Stone frigate (original) (raw)

dbo:abstract

A stone frigate is a naval establishment on land. "Stone frigate" is an informal term that has its origin in Britain's Royal Navy after its use of Diamond Rock, an island off Martinique, as a 'sloop of war' to harass the French in 1803–04. The Royal Navy was prohibited from ruling over land, so the land was commissioned as a ship. The command of this first stone frigate was given to Commodore Hood's first lieutenant, James Wilkes Maurice, who, with cannon taken off the Commodore's ship, manned it with a crew of 120 until its capture by the French in the Battle of Diamond Rock in 1805. Until the late 19th century, the Royal Navy housed training and other support facilities in hulks—old wooden ships of the line—moored in ports as receiving ships, depot ships, or floating barracks. The Admiralty regarded shore accommodation as expensive and liable to lead to indiscipline. These floating establishments kept their names while the actual vessels housing them changed. For example, the gunnery training school at Portsmouth occupied three ships between its foundation in 1830 and its move ashore in 1891 but all were named (or renamed) HMS Excellent. As ships began to use increasingly complex technology during the late 19th century, these facilities became too large to continue afloat and were moved to shore establishments while keeping their names. An early "stone frigate" was the engineering training college HMS Marlborough, moved ashore to Portsmouth in 1880. The gunnery school continued to be named HMS Excellent after its move ashore to Whale Island in 1891. By World War I there were about 25 "stone frigates" in the United Kingdom. Under section 87 of the , the provisions of the act only applied to officers and men of the Royal Navy borne on the books of a warship. When shore establishments began to become more common it was necessary to allocate the title of the establishment to an actual vessel which became the nominal depot ship for the men allocated to the establishment and thus ensured they were subject to the provisions of the Act. By example, in the Imperial fortress colony of Bermuda, the depot ship permanently berthed at the Royal Naval Dockyard from 1857 to 1897 was , which was replaced by the former troopship HMS Malabar (renamed HMS Terror in 1901). The former HMS Malabar was sold in 1918, following which the name HMS Malabar was applied to the Casemates Naval Barracks in the Royal Naval Dockyard as a stone frigate (under command of the Captain in Charge of the dockyard) to which all shore personnel at Bermuda, whether belonging to the dockyard, to outlying naval facilities (such as Admiralty House, Bermuda, Royal Naval Air Station Bermuda, or the Royal Naval wireless station (from 1961, NRS Bermuda) at Daniel's Head), or to minor vessels assigned to the dockyard for local use, were administratively assigned. As a consequence, HMS Malabar was often used interchangeably with HM Dockyard Bermuda or Royal Naval Dockyard Bermuda, and has been often mistaken as referring only to specific subordinate naval facilities in Bermuda, such as the wireless station at Daniel's Head or the Royal Naval Air Station. After the Bermuda dockyard was reduced to a base in the 1950s, the part that continued to operate as a naval base was commissioned as HMS Malabar until 1995. The use of stone frigates continues in the Royal Navy and some other navies of the Commonwealth of Nations, including the Royal Canadian Navy, the Indian Navy, the Royal Australian Navy, and the Royal New Zealand Navy. (en)
«Кам'яний фрегат» — неформальна назва юридичної фікції, коли розташований на суходолі підрозділ флоту формально розглядається як корабель. Вона походить з події під час Наполеонівських війн, коли Королівський флот Британії використав острівець Даймонд-рок поблизу Мартініки для розміщення берегової батареї з метою атак на судноплавство французів. Формально цю батарею визначили як «шлюп», оскільки Королівському флоту було заборонено керувати наземними операціями. Командування цим першим «кам'яним фрегатом» було доручено комодором Семюелем Худом першому лейтенанту Джеймсу Вілксу Маурісу. Використовуючи зняті з корабля Худа гармати, «екіпаж» зі 120 осіб виконував відповідні завдання, аж поки скелю не захопили французи у результаті битви за Даймонд-рок 1805 року. До кінця XIX століття Королівський флот розміщував навчальні та інші допоміжні об'єкти в блокшивах — старих дерев'яних лінійних кораблях, пришвартованих у порту, використовуючи їх як плавучі бази чи плавучі казарми. Адміралтейство розглядало розміщення персоналу на березі як дорожчий спосіб, а також побоювалося щодо падіння дисципліни серед моряків на березі. Ці плавучі заклади зберегли назви перших кораблів, у яких розміщувалися, навіть якщо у реальності відповідні судна замінювалися. Наприклад, школа підготовки артилеристів у Портсмуті послідовно розміщувалася на трьох пришвартованих суднах за час між її заснуванням у 1830 році та розміщенням у берегових спорудах у 1891 р., але два наступних були перейменовані) на HMS Excellent. Оскільки кораблі почали використовувати все більш складні технології в кінці XIX століття, необхідні для їх освоєння споруди стали занадто великими, щоб розміщуватися у корпусах старих кораблів, тож їх перенесли до берегових установ, зберігаючи традиційні назви. Раннім «кам'яним фрегатом» став інженерний навчальний коледж HMS Marlborough, який переїхав на берег до Портсмуту в 1880 році. Шкільна збройна школа продовжувала називатися HMS Excellent після переїзду на острів Вейл гавані Портсмуту у 1891 році. До Першої світової війни у Сполученому Королівстві було близько 25 «кам'яних фрегатів». Відповідно до розділу 87 Акту про військово-морську дисципліну 1866 р., його положення закону застосовуються лише до офіцерів та інших чинів Королівського флоту, що включені до списку особового складу корабля. Коли берегові підрозділи флоту стали більш поширеними, аби поширити на них дію зазначеного акту, їх стали розглядати як номінальну плавучу базу для особового складу берегового підрозділу. Використання кам'яних фрегатів продовжується у Королівському флоті та деяких інших флотах Співдружності націй, включаючи Королівський флот Канади, ВМС Індії, Королівський австралійський військовий флот та Королівський новозеландський військовий флот. (uk)

rdfs:comment

A stone frigate is a naval establishment on land. "Stone frigate" is an informal term that has its origin in Britain's Royal Navy after its use of Diamond Rock, an island off Martinique, as a 'sloop of war' to harass the French in 1803–04. The Royal Navy was prohibited from ruling over land, so the land was commissioned as a ship. The command of this first stone frigate was given to Commodore Hood's first lieutenant, James Wilkes Maurice, who, with cannon taken off the Commodore's ship, manned it with a crew of 120 until its capture by the French in the Battle of Diamond Rock in 1805. (en)
«Кам'яний фрегат» — неформальна назва юридичної фікції, коли розташований на суходолі підрозділ флоту формально розглядається як корабель. Вона походить з події під час Наполеонівських війн, коли Королівський флот Британії використав острівець Даймонд-рок поблизу Мартініки для розміщення берегової батареї з метою атак на судноплавство французів. Формально цю батарею визначили як «шлюп», оскільки Королівському флоту було заборонено керувати наземними операціями. Командування цим першим «кам'яним фрегатом» було доручено комодором Семюелем Худом першому лейтенанту Джеймсу Вілксу Маурісу. Використовуючи зняті з корабля Худа гармати, «екіпаж» зі 120 осіб виконував відповідні завдання, аж поки скелю не захопили французи у результаті битви за Даймонд-рок 1805 року. (uk)

is dbo:type of

is dbo:wikiPageWikiLink of