Indian independence movement (original) (raw)

dbo:abstract

El terme del Moviment d'independència de l'Índia comprèn un ampli ventall d'organitzacions polítiques, filosofies i moviments que tenien l'objectiu comú d'acabar primer amb la Companyia Britànica de les Índies Orientals, i després amb el Raj Britànic, en algunes parts del sud d'Àsia. El moviment d'independència va veure diverses campanyes nacionals i regionals, agitacions i esforços tant de caràcter no-violent com militar. Durant el primer quart del segle XIX, va introduir l'educació moderna a l'Índia. Swami Vivekananda va ser el principal arquitecte que projecta profundament la rica cultura de l'Índia cap a l'oest al final del segle XIX. Molts dels líders polítics del país del segle XIX i XX, incloent Mahatma Gandhi i , van ser influenciats pels ensenyaments de Swami Vivekananda. Els primers moviments militants es van organitzar a Bengala, però després va pujar a l'escenari polític un moviment definit en el recentment format Congrés Nacional Indi (en català, CNI), amb eminents líders moderats que buscaven només el seu dret fonamental d'aparèixer en els exàmens de l'administració pública, així com més drets, de naturalesa econòmica, per a la gent de la terra. La primera part del segle XX va veure un enfocament més radical cap a la independència política proposada pels líders, com el i Sri Aurobindo. El nacionalisme militant també va sorgir en les primeres dècades, culminant en el fracàs de la i de la durant la Primera Guerra Mundial. Les últimes etapes de la lluita per la llibertat de la dècada de 1920 va fer que el CNI adoptés la política de Mohandas Gandhi de la no-violència i la resistència civil, la lluita constitucional de Muhammad Ali Jinnah pels drets de les minories a l'Índia, i diverses altres campanyes. Figures llegendàries com va arribar més tard a adoptar un enfocament militar del moviment, mentre que altres com volia tant la llibertat política i com l'econòmica de l'Índia, dels camperols i les masses treballadores. Poetes com Rabindranath Tagore van fer servir la literatura, la poesia i el llenguatge com a eines per a la presa de consciència política. El període de la Segona Guerra Mundial va veure el pic de les campanyes pel moviment (dirigit pel "Mahatma" Gandhi) i l', moviment (liderat per Netaji Subhash Chandra Bose) i altres, que comportaren finalment la retirada dels britànics. El treball d'aquests diversos moviments en última instància va portar a la , que va crear els dominis independents de l'Índia i el Pakistan. L'Índia va continuar sent un domini de la Corona fins al 26 de gener de 1950, quan la Constitució de l'Índia va entrar en vigor, establint-se la República de l'Índia; el Pakistan ja era independent des del 1947. El moviment d'independència indi va ser un moviment de masses que abastà diversos sectors de la societat. També es va sotmetre a un procés d'evolució ideològica constant. Malgrat la ideologia bàsica del moviment anticolonial, que va ser recolzada per una visió del desenvolupament econòmic independent del capitalisme, juntament amb una estructura política laica, democràtica, republicana i de llibertats civils. Després de la dècada de 1930, el moviment va adquirir una orientació fortament socialista, a causa de la creixent influència dels elements de l'esquerra del CNI, així com el sorgiment i creixement del Partit Comunista de l'Índia. Per altra banda, i a causa de les polítiques del CNI, s'havia creat la Lliga Musulmana de l'Índia el 1906 per protegir els drets dels musulmans en el subcontinent indi i que presentés una veu musulmana al govern britànic. (ca)
Indické hnutí za nezávislost bylo politické a kulturní hnutí usilující o ukončení vlády Východoindické společnosti (1757–1858) a Britské Indie (1858–1947) na indickém subkontinentu. Hnutí trvalo 190 let (1757–1947). (cs)
يشمل المصطلح حركة الاستقلال الهندية مجموعة كبيرة من المجالات مثل المنظمات السياسية والفلسفات والحركات ذات الهدف المشترك لإنهاء حكم الشركة (شركة الهند الشرقية)ثم هيئة الإمبراطورية البريطانية، في مناطق من جنوب آسيا. شهدت حركة الاستقلال حملات وثورات وجهودًا قومية وإقليمية متنوعة، بعضها سلمية وبعضها على خلاف ذلك. أدخل راموهان روي (Rammohan Roy) التعليم الحديث إلى الهند خلال الربع الأول من القرن التاسع عشر الميلادي. كان سوامي فيفي كاناندا (Swami Vivekananda) كبير المهندسين الذي خصص الثقافة الثرية للهند بتأثير عميق للغرب في أواخر القرن التاسع عشر الميلادي. تأثر العديد من القادة السياسيين للبلاد في القرن التاسع عشر والعشرين، من بينهم مهاتما غاندي ونيتاجي سوبهاس تشاندرا بوس (Netaji Subhas Chandra Bose)، بتعاليم سوامي فيفي كاناندا. ظهرت أولى الحركات المسلحة المنظمة في البنغال، ولكنهم بعد ذلك ظهروا على الساحة السياسية في شكل حركة التيار الرئيسي في المؤتمر الوطني الهندي (INC) التي تشكلت حديثًا في ذلك الوقت، بجانب الزعماء المعتدلين البارزين الذين لم ينشدوا إلا حقوقهم الأساسية للظهور لاستجوابات الخدمة المدنية الهندية والمزيد من الحقوق والاقتصاديات الطبيعية للمزارعين والفلاحين. شهد الجزء الأول من القرن العشرين منهجًا أكثر راديكالية تجاه الاستقلال السياسي الذي اقترحه القادة مثل لال بال بال (Lal Bal Pal) وأوربيندو غوش (Aurobindo Ghosh). شهدت المراحل الأخيرة من الصراع من أجل الحرية منذ مطلع فترة العشرينيات اعتماد الكونغرس لسياسة المهاتما غاندي السلمية والمقاومة المدنية والنضال الدستوري لـمحمد علي جناح (Muhammad Ali Jinnah) من أجل حقوق الأقليات في الهند، وحملات أخرى عديدة. ظهرت شخصيات أسطورية لاحقًا مثل نيتاجي سوبهاس تشاندرا بوس (Netaji Subhas Chandra Bose) نادت باتباع منهج النضال في الحركة، بينما أراد البعض الآخر مثل سوامي شاهاجاناد ساراسواتي (Swami Sahajanand Saraswati) الحرية السياسية والحرية الاقتصادية للفلاحين والطبقات الكادحة. استخدم الشعراء، ومن بينهم روبندروانت طاغور (Rabindranath Tagore) الأدب والشعر والخطب كوسيلة للوعي السياسي. شهدت فترة الحرب العالمية الثانية ذروة الحملات بقيادة الحركة الهندية المتحررة (التي قادها «مهاتما» غاندي) وحركة الجيش الوطني الهندي (INA) (التي قادها نيتاجي سوبهاس تشاندرا بوس (Netaji Subhas Chandra Bose)) وآخرون، مما أدى في نهاية المطاف إلى انسحاب البريطانيين. وقد أدت الأعمال التي قامت بها الحركات المختلفة في النهاية إلى قانون الاستقلال الهندي عام 1947م، الذي كان سببًا في سيادة الهند وباكستان. ظلت الهند ذات سيادة على العرش حتى 26 من يناير 1950م، عندما دخل الدستور الهندي حيز السريان وتأسيس جمهورية الهند؛ وقد ظلت سيادة باكستان حتى عام 1956م. كانت حركة الاستقلال الهندية حركة قوامها الشعب وشملت مختلف طوائف المجتمع. ومرت أيضًا بعملية من التطور الأيديولوجي المستمر. على الرغم من أن الأيديولوجية الأساسية للحركة كانت معادية للاستعمار، إلا أنها كانت مدعومة من منظور التنمية الاقتصادية الرأسمالية المستقلة التي اقترنت بالبنية السياسية العلمانية والديمقراطية والجمهورية والمدنية التحريرية. سلكت الحركة توجهًا اشتراكيًا قويًا بعد فترة الثلاثينيات، نتيجة لتزايد نفوذ عناصر الحزب اليساري في المؤتمر الوطني الهندي بجانب صعود الحزب الشيوعي الهندي وزيادة نموه. تكونت العصبة الإسلامية عام 1906م من جهة أخرى نتيجة لسياسات المؤتمر الوطني الهندي، لحماية حقوق المسلمين في شبه القارة الهندية من المؤتمر الوطني الهندي وكانت هي صوت المسلمين في الحكومة البريطانية. (ar)
Το κίνημα της Ινδικής Ανεξαρτησίας ήταν μια σειρά δραστηριοτήτων με απώτερο σκοπό να τερματιστεί η βρετανική κυριαρχία στην Ινδία. Το κίνημα αυτό κράτησε συνολικά 90 χρόνια (1857-1947). Το πρώτο εθνικιστικό επαναστατικό κίνημα εμφανίστηκε στη Βεγγάλη (σημερινή Δυτική Βεγγάλη και Μπανγκλαντές), αλλά αργότερα επεκτάθηκε μέσω του νεοσυσταθέντος τότε Ινδικού Εθνικού Κογκρέσου, με εξέχοντες μετριοπαθείς ηγέτες που επιζητούσαν μόνο το θεμελιώδες δικαίωμά τους στη συμμετοχή των εξετάσεων για τις δημόσιες υπηρεσίες των Βρετανικών Ινδιών, καθώς και περισσότερα, οικονομικής φύσης, δικαιώματα για τους γηγενείς πληθυσμούς. Στις αρχές του 20ού αιώνα παρουσιάστηκε μια πιο ριζοσπαστική προσέγγιση υπέρ της πολιτικής αυτονομίας που αναπτύχθηκε από ηγέτες όπως οι Λαλ, Μπαλ και Παλ, και ο Αουρίμπινtο Γκος και ο Β.Ο. Τσινταμπαράμ Πιλάι. Κατά τα τελευταία στάδια του αγώνα για την αυτονόμηση της Ινδίας, από τη δεκαετία του 1920 και μετά, το Κογκρέσο υιοθέτησε την πολιτική της μη βίας και της πολιτικής ανυπακοής του Μοχάντας Καραμτσάντ (Μαχάτμα) Γκάντι, καθώς και αρκετές άλλες πολιτικές εκστρατείες. Οι εθνικιστές όπως ο Σουμπάς Τσάντρα Μπόσε, ο Μπαγκάτ Σινγκ, ο Μπάγκα Τζατίν, κήρυξαν ένοπλη επανάσταση για να επιτύχουν την ανεξαρτησία. Ποιητές και συγγραφείς όπως οι Σουμπραμάνια Μπαράτι, Ραμπιντρανάθ Ταγκόρ, Μοχάμεντ Ικμπάλ, Τζος Μαλιχαμπάντι, Μοχάμαντ Αλί Τζουχάρ, Μπανκίμ Τσάντρα Τσαντοπάντι και Κάζι Ναζρούλ Ισλάμ χρησιμοποίησαν τη λογοτεχνία, την ποίηση και την ομιλία ως εργαλείο για την πολιτική συνειδητοποίηση. Φεμινίστριες όπως η Σαροτζίνι Ναϊντού και η Μπεκούμ Ροκέγια προώθησαν τη χειραφέτηση των Ινδών γυναικών και τη συμμετοχή τους στην εθνική πολιτική. Ο Μ. Ρ. Αμπεντκάρ υπερασπίστηκε το αίτημα των πιο αδύναμων τμημάτων της ινδικής κοινωνίας στο πλαίσιο του ευρύτερου κινήματος για αυτοδιάθεση. Η περίοδος του Δευτέρου Παγκοσμίου Πολέμου χαρακτηρίστηκε από την κορύφωση των εκστρατειών του Κινήματος "Εγκαταλείψτε την Ινδία του Ινδικού Εθνικού Στρατού με επικεφαλής τον Σουμπάς Τσάντρα Μπόσε, υπό την υποστήριξη της Ιαπωνίας. Το Ινδικό κίνημα αυτοδιάθεσης ήταν ένα μαζικό κίνημα που περιλάμβανε διάφορα τμήματα της κοινωνίας. Το κίνημα υποβλήθηκε επίσης σε μια διαδικασία διαρκούς ιδεολογικής εξέλιξης. Αν και η βασική ιδεολογία του κινήματος ήταν αντιαποικιακή, υποστηρίχθηκε από ένα όραμα για ανεξάρτητη καπιταλιστική οικονομική ανάπτυξη σε συνδυασμό με μια κοσμική, δημοκρατική, και φιλελεύθερη πολιτική δομή. Μετά τη δεκαετία του 1930, το κίνημα υιοθέτησε έναν έντονα σοσιαλιστικό προσανατολισμό. Η δράση αυτών των διαφόρων κινημάτων οδήγησε τελικά στον Ινδικό Νόμο Ανεξαρτησίας του 1947, ο οποίος τερμάτισε τη βρετανική επικυριαρχία στην Ινδία και οδήγησε στη διχοτόμηση της χώρας και τη δημιουργία του Πακιστάν. Η Ινδία παρέμεινε υποτελής του Βρετανικού Στέμματος μέχρι τις 26 Ιανουαρίου 1950, όταν τέθηκε σε ισχύ το Σύνταγμα της Ινδίας, ιδρύοντας τη Δημοκρατία της Ινδίας. Το Πακιστάν παρέμεινε υπό την εξουσία του Ηνωμένου Βασιλείου μέχρι το 1956, όταν υιοθέτησε το πρώτο του δημοκρατικό σύνταγμα. Το 1971, το Ανατολικό Πακιστάν κήρυξε ανεξαρτησία ως Λαϊκή Δημοκρατία του Μπαγκλαντές. (el)
La Hindia sendependiga movado enhavis aktivecon kaj ideojn cele al la fino de la regado fare de Brita Orienthinda Kompanio (1757–1857) kaj de la Brita Hindio (1857–1947) en la Hindia subkontinento. La movado daŭris dum totalo de 90 jaroj (1857–1947). La movado inkludis kaj armitan lukton kaj pacajn, neperfortajn protestojn. La lukto de la hinda sendependecmovado poste kondukis al Barato kaj Dominio Pakistano iĝantaj suverenaj ŝtatoj en aŭgusto 1947. (eo)
Indiako mugimendu independentista herrialde horren kolonialismoaren aurkako mugimendu politikoa izan zen. Indiako independentzia oso prozesu luzea izan zen, XIX. mendean hasitako aldarrikapena. Nolabait, 1857ko iraultzak mugimendu horren abiapuntuak izan ziren. Amaiera, Mahatma Gandhiren buruzagitzarekin, XX. mendean eman zen, 1942 eta 1947 artean. Azkenik, independentzia 1947ko abuztuaren 15ean aldarrikatu zen. Indiako independentziaren aldeko lehen mugimendu iraultzaile nazionalista Bengalatik sortu zen. Geroago, eratu berri zen Indiako Kongresu Nazionalean errotu zen, buruzagi moderatuekin lurreko jendearentzat funtsezko eskubideak aldarrikatzeko. XX. mendearen hasieran jarrera erradikalagoak ezagutu ziren, Lal Bal Paltriunbiratuarekin, edo bezalako pertsonalitateekin. 1920ko hamarkadako autogobernuaren azken fasean Indiako Kongresu Nazionalak Mahatma Gandhiren indarkeriarik ezaren eta desobedientzia zibilaren politika onartuak izan ziren. Rabindranath Tagore, eta Bankim Chandra Chattopadhyay bezalako olerkari eta idazleek kontzientzia abertzalea zabaldu zuten. , eta Kasturba Gandhi bezalako emakume buruzagiak Indiako emakumeen emantzipazioa eta askatasunaren aldeko borrokan parte-hartzea sustatu zuten. B. R. Ambedkarek Indiako gizartearen baztertuen eta pobreen kausa defendatu zuen. Indiako mugimendu independentistak gizartearen sektore guztiak hartzen zituen bere baitan. Etengabeko bilakaera ideologikoan zegoen, bestetik. Oinarrizko ideologia kolonialismoaren aurkakoa bazen ere, garapen ekonomiko independentearen ikuspegi batek babesten zuen egitura politiko laiko, demokratiko, errepublikano eta zibil-libertario batekin batera. 1930eko hamarkadaren ostean, mugimenduak joera sozialista sendoa hartu zuen. Mugimendu ezberdin horien lanek, azken finean, Indiako 1947ko Independentzia Legea ekarri zuten, Indiako Erresuma Batuarekiko mendekotasuna amaituz eta Pakistan sortuz. India Ingalaterrako Koroaren Dominio izan zen 1950eko urtarrilaren 26ra arte, Indiako Konstituzioa indarrean jarri zen arte, Indiako Errepublika ezarriz. Pakistan, aldiz, domeinu bat izan zen 1956an bere lehen konstituzio errepublikarra onartu zuen arte. 1971n, Ekialdeko Pakistanek independentzia aldarrikatu zuen Bangladesheko Herri Errepublika gisa. (eu)
The Indian independence movement was a series of historic events with the ultimate aim of ending British rule in India. It lasted from 1857 to 1947. The first nationalistic revolutionary movement for Indian independence emerged from Bengal. It later took root in the newly formed Indian National Congress with prominent moderate leaders seeking the right to appear for Indian Civil Service examinations in British India, as well as more economic rights for natives. The first half of the 20th century saw a more radical approach towards self-rule by the Lal Bal Pal triumvirate, Aurobindo Ghosh and V. O. Chidambaram Pillai. The final stages of the independence struggle from the 1920s was characterized by Congress' adoption of Mahatma Gandhi's policy of non-violence and civil disobedience. Intellectuals such as Rabindranath Tagore, Subramania Bharati, and Bankim Chandra Chattopadhyay spread patriotic awareness. Female leaders like Sarojini Naidu, Pritilata Waddedar, and Kasturba Gandhi promoted the emancipation of Indian women and their participation in the freedom struggle. Few leaders followed a more violent approach. This became especially popular after the Rowlatt Act, which permitted indefinite detention. The Act sparked protests across India, especially in the Punjab province, where they were violently suppressed in the Jallianwala Bagh massacre. The Indian independence movement was in constant ideological evolution. Essentially anti-colonial, it was supplemented by visions of independent, economic development with a secular, democratic, republican, and civil-libertarian political structure. After the 1930s, the movement took on a strong socialist orientation. It culminated in the Indian Independence Act 1947, which ended Crown suzerainty over India and created Pakistan. India remained a Crown Dominion until 26 January 1950, when the Constitution of India established the Republic of India. Pakistan remained a dominion until 1956 when it adopted its first constitution. In 1971, East Pakistan declared its own independence as Bangladesh. (en)
Le mouvement pour l'indépendance de l'Inde recouvre un ensemble complexe englobant diverses campagnes nationales et régionales, des troubles et des tentatives inspirés d'une philosophie à la fois non violente et militante, et a impliqué une gamme étendue d'organismes, de philosophies et de mouvements politiques indiens ayant eu pour but commun de mettre fin à l'autorité coloniale britannique aussi bien que celle d'autres administrations coloniales dans le sous-continent indien. (fr)
La independencia de la India consistió en revoluciones que comenzaron en 1857 y que llegaron a su fin bajo el liderazgo de Mahatma Gandhi entre 1942 y 1947, así como con la invasión a la India británica por el Ejército Nacional Indio comandado por Subbash Chandra Bose durante la Segunda Guerra Mundial. La independencia finalmente se consiguió el 15 de agosto de 1947. (es)
Gerakan Kemerdekaan India merupakan gerakan perjuangan rakyat India dalam mengusir penjajahan Inggris, Prancis dan Portugis dari anak benua India; Gerakan ini melibatkan berbagai kalangan di dalamnya, meliputi organisasi politik, tokoh tokoh india dan pemberontak antara 1857 hingga berdirinya India sebagai bangsa yang berdaulat pada 15 Agustus 1947. (in)
Il termine movimento d'indipendenza indiano comprende un ampio spettro di organizzazioni politiche, filosofie e movimenti che avevano l'obiettivo comune di porre fine in primo luogo alla Compagnia Inglese delle Indie Orientali e quindi al Raj Britannico autorità presenti in alcune parti dell'Asia del Sud. Il termine incorpora diverse campagne nazionali e regionali, agitazioni e gli sforzi di gruppi non violenti e di militanti per l'indipendenza dell'India. (it)
인도 독립운동 (Indian independence movement) 은 인도 제국 당시 영국으로부터 독립하기 위한 운동이다. 1857년부터 1947년까지 약 90년간 이루어졌다. 인도의 독립운동은 사회의 다양한 영역을 포괄하는 대중적 운동이었다. 이 운동은 또한 일정한 이데올로기 진화의 과정을 겪었다. 1947년 6월 3일, 인도 제국의의 마지막 영국 총독인 루이스 마운트배튼은 영국 인도를 인도와 파키스탄으로 분할한다고 발표했습니다. 1947년 (Indian Independence Act 1947)의 신속한 통과로 1947년 8월 14일 11시 57분에 파키스탄은 별도의 국가로 선언되었습니다. 1947년 8월 15일 12시 2분에 인도는 주권이 있는 민주주의 국가가 되었다. 결국 8월 15일이 인도의 독립 기념일이 되었다. 또한 8월 15일 파키스탄과 인도는 영국 연방에 남아 있거나 탈퇴할 권리가 있었다. 그러나 1949년에 인도는 영국 연방에 남아 있기로 결정했다. (ko)
インド独立運動（Indian independence movement）とは、1947年8月15日に、インドがイギリスから「インド連邦」として独立するまでの、一連の独立運動のことである。この独立運動は1857年から始まり、以来1世紀近くにわたって極めて長く続いた。詳細は「インド#歴史」および「インドの歴史」を参照 (ja)
Movimento de independência da Índia é um termo que abrange uma ampla gama de áreas, organizações políticas, filosofias e movimentos sociais que tinham o objetivo comum e declarado de acabar com o domínio da Companhia Britânica das Índias Orientais e, posteriormente, da autoridade imperial britânica, em partes do sul da Ásia. O movimento criou várias campanhas nacionais e regionais, agitações e esforços, alguns não violentos. Durante o início do século XIX, introduziu a educação moderna na Índia. Swami Vivekananda foi o principal arquiteto que projetou a profundamente rica cultura indiana para o ocidente no final do século XIX. Muitos dos líderes políticos do país dos séculos XIX e XX, incluindo Mohandas K. Gandhi e Netaji Subhas Chandra Bose, foram influenciados pelos ensinamentos de Swami Vivekananda. Para Netaji Subhas Chandra Bose, um grande defensor da luta armada pela independência da Índia, Swami Vivekananda foi "o criador da Índia moderna"; para Mohandas Gandhi, a influência de Swami Vivekananda aumentou o seu "amor por seu país por mil." Seus escritos inspiraram toda uma geração de lutadores da liberdade indiana. Muitos anos depois da morte de Swami Vivekananda, Rabindranath Tagore disse ao francês Romain Rolland, ganhador do Prêmio Nobel: "Se você quer conhecer a Índia, estude Vivekananda. Nele tudo é positivo e nada é negativo." Os primeiros movimentos militantes foram organizados em Bengala, mas depois passaram ao palco político, sob a forma de um movimento dominante no então recém-formado Partido do Congresso Nacional Indiano (INC). Na primeira parte do século XX, uma abordagem mais radical para a independência política proposta por líderes como o Lal, Bal, Pal, Sri Aurobindo e V. O. Chidambaram Pillai. As últimas etapas da luta pela liberdade ocorreram a partir da década de 1920, como quando o Congresso adotou a política de não violência e de resistência civil, Muhammad Ali Jinnah lutava pelos direitos das minorias na indianas e várias outras campanhas de Mohandas Karamchand Gandhi. Figuras lendárias como Subhas Chandra Bose e Bhagat Singh vieram a adotar o método político de revolução para o movimento de libertação. Poetas como Rabindranath Tagore e usaram a literatura, a poesia e a fala como uma ferramenta para ampliar a consciência política da população. O período da Segunda Guerra Mundial foi marcado pelo auge das campanhas de movimentos políticos e sociais como o Quit India (liderado por "Mahatma" Gandhi) e do Exército Nacional Indiano (INA), liderado por Netaji Subhas Chandra Bose, o que resultou na retirada dos britânicos do país. O trabalho desses diversos movimentos levaram finalmente à Lei de Independência da Índia de 1947, que criou os domínios independentes da Índia e do Paquistão. A Índia permaneceu como um domínio da coroa britânica até 26 de janeiro de 1950, quando a entrou em vigor, estabelecendo a República da Índia; o Paquistão permaneceu como um domínio até 1956. O movimento de independência da Índia foi um movimento de massas, que englobava vários segmentos da sociedade do país. Ele também sofreu um processo constante de evolução ideológica. Embora a ideologia básica do movimento era o anticolonialismo, que era apoiado por uma visão de desenvolvimento econômico capitalista independente, aliado a uma estrutura política secular, democrática, republicana e com liberdades civis. Após a década de 1930, o movimento assumiu uma forte orientação socialista, devido à crescente influência de elementos de esquerda no INC, além do surgimento e do crescimento do Partido Comunista da Índia. A Liga Muçulmana foi formada em 1906 para proteger os direitos dos muçulmanos do subcontinente indiano contra o INC e apresentar uma voz muçulmana para o governo britânico. (pt)
Den brittiska perioden i Indien fram till 1857 präglades inte av något stilla accepterande av den brittiska dominansen. Mindre uppror och större oroligheter bröt med jämna mellanrum ut, bland bönder, isolerade stammar och furstestater. Många av oroligheterna motiverades av den skönsmässiga behandling den inhemska befolkningen fick av Ostindiska Kompaniets personal i landet. Indierna beskattades av Ostindiska Kompaniet, och förutom skatterna kunde företagets representanter kräva ytterligare pengar, varor eller fria tjänster från befolkningen. Det var inte heller ovanligt att tortyr användes mot dem som protesterade. Till de mer kända upproren under denna tid hör Kolupproret 1831, Santhalupproret 1855 och Kutchupproret 1816-1832. Indiska trupper i brittisk tjänst gjorde myteri i Vellore i södra Indien 1806. (sv)
印度獨立運動是指英國在印度的統治終結以及印度成為一個主權獨立的國家。印度獨立運動可追溯至1857年印度起义。從1920年代開始，甘地的印度國大黨主張非暴力和公民抗命。錢德拉·玻色、巴格特·辛格、和蘇利耶·森等人則主張武裝革命。在二戰期間，印度國大黨的退出印度運動和由蘇巴斯·錢德拉·鮑斯領導的印度國民軍運動得到了日本的幫助。 1947年，《》頒布。1947年8月15日午夜，印度分治，英属印度的歷史结束。1971年，東巴基斯坦宣布獨立，之後更名孟加拉國。 (zh)
Индийское национально-освободительное движение (англ. Indian independence movement) включало в себя широкий спектр политических организаций, философий, и движений, которые объединяла общая цель прекращения британского колониального господства в Южной Азии. (ru)
Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів і . В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення. Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і , що проявив себе у та , намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як , також намагалися досягти політичних свобод селянства. Індія залишалася домініоном британської корони до 26 січня 1950 року, коли зі згоди Британії була ухвалена Конституція Індії, що проголосила нову республіку. Однак вже в 1956 році Пакистан проголосив себе окремою державою, хоча і був змушений пройти через нову смугу внутрішньої політичної боротьби. В 1971 році привела до , що, у свою чергу, привела до відділення Східного Пакистану у окрему країну — Бангладеш. Рух за незалежність Індії привів до численних рухів за незалежність в інших частинах світу і розпаду Британської імперії та заміни її на Британську Співдружність. Філософія Ґанді провокувала й Рух за громадянські права в США, рух за демократію у М'янмі та боротьбу Африканського національного конгресу проти апартеїду, хоча і не завжди з використанням принципів ненасильства. (uk)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:image

Badal gupta.jpg (en)
Benoy Krishna Basu.jpg (en)
Dinesh Gupta 1.jpg (en)
Bhagat Singh Sukh Dev Raj Guru.jpg (en)
Bhagat Singh's execution Lahore Tribune Front page.jpg (en)

rdfs:comment

Indické hnutí za nezávislost bylo politické a kulturní hnutí usilující o ukončení vlády Východoindické společnosti (1757–1858) a Britské Indie (1858–1947) na indickém subkontinentu. Hnutí trvalo 190 let (1757–1947). (cs)
La Hindia sendependiga movado enhavis aktivecon kaj ideojn cele al la fino de la regado fare de Brita Orienthinda Kompanio (1757–1857) kaj de la Brita Hindio (1857–1947) en la Hindia subkontinento. La movado daŭris dum totalo de 90 jaroj (1857–1947). La movado inkludis kaj armitan lukton kaj pacajn, neperfortajn protestojn. La lukto de la hinda sendependecmovado poste kondukis al Barato kaj Dominio Pakistano iĝantaj suverenaj ŝtatoj en aŭgusto 1947. (eo)
Le mouvement pour l'indépendance de l'Inde recouvre un ensemble complexe englobant diverses campagnes nationales et régionales, des troubles et des tentatives inspirés d'une philosophie à la fois non violente et militante, et a impliqué une gamme étendue d'organismes, de philosophies et de mouvements politiques indiens ayant eu pour but commun de mettre fin à l'autorité coloniale britannique aussi bien que celle d'autres administrations coloniales dans le sous-continent indien. (fr)
La independencia de la India consistió en revoluciones que comenzaron en 1857 y que llegaron a su fin bajo el liderazgo de Mahatma Gandhi entre 1942 y 1947, así como con la invasión a la India británica por el Ejército Nacional Indio comandado por Subbash Chandra Bose durante la Segunda Guerra Mundial. La independencia finalmente se consiguió el 15 de agosto de 1947. (es)
Gerakan Kemerdekaan India merupakan gerakan perjuangan rakyat India dalam mengusir penjajahan Inggris, Prancis dan Portugis dari anak benua India; Gerakan ini melibatkan berbagai kalangan di dalamnya, meliputi organisasi politik, tokoh tokoh india dan pemberontak antara 1857 hingga berdirinya India sebagai bangsa yang berdaulat pada 15 Agustus 1947. (in)
Il termine movimento d'indipendenza indiano comprende un ampio spettro di organizzazioni politiche, filosofie e movimenti che avevano l'obiettivo comune di porre fine in primo luogo alla Compagnia Inglese delle Indie Orientali e quindi al Raj Britannico autorità presenti in alcune parti dell'Asia del Sud. Il termine incorpora diverse campagne nazionali e regionali, agitazioni e gli sforzi di gruppi non violenti e di militanti per l'indipendenza dell'India. (it)
인도 독립운동 (Indian independence movement) 은 인도 제국 당시 영국으로부터 독립하기 위한 운동이다. 1857년부터 1947년까지 약 90년간 이루어졌다. 인도의 독립운동은 사회의 다양한 영역을 포괄하는 대중적 운동이었다. 이 운동은 또한 일정한 이데올로기 진화의 과정을 겪었다. 1947년 6월 3일, 인도 제국의의 마지막 영국 총독인 루이스 마운트배튼은 영국 인도를 인도와 파키스탄으로 분할한다고 발표했습니다. 1947년 (Indian Independence Act 1947)의 신속한 통과로 1947년 8월 14일 11시 57분에 파키스탄은 별도의 국가로 선언되었습니다. 1947년 8월 15일 12시 2분에 인도는 주권이 있는 민주주의 국가가 되었다. 결국 8월 15일이 인도의 독립 기념일이 되었다. 또한 8월 15일 파키스탄과 인도는 영국 연방에 남아 있거나 탈퇴할 권리가 있었다. 그러나 1949년에 인도는 영국 연방에 남아 있기로 결정했다. (ko)
インド独立運動（Indian independence movement）とは、1947年8月15日に、インドがイギリスから「インド連邦」として独立するまでの、一連の独立運動のことである。この独立運動は1857年から始まり、以来1世紀近くにわたって極めて長く続いた。詳細は「インド#歴史」および「インドの歴史」を参照 (ja)
印度獨立運動是指英國在印度的統治終結以及印度成為一個主權獨立的國家。印度獨立運動可追溯至1857年印度起义。從1920年代開始，甘地的印度國大黨主張非暴力和公民抗命。錢德拉·玻色、巴格特·辛格、和蘇利耶·森等人則主張武裝革命。在二戰期間，印度國大黨的退出印度運動和由蘇巴斯·錢德拉·鮑斯領導的印度國民軍運動得到了日本的幫助。 1947年，《》頒布。1947年8月15日午夜，印度分治，英属印度的歷史结束。1971年，東巴基斯坦宣布獨立，之後更名孟加拉國。 (zh)
Индийское национально-освободительное движение (англ. Indian independence movement) включало в себя широкий спектр политических организаций, философий, и движений, которые объединяла общая цель прекращения британского колониального господства в Южной Азии. (ru)
يشمل المصطلح حركة الاستقلال الهندية مجموعة كبيرة من المجالات مثل المنظمات السياسية والفلسفات والحركات ذات الهدف المشترك لإنهاء حكم الشركة (شركة الهند الشرقية)ثم هيئة الإمبراطورية البريطانية، في مناطق من جنوب آسيا. شهدت حركة الاستقلال حملات وثورات وجهودًا قومية وإقليمية متنوعة، بعضها سلمية وبعضها على خلاف ذلك. وقد أدت الأعمال التي قامت بها الحركات المختلفة في النهاية إلى قانون الاستقلال الهندي عام 1947م، الذي كان سببًا في سيادة الهند وباكستان. ظلت الهند ذات سيادة على العرش حتى 26 من يناير 1950م، عندما دخل الدستور الهندي حيز السريان وتأسيس جمهورية الهند؛ وقد ظلت سيادة باكستان حتى عام 1956م. (ar)
El terme del Moviment d'independència de l'Índia comprèn un ampli ventall d'organitzacions polítiques, filosofies i moviments que tenien l'objectiu comú d'acabar primer amb la Companyia Britànica de les Índies Orientals, i després amb el Raj Britànic, en algunes parts del sud d'Àsia. El moviment d'independència va veure diverses campanyes nacionals i regionals, agitacions i esforços tant de caràcter no-violent com militar. (ca)
Το κίνημα της Ινδικής Ανεξαρτησίας ήταν μια σειρά δραστηριοτήτων με απώτερο σκοπό να τερματιστεί η βρετανική κυριαρχία στην Ινδία. Το κίνημα αυτό κράτησε συνολικά 90 χρόνια (1857-1947). Το πρώτο εθνικιστικό επαναστατικό κίνημα εμφανίστηκε στη Βεγγάλη (σημερινή Δυτική Βεγγάλη και Μπανγκλαντές), αλλά αργότερα επεκτάθηκε μέσω του νεοσυσταθέντος τότε Ινδικού Εθνικού Κογκρέσου, με εξέχοντες μετριοπαθείς ηγέτες που επιζητούσαν μόνο το θεμελιώδες δικαίωμά τους στη συμμετοχή των εξετάσεων για τις δημόσιες υπηρεσίες των Βρετανικών Ινδιών, καθώς και περισσότερα, οικονομικής φύσης, δικαιώματα για τους γηγενείς πληθυσμούς. Στις αρχές του 20ού αιώνα παρουσιάστηκε μια πιο ριζοσπαστική προσέγγιση υπέρ της πολιτικής αυτονομίας που αναπτύχθηκε από ηγέτες όπως οι Λαλ, Μπαλ και Παλ, και ο Αουρίμπινtο Γκος κα (el)
The Indian independence movement was a series of historic events with the ultimate aim of ending British rule in India. It lasted from 1857 to 1947. The first nationalistic revolutionary movement for Indian independence emerged from Bengal. It later took root in the newly formed Indian National Congress with prominent moderate leaders seeking the right to appear for Indian Civil Service examinations in British India, as well as more economic rights for natives. The first half of the 20th century saw a more radical approach towards self-rule by the Lal Bal Pal triumvirate, Aurobindo Ghosh and V. O. Chidambaram Pillai. (en)
Indiako mugimendu independentista herrialde horren kolonialismoaren aurkako mugimendu politikoa izan zen. Indiako independentzia oso prozesu luzea izan zen, XIX. mendean hasitako aldarrikapena. Nolabait, 1857ko iraultzak mugimendu horren abiapuntuak izan ziren. Amaiera, Mahatma Gandhiren buruzagitzarekin, XX. mendean eman zen, 1942 eta 1947 artean. Azkenik, independentzia 1947ko abuztuaren 15ean aldarrikatu zen. (eu)
Movimento de independência da Índia é um termo que abrange uma ampla gama de áreas, organizações políticas, filosofias e movimentos sociais que tinham o objetivo comum e declarado de acabar com o domínio da Companhia Britânica das Índias Orientais e, posteriormente, da autoridade imperial britânica, em partes do sul da Ásia. O movimento criou várias campanhas nacionais e regionais, agitações e esforços, alguns não violentos. (pt)
Den brittiska perioden i Indien fram till 1857 präglades inte av något stilla accepterande av den brittiska dominansen. Mindre uppror och större oroligheter bröt med jämna mellanrum ut, bland bönder, isolerade stammar och furstestater. Många av oroligheterna motiverades av den skönsmässiga behandling den inhemska befolkningen fick av Ostindiska Kompaniets personal i landet. (sv)
Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів і . В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення. (uk)

is dbo:wikiPageWikiLink of

is dbp:movement of