومُنذ ذلك الوقت عُرف كل سلطان مملوكي بـ«قسيم أمير المؤمنين». وقد ظلت الخلافة العباسية قائمة حتى سنة 1519م، عندما اجتاحت الجيوش العثمانية بلاد الشام ومصر، وفتحت مدنها وقلاعها، فتنازل آخر الخلفاء عن لقبه لسلطان آل عثمان، سليم الأول، فأصبح العثمانيون خلفاء المسلمين، ونقلوا مركز العاصمة من القاهرة إلى القسطنطينية. (ar)
Els abbàssides (àrab: العباسيون, al-ʿabbāsiyyūn o بنو العباس, Banū l-ʿAbbās) foren una dinastia de califes que governà políticament i religiosa el món musulmà des del 750 fins al 1258, amb un prolongament a Egipte fins al 1517, quan el seu paper va ser assumit pel soldà de Turquia (Imperi Otomà). (ca)
بنو العباس هي سلالة عربية ينحدر نسلها من العباس بن عبد المطلب، أصبحت الأسرة الحاكمة للخلافة، حيث عرف خلفاء بني العباس بكونهم قادة للمسلمين لمدة خمسة قرون (من 750 حتى سقوط بغداد عام 1258) عرفت بالخلافة العباسية مقسمة إلى ثلاث فترات رئيسية: العصر العباسي المبكر (750-861)، العصر العباسي الأوسط (861-936) والعصر العباسي اللاحق (936-1258). كما حكم فرع السلالة المتدرب حكامًا شرفيين لسلطنة المماليك (1261-1517). (ar)
Abbásovci je jedna ze dvou největších sunnitských dynastií muslimského impéria, vládnoucí arabskému chalífátu v letech 750 až 1258. Funkci duchovní hlavy islámu pak vykonávala ještě v letech 1261 až 1517 v Egyptě pod vládou mamlúků. Svůj původ odvozovala tato dynastie od al-Abbáse, strýce proroka Mohameda. (cs)
To Χαλιφάτο των Αββασιδών (750-1258 μ.Χ., αραβικά: العبّاسيّون) υπήρξε το τρίτο χρονικά ισλαμικό χαλιφάτο. Κυβερνήθηκε από τη δυναστεία των Αββασιδών χαλίφηδων, που έχτισαν την πρωτεύουσά τους στη Βαγδάτη αφού ανέτρεψαν το Χαλιφάτο των Ομεϋαδών από όλες τις περιοχές που διαφέντευε εκτός της Ανδαλουσίας. Το Χαλιφάτο των Αββασιδών ιδρύθηκε από τους απογόνους του νεότερου θείου του Προφήτη Μωάμεθ, Αμπάς ιμπν Αμπντ αλ-Μουτάλιμπ (566-653 μ.Χ.) στην Κούφα το 750, ενώ το 762 η πρωτεύουσα μεταφέρθηκε στη Βαγδάτη. Μέσα σε 150 χρόνια από τότε που ολοκλήρωσαν τον έλεγχο της Περσίας, οι χαλίφηδες αναγκάστηκαν να παραχωρήσουν εξουσία στους τοπικούς δυναστικούς εμίρηδες που μόνο τυπικώς αναγνώριζαν την εξουσία τους. Το χαλιφάτο απώλεσε επίσης τις δυτικές επαρχίες της Ανδαλουσίας, του Μαγκρέμπ και της Ιφρικίγια από τον Ομεϋάδα πρίγκηπα Αμπντ αλ-Ραχμάν Α΄, τους Αγλαβίδες και τους Φατιμίδες αντίστοιχα. Η εξουσία των Αββασιδών διακόπηκε για τρία χρόνια το 1258, όταν ο Xoυλεγκού χαν, ο Μογγόλος χάνος, λεηλάτησε και ερήμωσε τη Βαγδάτη. Επανήλθε όμως στην Αίγυπτο των Μαμελούκων το 1261, απ΄ όπου συνέχισε να διεκδικεί την ηγεσία και πρωτοκαθεδρία σε θρησκευτικά θέματα του μουσουλμανικού κόσμου μέχρι το 1519, όταν η θρησκευτική εξουσία μεταφέρθηκε επίσημα στην Οθωμανική Αυτοκρατορία και η πρωτεύουσα του χαλιφάτου στην Κωνσταντινούπολη. (el)
Das Abbasiden-Kalifat oder Abbasiden-Reich war ein islamisches Großreich unter der 749 begründeten Dynastie der Abbasiden (arabisch العبّاسيّون, DMG al-‘Abbāsiyyūn), die im Jahr 750 die Umayyaden in der Regierung des Kalifats ablösten. Das Kalifat der Abbasiden wurde wie das der Umayyaden und später der Osmanen von fast allen Sunniten anerkannt. Der Name der Abbasiden geht zurück auf al-ʿAbbās ibn ʿAbd al-Muttalib, einen Onkel des Propheten Mohammed. Die Familie gehört zur Sippe der Haschimiten. Das Kalifat der Abbasiden in Bagdad wurde 1258 mit der Eroberung von Bagdad durch die Mongolen und der Hinrichtung des Kalifen al-Musta'sim beendet. Die Dynastie der Abbasiden bestand durch Einsetzungen durch den mamlukischen Sultan Baibars fort. In der Folge existierte ein durch die Mamluken erhaltenes abbasidisches Ersatz-Kalifat in Kairo, welches die realpolitische Machtausübung an die Mamluken formal übertrug und unter Muslimen außerhalb des Herrschaftsgebietes nur noch geringere Anerkennung erhielt. Mit der Eroberung Kairos durch die Osmanen 1517 wurde die Dynastie der Abbasiden endgültig beendet.Nach mehreren Migrationsbewegungen leben Abbasiden heutzutage vorwiegend in Palästina. (de)
The Abbasid Caliphate (/əˈbæsɪd/ or /ˈæbəsɪd/; Arabic: الْخِلَافَةُ الْعَبَّاسِيَّة, al-Khilāfah al-ʿAbbāsiyyah) was the third caliphate to succeed the Islamic prophet Muhammad. It was founded by a dynasty descended from Muhammad's uncle, Abbas ibn Abdul-Muttalib (566–653 CE), from whom the dynasty takes its name. They ruled as caliphs for most of the caliphate from their capital in Baghdad in modern-day Iraq, after having overthrown the Umayyad Caliphate in the Abbasid Revolution of 750 CE (132 AH). The Abbasid Caliphate first centered its government in Kufa, modern-day Iraq, but in 762 the caliph Al-Mansur founded the city of Baghdad, near the ancient Babylonian capital city of Babylon. Baghdad became the center of science, culture and invention in what became known as the Golden Age of Islam. This, in addition to housing several key academic institutions, including the House of Wisdom, as well as a multiethnic and multi-religious environment, garnered it a worldwide reputation as the "Center of Learning". The Abbasid period was marked by dependence on Persian bureaucrats (such as the Barmakid family) for governing the territories as well as an increasing inclusion of non-Arab Muslims in the ummah (Muslim community). Persian customs were broadly adopted by the ruling elite, and they began patronage of artists and scholars. Despite this initial cooperation, the Abbasids of the late 8th century had alienated both non-Arab mawali (clients) and Persian bureaucrats. They were forced to cede authority over al-Andalus (current Spain and Portugal) to the Umayyads in 756, Morocco to the Idrisids in 788, Ifriqiya and Sicily to the Aghlabids in 800, Khorasan and Transoxiana to the Samanids and Persia to the Saffarids in the 870s, and Egypt to the Isma'ili-Shia caliphate of the Fatimids in 969. The political power of the caliphs was limited with the rise of the Iranian Buyids and the Seljuq Turks, who captured Baghdad in 945 and 1055, respectively. Although Abbasid leadership over the vast Islamic empire was gradually reduced to a ceremonial religious function in much of the Caliphate, the dynasty retained control of its Mesopotamian domain during the rule of Caliph Al-Muqtafi and extended into Iran during the reign of Caliph Al-Nasir. The Abbasids age of cultural revival and fruition ended in 1258 with the sack of Baghdad by the Mongols under Hulagu Khan and the execution of Al-Musta'sim. The Abbasid line of rulers, and Muslim culture in general, re-centred themselves in the Mamluk capital of Cairo in 1261. Though lacking in political power (with the brief exception of Caliph Al-Musta'in of Cairo), the dynasty continued to claim religious authority until a few years after the Ottoman conquest of Egypt in 1517, with the last Abbasid caliph being Al-Mutawakkil III. (en)
La Abasida Kaliflando (arabe الخلافة العباسية kaj transliterumita al-Ĥilāfah al-‘Abbāsījah) estis la kaliflando estrita de la dua dinastio de la sunaistaj kalifoj (750-1258), kiuj sekvis la Umajadojn, nome la tria el la islamaj kaliflandoj, kiuj sukcedis la islaman profeton Mahomedo. Ĝi estas ankaŭ nomata Kaliflando de Bagdado, ĉar la kalifoj, dum plejparto de tiu periodo havis la ĉefurbon en Bagdado, kiu estas en nuntempa Irako, post ekhavi aŭtoritaton super la islama imperio el la Umajada Kaliflando en la jaro 750 (jaro 132 de islama kalendara kalkulado). La Abasidoj devenis de ‘Abbas ibn ‘Abd al-Muttalib (566-652), plej juna onklo de la profeto Mahomedo, el kiu la kaliflando havas sian nomon. La Abasida Kaliflando unue centris sian registaron en Kufa, sed en 762 la kalifo Al-Mansur fondis la urbon Bagdado, norde de la sasanida ĉefurbo Ktesifono. La elekto de ĉefurbo tiom proksima al Persio mem respegulis kreskantan fidon en la persaj burokratoj, ĉefe de la Barmakida familio, por administracii la teritoriojn konkeritajn fare de arabaj islamanoj, same kiel la pliigantan inkludon de ne-arabaj islamanoj en la ummao. Spite tiun dekomencan kunlaboradon, la Abasidoj de la fino de la 8-a jarcento estis izolintaj kaj arabajn novkonvertitojn maŭali kaj iranajn burokratojn, kaj estis devigitaj lasi aŭtoritaton en Al-Andalus kaj Magrebo al la Umajadoj, en Maroko al la Idrisida dinastio, en Ifrikio al la Aglabidoj, kaj en Egiptio al la ŝijaisma kaliflando de Fatimidoj. La politika povo de kalifoj multe finis per la stariĝo de Bujidoj kaj la Selĝukaj Turkoj. Kvankam la Abasida hegemonio super la ampleksega Islama Imperio estis laŭgrade limigita al ceremonia religia funkcio, la dinastio retenis kontrolon super sia Mezopotamia teritorio. La ĉefurbo Bagdado iĝis centro de scienco, kulturo, filozofio kaj inventado dum la Islama Orepoko. Tiu periodo de kultura florado finiĝis en 1258 pro la rabado de Bagdado fare de Mongoloj sub la estreco de Hulagu Ĥan. La Abasida linio de regantoj, kaj la islama kulturo ĝenerale, recentriĝis en la Mameluka ĉefurbo Kairo en 1261. Kvankam manka de politika povo, la dinastio pluis postuli aŭtoritaton en religiaj aferoj ĝis post la otomana konkero de Egiptio (1517). (eo)
Abbastar Kalifa-herria (arabieraz: العبّاسيّون‎, al-‘Abbāsīyūn) Mahoma hil ondoren sortutako lau kalifa-herrietatik hirugarrena izan zen. Buruzagiak abbastarren dinastiaren kalifak izan ziren, omeiatarrak Al Andalus ez beste lurralde guztietatik egotzi ondoren, beren hiriburua Bagdaden kokatu zutenak. Kalifa garrantzitsuenak Al-Mansur (754–775 bitartean agindu zuena) eta Harun al-Rashid (786-809) izan ziren. (eu)
Abbastarren dinastia edo abbastarrak (العبّاسيّون) 750 eta 1258 artean Kalifa-herrian agintzen zuen dinastia musulmana izan zen. Mahomaren osaba zen Abbas ibn Abd al-Muttaliben ondorengoa zen sortutako tribu quraysh izan zen. Abbastar Iraultzaren ondorioz, 750eko Marwan II.a omeiatarra menderatu zuten eta bere kalifa-herria eratu zuten Bagdaden. (eu)
Le califat abbasside (arabe : الخلافة العباسية / al-ḵilāfa al-ʿabbāsiyya) est un califat sunnite qui gouverne le monde musulman de 750 à 1258. La dynastie des Abbassides est fondée par As-Saffah, issu d'un oncle de Mahomet, Al-Abbâs. Elle arrive au pouvoir à l'issue d'une véritable révolution menée contre les Omeyyades, apparentés de manière plus éloignée au prophète de l'islam. Ils veulent un État plus profondément musulman, où les Iraniens convertis à l'islam auront une part égale à celle des Arabes. Après plus de trois ans de guerre, le général abbasside Abû Muslim triomphe des Omeyyades en 750 à la bataille du Grand Zab. Sous les Abbassides, le centre de gravité de l'islam se déplace de la Syrie vers l'Irak où une nouvelle capitale est fondée en 762 : Bagdad. La civilisation arabo-musulmane est à son apogée, dans un empire qui s'étend de l'Ifriqiya aux rives de l'Indus. La dynastie abbasside donne naissance à d’illustres califes comme Al-Mânsur, Al-Ma’mūn ou encore le légendaire Harun ar-Rachid qui étendent la religion musulmane, la langue arabe ainsi qu'une conscience universaliste de l'islam qui caractérise tout le monde médiéval musulman. Paradoxalement, c’est aussi sous leur direction que commence le lent déclin de la civilisation arabo-musulmane. L’empire gigantesque conquis sous les premiers califes et ensuite sous les Omeyyades a arrêté son expansion ; en Espagne puis en Égypte et en Tunisie, des souverains locaux arrachent leur indépendance et réclament le titre et la dignité califales, tandis que les dynasties iraniennes (Bouyides) et les tribus turques fraîchement converties à l’islam (Seldjoukides) prennent de plus en plus d’importance au sein de l’empire. Malgré ces difficultés, la fructification culturelle et le contrôle territorial (réduit) des Abbassides perdurent jusqu'au sac de Bagdad par les Mongols de Houlagou Khan en 1258. À la suite de cet événement, le califat abbasside est de facto aboli pendant trois ans, avant d'être restauré par le sultan mamelouk Baybars en 1261. Mais cette restauration est surtout symbolique : les califes abbassides qui siègent au Caire (la capitale du sultanat mamelouk) n'exercent aucune charge politique (à l'exception d'Al-Mustain pendant quelques mois en 1412) bien qu'ils continuent de revendiquer une autorité religieuse jusqu'en 1517, année de la conquête de l'Égypte par l'Empire ottoman. (fr)
El Califato abasí (750-1259), llamado también Califato abásida (o abasida), fue una dinastía califal fundada en 750 por Abu l-Abbás, descendiente de Abbás, tío de Mahoma, que se hizo con el poder tras eliminar a la dinastía omeya y trasladó la capital de Damasco a Bagdad. Bagdad se convirtió en uno de los principales centros de la civilización mundial durante el califato de Harún al-Rashid, personaje de Las mil y una noches. Los abasíes basaban su pretensión al califato en su descendencia de Abbás ibn Abd al-Muttálib (566-652), uno de los tíos más jóvenes del profeta Mahoma. , bisnieto de Abbás, comenzó su campaña por el ascenso al poder de su familia en Persia, durante el reinado del califa omeya Úmar II. Durante el califato de Marwán II, esta oposición llegó a su punto culminante con la rebelión del imán Ibrahim, descendiente en cuarta generación de Abbás, en la ciudad de Kufa (actual Irak), y en la provincia de Jorasán (en Persia, actual Irán). La revuelta alcanzó algunos éxitos considerables, pero finalmente Ibrahim fue capturado y murió (quizás asesinado) en prisión en 747. Continuó la lucha su hermano Abdalah, conocido como Abu ul-'Abbás as-Saffah quien, después de una victoria decisiva en el río Gran Zab (un afluente del río Tigris que discurre por Turquía e Irak) en 750, aplastó a los omeyas y fue proclamado califa. Al-Ándalus se independizó de los abasíes con Abd al-Rahmán I en 756, y en 776 se independizó el Norte de África. En el siglo X el recayó en los sultanes selyúcidas. El sucesor de Abu al-'Abbás, Al-Mansur, funda en 762 la ciudad de Madínat as-Salam (Bagdad), a la que traslada la capitalidad desde Damasco. La época de máximo esplendor correspondió al reinado de Harún al-Rashid (786-809), a partir de la cual comenzó una decadencia política que se acentuaría con sus sucesores. El último califa, Al-Mu'tásim, fue asesinado en 1258 por los mongoles, que habían conquistado Bagdad. Hasta ese año hubo 37 califas abasíes, cuando el imperio fue conquistado por Hulagu, nieto de Genghis Khan. Sin embargo un miembro de la dinastía pudo huir a Egipto y mantuvo el poder bajo el control de los mamelucos. Esta última rama de la dinastía se mantuvo en Egipto hasta la conquista otomana de 1517. (es)
Les Abbassides sont une dynastie arabe musulmane qui régna sur le califat abbasside de 750, lorsqu'ils succèdent aux Omeyyades, jusqu'à la chute de Bagdad en 1258. Ils sont ensuite calife au Caire sans pouvoir temporel (au main du sultanat mamelouk d'Égypte) jusqu'en 1517 et leur déposition par les Ottomans. (fr)
Ba í Califeacht na nAbasach nó, níos simplí, na hAbasaigh (Araibis: العباسيون / al-'abbāsīyūn), an tríú . Cailifí de chuid an ríora Abasach a bhí iontu, agus thóg siad a gcuid phríomhchathair i mBagdad, tar éis na cailifí a bheith treascartha acu, i ngach áit ach amháin sa réigiún Al Andalus. (ga)
Ba í an Chailifeacht Abasach. (ga)
Kekhalifahan Abbasiyah (Arab: الخلافة العباسية, al-khilāfah al-‘abbāsīyyah) atau Bani Abbasiyah (Arab: العباسيون, al-‘abbāsīyyūn) adalah kekhalifahan kedua Islam yang berkuasa di Baghdad (sekarang ibu kota Irak) dan kemudian berpindah ke Kairo sejak tahun 1261. Kekhalifahan ini berkembang pesat dan menjadikan dunia Islam sebagai pusat pengetahuan dunia. Kekhalifahan ini berkuasa setelah merebutnya dari Bani Umayyah dan menundukkan semua wilayahnya kecuali Andalusia. Bani Abbasiyah merujuk kepada keturunan dari paman Nabi Muhammad yang termuda, yaitu Abbas bin Abdul-Muththalib (566-652), oleh karena itu mereka juga termasuk ke dalam Bani Hasyim. Berkuasa mulai tahun 750 dan memindahkan ibu kota dari Damaskus ke Baghdad. Berkembang selama tiga abad, tetapi pelan-pelan meredup setelah naiknya bangsa Turki yang sebelumnya merupakan bahagian dari tentara kekhalifahan yang mereka bentuk, dan dikenal dengan nama Mamluk. Selama 150 tahun mengambil kekuasaan memintas Iran, kekhalifahan dipaksa untuk menyerahkan kekuasaan kepada dinasti-dinasti setempat, yang sering disebut amir atau sultan. Menyerahkan Andalusia kepada keturunan Bani Umayyah yang melarikan diri, Maghreb dan Ifriqiya kepada Aghlabiyyah dan Fatimiyah. Kejatuhan totalnya pada tahun 1258 disebabkan serangan bangsa Mongol yang dipimpin Hulagu Khan yang menghancurkan Baghdad dan tak menyisakan sedikitpun dari pengetahuan yang dihimpun di perpustakaan Baghdad. Kekhalifahan Bani Abbasiyah berlanjut di Kairo mulai tahun 1261 dibawah naungan Kesultanan Mamluk Mesir. Kekhalifahan di Kairo ini berakhir ketika Mesir di taklukan Kesultanan Utsmaniyah tahun 1517 dan gelar khalifah di klaim oleh dinasti Utsmaniyah Turki. Keturunan dari Bani Abbasiyah termasuk suku al-Abbasi saat ini banyak bertempat tinggal di timur laut Tikrit, Iraq sekarang. (in)
Gli Abbàsidi (in arabo: عباسيون‎, ʿAbbāsiyyūn) furono una dinastia califfale musulmana che governò il mondo islamico dal 750 al 1258, e poi parte di esso tra il 1261 e il 1517. Il loro califfato ricopriva un'area di 11,1 milioni di km² ed era uno degli imperi più vasti di sempre, il secondo della storia islamica dopo il solo impero omayyade (13,4 milioni). Prendono il loro nome da al-ʿAbbās b. ʿAbd al-Muṭṭalib - zio paterno del profeta Maometto e trisavolo del fondatore della dinastia - che si vuole si fosse convertito alla religione predicata dal nipote in una data imprecisata che i detrattori della dinastia ponevano nella sera immediatamente precedente alla conquista (fatḥ) della Mecca da parte dei musulmani (630). Dal momento che i primi califfi - vicari del profeta nella sua veste di capo politico della Umma islamica - erano stati i quattro califfi cosiddetti "ortodossi" (rāshidūn) nel periodo di tempo che va dal 632 al 661, e che tra il 661 e il 750 aveva governato la Comunità islamica la dinastia araba degli Omayyadi, agendo dalla sua capitale di Damasco, gli Abbasidi furono pertanto la terza dinastia (parimenti araba) a reggere il mondo islamico. (it)
アッバース朝（الدولة العباسية、al-Dawla al-‘Abbāsīya）は、中東地域を支配したイスラム帝国第2のイスラム王朝（750年–1258年）。ウマイヤ朝に代わり成立した。 (ja)
Het kalifaat van de Abbasiden was een islamitisch rijk, geregeerd door de Abbasiden-dynastie die regeerde van 750 tot 1258. De hoofdstad van het rijk was eerst Koefa en later Bagdad, Samarra en Ar-Raqqah. Aan het hoofd van het rijk stond de kalief, die de wereldlijke leider was.De Abbasiden namen vrijwel het hele kalifaat van de Omajjaden over, die tot 750 vanuit Damascus heersten. De Omajjaden behielden echter Al-Andalus en hergroepeerden zich in 756 uiteindelijk tot het emiraat Córdoba, later kalifaat Córdoba, dat tot 1031 standhield. (nl)
아바스 칼리파국(아랍어: الدولة العباسية) 혹은 압바시아 왕조는 이슬람의 예언자 무함마드를 계승한 세번째 칼리파국이다. 예언자 무함마드의 삼촌인 의 후손들이 왕조를 세웠으며, 왕조의 이름도 여기에서 비롯되었다. 750년 우마이야 칼리파국을 으로 무너뜨린 뒤, 아바스 칼리파국의 칼리파들은 대부분 오늘날 이라크에 위치한 바그다드를 수도로 삼았다. 아바스 칼리파국은 처음에 수도를 쿠파에 두었으나, 762년 칼리파 가 옛 바빌로니아의 수도 바빌론 인근에 바그다드를 건설했다. 이슬람의 황금 시대 동안 바그다드는 , , 발명의 중심지였다. 여러 과학적 발전과 더불어 지혜의 집과 같은 여러 학술 기관, 그리고 다민족 다종교의 특성 덕분에, 바그다드는 "배움의 중심지"라는 명성을 얻게 되었다. 아바스 칼리파국은 영토 통치에 있어서 페르시아의 관료제에 의존했지만, 움마에는 비아랍계 무슬림이 다수 유입되었다. 페르시아의 관습들이 고위 지배층에게 널리 받아들여졌고, 고위 지배층은 예술가들과 학자들을 후원하기 시작했다. 이런 초창기 협력에도 불구하고, 8세기 말 아바스 칼리프들은 비아랍계 마와르들, 그리고 페르시아 관료제에 더욱 의존하게 되었다. 아바스 칼리파국은 756년 알안달루스 지역을 우마이야에, 788년 모로코를 이드리스 토후국에, 800년 이프리키야와 시칠리아를 아글라브 토후국에 빼앗겼으며, 870년대에는 사만 토후국이 호라산과 트란스옥시아나를 차지했고, 사파르 토후국이 페르시아 지역을 빼앗았다. 969년에는 이집트마저 파티마 칼리파국에게 잃었다. 945년과 1055년 바그다드를 각각 점령했던 부와이흐 왕조와 셀주크 제국이 성장하면서, 아바스 칼리파들의 정치적 영향력도 상당히 축소되었다. 여러 무슬림 왕조들에서 아바스 칼리파의 지도력은 단순히 의례적인 종교적 기능으로 점차 감소했지만, 의 치세 동안 아바스 칼리파국은 메소포타미아의 지배권을 되찾았으며, 의 치세에는 이란까지 그 영역이 확장되었다. 아바스 칼리파국의 문화적 부흥은 1258년 훌라구가 이끄는 몽골 제국의 군대가 바그다드를 약탈하고 을 처형하면서 끝나게 되었다. 아바스 지배층과 무슬림 문화인들은 1261년 맘루크 술탄국의 카이로로 이동했다. 칼리파를 제외한 아바스 칼리파들은 정치적 영향력이 부족했지만, 이들은 1517년 오스만 제국이 이집트를 정복할 때까지 종교적 권위를 주장했다. 아바스 칼리파의 마지막 칼리파는 다. (ko)
Abbasydzi – jedna z dwóch największych (licząca 37 kalifów) sunnickich dynastii imperium muzułmańskiego, rządząca Kalifatem Bagdadu. Przejęła władzę w 750, po pokonaniu poprzednio rządzących Umajjadów; przeżywała rozkwit przez dwa następne stulecia, potem znalazła się w cieniu politycznej dominacji Bujidów, a następnie Seldżuków, aż w końcu upadła po zajęciu i zburzeniu Bagdadu przez Mongołów. W 1258 wódz mongolski Hulagu-chan zdobył Bagdad i był to faktyczny koniec znaczenia politycznego dynastii, chociaż mamelucy utrzymywali jej potomków jeszcze do 1517. (pl)
Аббасидский халифат (Багдадский халифат; араб. الدَّولَةُ العَبَّاسِيَّةُ‎ al-Khilāfah al-Abbāsiyyah) — феодальное теократическое государство, существовавшее с 750 по 945 и с 1194 по 1258 год, с правящей династией — Аббасидов. В состав Багдадского халифата входили территории современных арабских стран Азии, часть Средней Азии, Египет, Иран, Северная Африка и Пакистан. До завоевания халифата Буидами в 945 году вёл самостоятельную политику. После взятия в 1055 году Багдада сельджуками аббасидские халифы владели только прилегающей к столице областью. В государстве Аббасидов в течение двух столетий происходил подъём, однако по мере усиления феодальной раздроблённости халифата и в связи с ростом политического влияния гвардии, составленной из тюркских рабов-гулямов, династия постепенно пришла в упадок. Халиф аль-Мансур перенёс столицу государства из Эль-Куфы в Багдад — новый город, который он построил на реке Тигр. В период с 836 по 892 годы столицей халифата был город Самарра. (ru)
Аббаси́ды (араб. العبّاسيّون‎ — аль-’Абба́сиййу́н‎, уст. Абассиды) — вторая (после Омейядов) династия арабских халифов (750—1258), происходившая от Аббаса ибн Абд аль-Мутталиба (ум. в 653 г.), дяди пророка Мухаммеда. В 750 году Аббасиды свергли Омейядов на всей территории халифата, кроме территории будущего Кордовского эмирата. В сознании мусульманских народов Аббасиды — символ мусульманской общности. При них ислам стал интернациональной религией, а Халифат из арабского стал общемусульманским. При Аббасидах же совершился распад единого Арабского халифата, начавшийся при последних Омейядах. Так, назначенный в 755 г. н. э. губернатором аль-Андалуса один из немногих выживших омейядов Абд ар-Рахман, отсоединился от халифата и создал Кордовский эмират в следующем же (756 г. н. э.) году. В 777 г. н. э. от халифата отсоединился Магриб, где имам ибадитов Абд ар-Рахман ибн Рустам основал государство Рустамидов. В период 784—789 г. Идрис ибн Абдуллах установил власть над берберскими племенами западной Ифрикийи, основав на её месте одноимённый шиитский эмират. К 800 г. н. э. представители рода Аглабидов установили свою власть над восточной частью Ифрикийи, признавая власть Багдада лишь формально. Таким образом, за первые полвека правления Аббасидов (до конца правления Харуна ар-Рашида) от Халифата отделилась вся западная (до Египта включительно) часть. Во внутренней борьбе за власть потомки ар-Рашида в 809—827 г. н. э. развязали Четвёртую фитну; используя гражданскую войну как повод, представители знати Хорасана и Мавераннахра, чьи роды правили данными областями ещё при Сасанидах, предпринимали многократные попытки отделиться от Халифата. Итогом подобных действий стало создание государств, ориентировавшихся на персидское прошлое и признававших власть Багдада лишь формально; подобные государства на протяжении IX—X в. н. э. создавали представители Тахиридов, Саффаридов, Саманидов и Газневидов. С 868 года под властью Тулунидов оказался Египет. В разгар этих конфликтов (в 885 г. н. э.) от Халифата откололась Армения, восстановившая таким образом независимость. Разгоревшееся в начале 900-х г. н. э. в государстве Аглабидов движение исмаилитов привело не только к падению государств Ифрикии, но и переходу Египта в состав Фатимидского Халифата из Аббасидского. В разгар аббасидско-фатимидской войны, в 945 г. н. э., шиитская конфедерация Буидов фактически захватила власть в Ираке, признавая верховенство Аббасидов лишь номинально. С началом вторжения огузов Халифат утратил так же Хорезм и Иран. В 1055 г. н. э. Аббасиды сами признали верховенство власти Сельджукидов, сохранив за собой лишь духовный авторитет и номинальную автономию в рамках государства Сельджукидов. После начала Крестовых походов и краха Сельджукской империи в 1127 г. н. э. под властью Аббасидов осталось лишь ядро Халифата — собственно Багдад и его окрестности. С этого времени. Аббасиды пользовались покровительством сначала Зангидов, после 1171 г. н. э. — Айюбидов, а после 1251 г. н. э. — правителей Мамлюкского султаната, сохраняя за собой лишь верховенство духовного авторитета. Последний халиф из рода Аббасидов был убит войсками Хулагу в 1258 г. при штурме Багдада; выжившие аббасиды переселились в Мамлюкский султанат, где к 1368 г. н. э. их род пресёкся окончательно. Несмотря на всевозможные потери, Аббасиды удерживали власть на протяжении пяти веков. Эпоха Аббасидов — период расцвета исламской государственности и культуры. (ru)
Abbasidkalifatet var ett historiskt rike styrt av abbasiderna (arabiska: الخلافة العباسية, al-‘abbāsīyūn) som var en kalifdynasti i Bagdad mellan åren 750 och 1258. En fortsättning på dynastin baserad i mamlukernas huvudstad Kairo gjorde 1261–1517 fortsatt anspråk på andlig överhöghet men saknade världslig makt. År 750 tog abbasidernas ledare Abu al-Abbas as-Saffah makten från umayyaderna och blev deras förste kalif. Kalifatets huvudstad flyttades från Damaskus till Kufa och därefter 762 till Bagdad, efter att Bagdad grundats samma år av efterföljaren kalifen Abu Jafar al-Mansur. Den mongoliska erövringen av kalifatets huvudstad 1258 utgjorde slutet på det ursprungliga kalifatets era. (sv)
Banu Abas (em árabe: بنو العباس‎; romaniz.: Banu Abbas) são uma , descendente do coraixita Alabás ibne Abdal Mutalibe, tio do profeta Maomé. O filho deste, , um dos companheiros de Maomé e um erudito em seu tempo, teria originado a tribo. Desta informação, se reconstrói a genealogia tribal até , o ancestral do ramo adenanita dos árabes: Abdalá ibne Alabás ibne Abdal Mutalibe ibne ibne ibne ibne Cabe ibne ibne ibne ibne ibne Mudar ibne Nizar ibne . De 750 até o Saque de Bagdá em 1258 pelas tropas do Império Mongol, os Banu Abas elegeram dentre os seus os califas (Califado Abássida) que serviram como chefes da comunidade muçulmana. (pt)
O Califado Abássida (em árabe: العبّاسيّون; romaniz.: al-‘abbāsīyūn), foi o terceiro califado islâmico. Ele foi governado pela dinastia Abássida de califas, que construíram sua capital em Bagdá após terem destronado o Califado Omíada, cuja capital era Damasco, com exceção da região de Alandalus. O Califado Abássida foi fundado pelos descendentes de Abas ibne Abedal Mutalibe, o tio mais jovem de Maomé, em Harã, em 750 e mudou a sua capital em 762 para Bagdá. Prosperou por dois séculos, mas vagarosamente entrou em declínio com a ascensão do exército turco que eles mesmos haviam criado, os mamelucos. Menos de 150 anos após terem tomado o poder da Pérsia, os califas foram forçados a cedê-lo para emires dinásticos locais, que aceitavam sua autoridade de forma apenas nominal. O califado também perdeu as províncias ocidentais do Alandalus, Magrebe e Ifríquia para um príncipe omíada, para os Aglábidas e para o Califado Fatímida, respectivamente. O governo dos abássidas foi exterminado por um breve período de 3 anos em 1258, quando o cã Hulagu, dos mongóis, saqueou Bagdá. Eles retomaram o poder no Egito mameluco em 1261, de onde continuaram a alegar autoridade religiosa sobre todos os muçulmanos até 1519, quando o poder foi formalmente transferido para o Império Otomano e a capital, realocada para Constantinopla (conquistada aos bizantinos em 1453). (pt)
Аббасиди (араб. العبّاسيّون‎) — династія арабських халіфів, започаткована , дядьком пророка ісламу Мухаммеда, який належав до мекканського роду хашім (хашиміти). Династія Аббасидів панувала в Багдадському халіфаті з 750 року, після повалення династії Омейядів, до монгольської навали 1258 року. Правління халіфів Аббасидів у Багдаді був періодом найбільшого розквіту середньовічної мусульманської культури. У масовій свідомості мусульман період Аббасидів є символом колишньої могутності та мусульманської єдності. (uk)
Аббасидський халіфат — ісламська феодальна теократична держава, що існувала з 750 по 945 рік та з 1124 по 1258 рік. Отримала свою назву від династії халіфів з родини Аббасидів. Халіфат називають також Багдадським за назвою його столиці, міста Багдад. До його складу входили території сучасних арабських країн Азії, Іран (до початку IX ст.), південна частина Середньої Азії, Єгипет, а також Північна Африка (до IX ст.). Як самостійна держава Аббасидський халіфат існував до 945 року, коли його завоювали Буїди, що панували там до завоювання Багдаду сельджуками у 1055 році. Під назвою Аббасидський халіфат розуміють також ісламську форму теократії, представники якої правили в Багдаді з 762 по 1258 рік, а після захоплення його монголами перебували в Каїрі при мамлюкських султанах Єгипту до його завоювання османами в 1517 році. На відміну від Омеядів (661—750), опорою яких були арабські племена, Аббасиди спиралися на аристократію багатьох країн, що входили до складу їхньої держави. За перших Аббасидів у VIII—IX сторіччях особливе значення мала іранська знать, зокрема рід Бармакидів, а арабська родова аристократія втратила своє виняткове значення та привілейоване становище. Найбільшими містами Аббасидського халіфату окрім Багдада були Басра та Дамаск. Ці міста були найбільшими ремісничими та культурними центрами. Вже наприкінці VIII сторіччя арабські та іранські мореплавці досягли берегів Індонезії та Малайї, а потім через Сінгапурську протоку потрапили до Тихого океану й вели торгівлю з Китаєм. У Гуанчжоу були квартали заселені купцями-мусульманами, які прибули з Аббасидського халіфату. Оскільки халіф поєднував в своїх руках світську та духовну владу і був головою ортодоксального ісламу, то повстання проти існуючих порядків, викликані наприклад великими податками чи утисками знаті й чиновників, часто ставали також ідеологічними конфліктами й набували форми сектантства, єресей чи відновлення старих доісламських вірувань. Найзначнішими з них були — виступи під керівництвом в Хорасані (755), повстання Муканни (776–783) в Середній Азії, селянська війна (816–837) під керівництвом Бабека в Азербайджані та Західному Ірані, повстання під керівництвом в Мазендерані (839) та інші. Характерною особливістю суспільства Аббасидського халіфату було тривале існування сильного рабовласницького ладу. Праця рабів, переважно іноземного походження використовувалася не лише в побуті та ремеслах, але й в сільському господарстві й особливо в системі штучного зрошування. У найбільш розвинутому аграрному регіоні халіфату — Південному Іраку та в Хузестані для обробки цілини, проведення каналів, вирощування бавовни та цукрової тростини використовували зінджів — рабів зі Східної Африки. У 869–883 роках відбулося могутнє , яке халіфські війська ледь придушили. Після того, хоч рабство й збереглося, але загальна кількість рабів та їхнє значення в господарстві почали швидко зменшуватися. Вже з кінця VIII століття посилення місцевої знаті, що привласнювала державні землі, дозволило прикордонним регіонам Аббасидського халіфату стати незалежними від багдадського уряду. Сепаратистські прагнення феодалів збіглися з прагненням місцевого населення звільнитися від арабського панування. Виникли місцеві династії Ідрісидів (788–985) в Марокко, Аглабідів (800–909) в Іфрикії, а з 821 року почалося відокремлення Ірану де панували Тахіриди (821–873), Саффариди (867–908), Саманіди (875–999), Газневіди за Махмуда та та деякі інші дрібні місцеві династії. Особливо запеклою й успішною була боротьба народів Середньої Азії та Закавказзя, що завершилася в IX сторіччі відновленням місцевої державності. Одночасно з розпадом Аббасидського халіфату відбувалося ослаблення політичної влади й значення багдадських халіфів. Занепокоєні повстаннями підданих (в тому числі й жителів столиці) і, не вважаючи надійним та достатньо боєздатним ополчення арабських племен, верхівка яких була пов'язана з попередньою династією, халіфи зробили своєю опорою загони, що складалися з іноземних найманців та рабів (персів, берберів та інших). Халіф аль-Мутасім (833–842) став формувати гвардію з рабів-тюрків. В другій половині IX на початку X сторіччя ця гвардія захопила політичну владу в халіфаті. В 945 році західноіранські шиїтські шахіншахи Бувейхіди (Буїди), захопивши Багдад, зробили халіфа знаряддям своєї політики. Позбавлений політичної влади халіф перетворився на мусульманського першосвященика, авторитет якого визнавали усі суніти. Після захоплення Багдада сельджуками в 1055 році аббасидські халіфи, хоч і залишалися переважно першосвящениками, частково відновили свою світську владу. Але в той час вони володіли тільки Багдадом та його околицями й були лише дрібними володарями. (uk)
阿拔斯王朝（阿拉伯语：العبّاسيّون‎）是哈里發帝國的一個王朝，也是阿拉伯帝国的第二个世袭王朝。于750年取代倭马亚王朝，定都巴格達，直至1258年被旭烈兀西征所滅。阿拔斯王室是伊斯蘭教先知穆罕默德的叔父阿拔斯·伊本·阿卜杜勒·穆塔里卜的後裔。在该王朝统治时期，中世纪的伊斯兰教世界达到了极盛，在哈倫·拉希德和马蒙統治時期更達到了頂峰。古代中国（新旧唐书）史籍稱之為黑衣大食。 (zh)

dbp:caption

The spiral minaret of the Great Mosque of Samarra, built in 237 AH on the western side of the city of Samarra (en)
The city of Samarra is the only remaining Islamic capital that retains its original plan, architecture and artistic relics (en)

dbp:event

dbr:Anarchy_at_Samarra
Death of Al-Radi and beginning of Later Abbasid era (en)
Mongol sack of Baghdad (en)

dbp:p

Dabuyid dynasty (en)
Umayyad Caliphate (en)

dbp:s

Buyid dynasty (en)
Emirate of Córdoba (en)
Fatimid Caliphate (en)
Idrisid dynasty (en)
Mamluk Sultanate (en)
Mongol Empire (en)
Ottoman Empire (en)
Saffarid dynasty (en)
Sajid dynasty (en)
Ziyarid dynasty (en)
Ottoman Caliphate (en)

dbp:title

Articles related to Abbasid Caliphate (en)
Caliphate dynasty (en)

dcterms:subject

rdf:type

rdfs:comment

Els abbàssides (àrab: العباسيون, al-ʿabbāsiyyūn o بنو العباس, Banū l-ʿAbbās) foren una dinastia de califes que governà políticament i religiosa el món musulmà des del 750 fins al 1258, amb un prolongament a Egipte fins al 1517, quan el seu paper va ser assumit pel soldà de Turquia (Imperi Otomà). (ca)
بنو العباس هي سلالة عربية ينحدر نسلها من العباس بن عبد المطلب، أصبحت الأسرة الحاكمة للخلافة، حيث عرف خلفاء بني العباس بكونهم قادة للمسلمين لمدة خمسة قرون (من 750 حتى سقوط بغداد عام 1258) عرفت بالخلافة العباسية مقسمة إلى ثلاث فترات رئيسية: العصر العباسي المبكر (750-861)، العصر العباسي الأوسط (861-936) والعصر العباسي اللاحق (936-1258). كما حكم فرع السلالة المتدرب حكامًا شرفيين لسلطنة المماليك (1261-1517). (ar)
Abbásovci je jedna ze dvou největších sunnitských dynastií muslimského impéria, vládnoucí arabskému chalífátu v letech 750 až 1258. Funkci duchovní hlavy islámu pak vykonávala ještě v letech 1261 až 1517 v Egyptě pod vládou mamlúků. Svůj původ odvozovala tato dynastie od al-Abbáse, strýce proroka Mohameda. (cs)
Abbastar Kalifa-herria (arabieraz: العبّاسيّون‎, al-‘Abbāsīyūn) Mahoma hil ondoren sortutako lau kalifa-herrietatik hirugarrena izan zen. Buruzagiak abbastarren dinastiaren kalifak izan ziren, omeiatarrak Al Andalus ez beste lurralde guztietatik egotzi ondoren, beren hiriburua Bagdaden kokatu zutenak. Kalifa garrantzitsuenak Al-Mansur (754–775 bitartean agindu zuena) eta Harun al-Rashid (786-809) izan ziren. (eu)
Abbastarren dinastia edo abbastarrak (العبّاسيّون) 750 eta 1258 artean Kalifa-herrian agintzen zuen dinastia musulmana izan zen. Mahomaren osaba zen Abbas ibn Abd al-Muttaliben ondorengoa zen sortutako tribu quraysh izan zen. Abbastar Iraultzaren ondorioz, 750eko Marwan II.a omeiatarra menderatu zuten eta bere kalifa-herria eratu zuten Bagdaden. (eu)
Les Abbassides sont une dynastie arabe musulmane qui régna sur le califat abbasside de 750, lorsqu'ils succèdent aux Omeyyades, jusqu'à la chute de Bagdad en 1258. Ils sont ensuite calife au Caire sans pouvoir temporel (au main du sultanat mamelouk d'Égypte) jusqu'en 1517 et leur déposition par les Ottomans. (fr)
Ba í Califeacht na nAbasach nó, níos simplí, na hAbasaigh (Araibis: العباسيون / al-'abbāsīyūn), an tríú . Cailifí de chuid an ríora Abasach a bhí iontu, agus thóg siad a gcuid phríomhchathair i mBagdad, tar éis na cailifí a bheith treascartha acu, i ngach áit ach amháin sa réigiún Al Andalus. (ga)
Ba í an Chailifeacht Abasach. (ga)
アッバース朝（الدولة العباسية、al-Dawla al-‘Abbāsīya）は、中東地域を支配したイスラム帝国第2のイスラム王朝（750年–1258年）。ウマイヤ朝に代わり成立した。 (ja)
Het kalifaat van de Abbasiden was een islamitisch rijk, geregeerd door de Abbasiden-dynastie die regeerde van 750 tot 1258. De hoofdstad van het rijk was eerst Koefa en later Bagdad, Samarra en Ar-Raqqah. Aan het hoofd van het rijk stond de kalief, die de wereldlijke leider was.De Abbasiden namen vrijwel het hele kalifaat van de Omajjaden over, die tot 750 vanuit Damascus heersten. De Omajjaden behielden echter Al-Andalus en hergroepeerden zich in 756 uiteindelijk tot het emiraat Córdoba, later kalifaat Córdoba, dat tot 1031 standhield. (nl)
Abbasydzi – jedna z dwóch największych (licząca 37 kalifów) sunnickich dynastii imperium muzułmańskiego, rządząca Kalifatem Bagdadu. Przejęła władzę w 750, po pokonaniu poprzednio rządzących Umajjadów; przeżywała rozkwit przez dwa następne stulecia, potem znalazła się w cieniu politycznej dominacji Bujidów, a następnie Seldżuków, aż w końcu upadła po zajęciu i zburzeniu Bagdadu przez Mongołów. W 1258 wódz mongolski Hulagu-chan zdobył Bagdad i był to faktyczny koniec znaczenia politycznego dynastii, chociaż mamelucy utrzymywali jej potomków jeszcze do 1517. (pl)
Banu Abas (em árabe: بنو العباس‎; romaniz.: Banu Abbas) são uma , descendente do coraixita Alabás ibne Abdal Mutalibe, tio do profeta Maomé. O filho deste, , um dos companheiros de Maomé e um erudito em seu tempo, teria originado a tribo. Desta informação, se reconstrói a genealogia tribal até , o ancestral do ramo adenanita dos árabes: Abdalá ibne Alabás ibne Abdal Mutalibe ibne ibne ibne ibne Cabe ibne ibne ibne ibne ibne Mudar ibne Nizar ibne . De 750 até o Saque de Bagdá em 1258 pelas tropas do Império Mongol, os Banu Abas elegeram dentre os seus os califas (Califado Abássida) que serviram como chefes da comunidade muçulmana. (pt)
Аббасиди (араб. العبّاسيّون‎) — династія арабських халіфів, започаткована , дядьком пророка ісламу Мухаммеда, який належав до мекканського роду хашім (хашиміти). Династія Аббасидів панувала в Багдадському халіфаті з 750 року, після повалення династії Омейядів, до монгольської навали 1258 року. Правління халіфів Аббасидів у Багдаді був періодом найбільшого розквіту середньовічної мусульманської культури. У масовій свідомості мусульман період Аббасидів є символом колишньої могутності та мусульманської єдності. (uk)
阿拔斯王朝（阿拉伯语：العبّاسيّون‎）是哈里發帝國的一個王朝，也是阿拉伯帝国的第二个世袭王朝。于750年取代倭马亚王朝，定都巴格達，直至1258年被旭烈兀西征所滅。阿拔斯王室是伊斯蘭教先知穆罕默德的叔父阿拔斯·伊本·阿卜杜勒·穆塔里卜的後裔。在该王朝统治时期，中世纪的伊斯兰教世界达到了极盛，在哈倫·拉希德和马蒙統治時期更達到了頂峰。古代中国（新旧唐书）史籍稱之為黑衣大食。 (zh)
الدولة العباسية أو الخلافة العباسية أو دولة بني العبَّاس هو الاسم الذي يُطلق على ثالث خلافة إسلامية في التاريخ، وثاني السلالات الحاكمة الإسلامية. استطاع العباسيون أن يزيحوا بني أمية من دربهم ويستفردوا بالخلافة، وقد قضوا على تلك السلالة الحاكمة، وطاردوا أبناءها حتى قضوا على أغلبهم، ولم ينج منهم إلا من لجأ إلى الأندلس، وكان من ضمنهم عبد الرحمن بن معاوية بن هشام بن عبد الملك بن مروان بن الحكم؛ فاستولى على شبه الجزيرة الأيبيرية، وبقيت في عقبه لسنة 1029م. (ar)
To Χαλιφάτο των Αββασιδών (750-1258 μ.Χ., αραβικά: العبّاسيّون) υπήρξε το τρίτο χρονικά ισλαμικό χαλιφάτο. Κυβερνήθηκε από τη δυναστεία των Αββασιδών χαλίφηδων, που έχτισαν την πρωτεύουσά τους στη Βαγδάτη αφού ανέτρεψαν το Χαλιφάτο των Ομεϋαδών από όλες τις περιοχές που διαφέντευε εκτός της Ανδαλουσίας. (el)
The Abbasid Caliphate (/əˈbæsɪd/ or /ˈæbəsɪd/; Arabic: الْخِلَافَةُ الْعَبَّاسِيَّة, al-Khilāfah al-ʿAbbāsiyyah) was the third caliphate to succeed the Islamic prophet Muhammad. It was founded by a dynasty descended from Muhammad's uncle, Abbas ibn Abdul-Muttalib (566–653 CE), from whom the dynasty takes its name. They ruled as caliphs for most of the caliphate from their capital in Baghdad in modern-day Iraq, after having overthrown the Umayyad Caliphate in the Abbasid Revolution of 750 CE (132 AH). The Abbasid Caliphate first centered its government in Kufa, modern-day Iraq, but in 762 the caliph Al-Mansur founded the city of Baghdad, near the ancient Babylonian capital city of Babylon. Baghdad became the center of science, culture and invention in what became known as the Golden Age of (en)
La Abasida Kaliflando (arabe الخلافة العباسية kaj transliterumita al-Ĥilāfah al-‘Abbāsījah) estis la kaliflando estrita de la dua dinastio de la sunaistaj kalifoj (750-1258), kiuj sekvis la Umajadojn, nome la tria el la islamaj kaliflandoj, kiuj sukcedis la islaman profeton Mahomedo. Ĝi estas ankaŭ nomata Kaliflando de Bagdado, ĉar la kalifoj, dum plejparto de tiu periodo havis la ĉefurbon en Bagdado, kiu estas en nuntempa Irako, post ekhavi aŭtoritaton super la islama imperio el la Umajada Kaliflando en la jaro 750 (jaro 132 de islama kalendara kalkulado). La Abasidoj devenis de ‘Abbas ibn ‘Abd al-Muttalib (566-652), plej juna onklo de la profeto Mahomedo, el kiu la kaliflando havas sian nomon. (eo)
Das Abbasiden-Kalifat oder Abbasiden-Reich war ein islamisches Großreich unter der 749 begründeten Dynastie der Abbasiden (arabisch العبّاسيّون, DMG al-‘Abbāsiyyūn), die im Jahr 750 die Umayyaden in der Regierung des Kalifats ablösten. Das Kalifat der Abbasiden wurde wie das der Umayyaden und später der Osmanen von fast allen Sunniten anerkannt. Der Name der Abbasiden geht zurück auf al-ʿAbbās ibn ʿAbd al-Muttalib, einen Onkel des Propheten Mohammed. Die Familie gehört zur Sippe der Haschimiten. Das Kalifat der Abbasiden in Bagdad wurde 1258 mit der Eroberung von Bagdad durch die Mongolen und der Hinrichtung des Kalifen al-Musta'sim beendet. (de)
El Califato abasí (750-1259), llamado también Califato abásida (o abasida), fue una dinastía califal fundada en 750 por Abu l-Abbás, descendiente de Abbás, tío de Mahoma, que se hizo con el poder tras eliminar a la dinastía omeya y trasladó la capital de Damasco a Bagdad. Bagdad se convirtió en uno de los principales centros de la civilización mundial durante el califato de Harún al-Rashid, personaje de Las mil y una noches. Al-Ándalus se independizó de los abasíes con Abd al-Rahmán I en 756, y en 776 se independizó el Norte de África. En el siglo X el recayó en los sultanes selyúcidas. (es)
Kekhalifahan Abbasiyah (Arab: الخلافة العباسية, al-khilāfah al-‘abbāsīyyah) atau Bani Abbasiyah (Arab: العباسيون, al-‘abbāsīyyūn) adalah kekhalifahan kedua Islam yang berkuasa di Baghdad (sekarang ibu kota Irak) dan kemudian berpindah ke Kairo sejak tahun 1261. Kekhalifahan ini berkembang pesat dan menjadikan dunia Islam sebagai pusat pengetahuan dunia. Kekhalifahan ini berkuasa setelah merebutnya dari Bani Umayyah dan menundukkan semua wilayahnya kecuali Andalusia. Bani Abbasiyah merujuk kepada keturunan dari paman Nabi Muhammad yang termuda, yaitu Abbas bin Abdul-Muththalib (566-652), oleh karena itu mereka juga termasuk ke dalam Bani Hasyim. Berkuasa mulai tahun 750 dan memindahkan ibu kota dari Damaskus ke Baghdad. Berkembang selama tiga abad, tetapi pelan-pelan meredup setelah naiknya (in)
Le califat abbasside (arabe : الخلافة العباسية / al-ḵilāfa al-ʿabbāsiyya) est un califat sunnite qui gouverne le monde musulman de 750 à 1258. La dynastie des Abbassides est fondée par As-Saffah, issu d'un oncle de Mahomet, Al-Abbâs. Elle arrive au pouvoir à l'issue d'une véritable révolution menée contre les Omeyyades, apparentés de manière plus éloignée au prophète de l'islam. Ils veulent un État plus profondément musulman, où les Iraniens convertis à l'islam auront une part égale à celle des Arabes. Après plus de trois ans de guerre, le général abbasside Abû Muslim triomphe des Omeyyades en 750 à la bataille du Grand Zab. (fr)
Gli Abbàsidi (in arabo: عباسيون‎, ʿAbbāsiyyūn) furono una dinastia califfale musulmana che governò il mondo islamico dal 750 al 1258, e poi parte di esso tra il 1261 e il 1517. Il loro califfato ricopriva un'area di 11,1 milioni di km² ed era uno degli imperi più vasti di sempre, il secondo della storia islamica dopo il solo impero omayyade (13,4 milioni). (it)
아바스 칼리파국(아랍어: الدولة العباسية) 혹은 압바시아 왕조는 이슬람의 예언자 무함마드를 계승한 세번째 칼리파국이다. 예언자 무함마드의 삼촌인 의 후손들이 왕조를 세웠으며, 왕조의 이름도 여기에서 비롯되었다. 750년 우마이야 칼리파국을 으로 무너뜨린 뒤, 아바스 칼리파국의 칼리파들은 대부분 오늘날 이라크에 위치한 바그다드를 수도로 삼았다. 아바스 칼리파국은 처음에 수도를 쿠파에 두었으나, 762년 칼리파 가 옛 바빌로니아의 수도 바빌론 인근에 바그다드를 건설했다. 이슬람의 황금 시대 동안 바그다드는 , , 발명의 중심지였다. 여러 과학적 발전과 더불어 지혜의 집과 같은 여러 학술 기관, 그리고 다민족 다종교의 특성 덕분에, 바그다드는 "배움의 중심지"라는 명성을 얻게 되었다. (ko)
Аббасидский халифат (Багдадский халифат; араб. الدَّولَةُ العَبَّاسِيَّةُ‎ al-Khilāfah al-Abbāsiyyah) — феодальное теократическое государство, существовавшее с 750 по 945 и с 1194 по 1258 год, с правящей династией — Аббасидов. В состав Багдадского халифата входили территории современных арабских стран Азии, часть Средней Азии, Египет, Иран, Северная Африка и Пакистан. До завоевания халифата Буидами в 945 году вёл самостоятельную политику. После взятия в 1055 году Багдада сельджуками аббасидские халифы владели только прилегающей к столице областью. (ru)
O Califado Abássida (em árabe: العبّاسيّون; romaniz.: al-‘abbāsīyūn), foi o terceiro califado islâmico. Ele foi governado pela dinastia Abássida de califas, que construíram sua capital em Bagdá após terem destronado o Califado Omíada, cuja capital era Damasco, com exceção da região de Alandalus. (pt)
Аббаси́ды (араб. العبّاسيّون‎ — аль-’Абба́сиййу́н‎, уст. Абассиды) — вторая (после Омейядов) династия арабских халифов (750—1258), происходившая от Аббаса ибн Абд аль-Мутталиба (ум. в 653 г.), дяди пророка Мухаммеда. В 750 году Аббасиды свергли Омейядов на всей территории халифата, кроме территории будущего Кордовского эмирата. В сознании мусульманских народов Аббасиды — символ мусульманской общности. При них ислам стал интернациональной религией, а Халифат из арабского стал общемусульманским. При Аббасидах же совершился распад единого Арабского халифата, начавшийся при последних Омейядах. (ru)
Abbasidkalifatet var ett historiskt rike styrt av abbasiderna (arabiska: الخلافة العباسية, al-‘abbāsīyūn) som var en kalifdynasti i Bagdad mellan åren 750 och 1258. En fortsättning på dynastin baserad i mamlukernas huvudstad Kairo gjorde 1261–1517 fortsatt anspråk på andlig överhöghet men saknade världslig makt. År 750 tog abbasidernas ledare Abu al-Abbas as-Saffah makten från umayyaderna och blev deras förste kalif. Kalifatets huvudstad flyttades från Damaskus till Kufa och därefter 762 till Bagdad, efter att Bagdad grundats samma år av efterföljaren kalifen Abu Jafar al-Mansur. (sv)
Аббасидський халіфат — ісламська феодальна теократична держава, що існувала з 750 по 945 рік та з 1124 по 1258 рік. Отримала свою назву від династії халіфів з родини Аббасидів. Халіфат називають також Багдадським за назвою його столиці, міста Багдад. До його складу входили території сучасних арабських країн Азії, Іран (до початку IX ст.), південна частина Середньої Азії, Єгипет, а також Північна Африка (до IX ст.). Як самостійна держава Аббасидський халіфат існував до 945 року, коли його завоювали Буїди, що панували там до завоювання Багдаду сельджуками у 1055 році. Під назвою Аббасидський халіфат розуміють також ісламську форму теократії, представники якої правили в Багдаді з 762 по 1258 рік, а після захоплення його монголами перебували в Каїрі при мамлюкських султанах Єгипту до його за (uk)

rdfs:label

Abbasid Caliphate (en)
الدولة العباسية (ar)
بنو العباس (ar)
Califat Abbàssida (ca)
Abbásovci (cs)
Abbasiden (de)
Abbasiden-Kalifat (de)
Χαλιφάτο των Αββασιδών (el)
Abasida Kaliflando (eo)
Califato abasí (es)
Abbastarren dinastia (eu)
Abbastar Kalifa-herria (eu)
Califeacht na nAbasach (ga)
Cailifeacht Abasach (ga)
Abbassides (fr)
Kekhalifahan Abbasiyah (in)
Abbasidi (it)
Califat abbasside (fr)
아바스 칼리파국 (ko)
アッバース朝 (ja)
Kalifaat van de Abbasiden (nl)
Abbasydzi (pl)
Califado Abássida (pt)
Banu Abas (pt)
Аббасиды (ru)
Abbasider (sv)
Abbasidkalifatet (sv)
Аббасидский халифат (ru)
Аббасиди (uk)
Аббасидський халіфат (uk)
阿拔斯王朝 (zh)

owl:sameAs

foaf:depiction

foaf:name

Abbasid Caliphate (en)
Abbasids (en)

is dbo:country of

is dbo:wikiPageRedirects of

is dbp:allegiance of

is dbp:combatant of

is dbp:era of

is dbp:relations of