Indus Valley Civilisation (original) (raw)

dbo:abstract

ترجع حضارة وادي السند إلى العصر البرونزي في المناطق الشمالية الغربية من جنوب آسيا، واستمر وجودها منذ عام 3300 قبل الميلاد وحتى عام 1300 قبل الميلاد، وبلغت تمام نموها في الفترة بين عام 2600 قبل الميلاد وحتى عام 1900 قبل الميلاد. كانت حضارة وادي السند، بجانب حضارة مصر القديمة وحضارة بلاد الرافدين، واحدة من ثلاث حضارات مبكرة في الشرق الأدنى وجنوب آسيا، وواحدة من الحضارات الثلاث الأكثر انتشارًا، إذ امتد موقعها من شمال شرق أفغانستان، مرورًا بمساحة كبيرة من باكستان، وحتى غرب وشمال غرب الهند. ازدهرت حضارة وادي السند في أحواض نهر السند، الذي يجرى ماؤه بامتداد باكستان، وعلى طول شبكة من الأنهار المعمرة، التي تغذيها في أغلب الأحوال الرياح الموسمية، والتي كانت تجري ذات يوم بالقرب من نهر غاغار هاكرا الموسمي في شمال غرب الهند وشرق باكستان. اشتُهرت مدن الحضارة بتخطيطها الحضري، والبيوت المصنوعة من الطوب الآجوري، ونظم الصرف المتطورة، وشبكات إمداد المياه، وتجمعات المباني غير السكنية الضخمة، والتقنيات الجديدة في الصناعات اليدوية (منتجات العقيق الأحمر، ونحت الأختام) وفي علم الفلزات (النحاس والبرونز والرصاص والقصدير). من المرجح جدًا أن المدن الكبيرة في موهينجو دارو وهارابا قد نمت لتضم ما بين 30,000 إلى 60,000 فرد، وربما تكون الحضارة نفسها خلال ازدهارها قد ضمت ما بين مليون وخمسة ملايين فرد. قد تكون القحولة التدريجية لتربة المنطقة خلال الألفية الثالثة قبل الميلاد هي الحافز الأولي للتوسع الحضري المرتبط بالحضارة، ولكن في نهاية المطاف؛ كانت أيضًا قلة إمدادات المياه سببًا كافيًا لزوال الحضارة، ولتشتيت سكانها شرقًا. عُرفت حضارة السند أيضًا بحضارة هارابا، وذلك بعد اكتشاف موقع هارابا، وهو أول موقع من المواقع التي استُكشفت في أوائل القرن العشرين فيما كان يُعرف آنذاك بمقاطعة البنجاب في الهند البريطانية، وهي معروفة الآن باسم دولة باكستان. كان اكتشاف هارابا واكتشاف -بعد ذلك بفترة وجيزة- موهينجو دارو تتويجًا للعمل الذي بدأ في عام 1861 بتأسيس المسح الأثري للهند أثناء عهد الراج البريطاني. ورغم ذلك تواجدت في نفس المنطقة مدنيات مبكرة وأخرى لاحقة، عادة ما أُطلق عليها اسم «هارابا المبكرة» و«هارابا المتأخرة»؛ ولهذا السبب، تُدعى حضارة هارابا في بعض الأحيان بحضارة هارابا النامية من أجل تمييزها عن هذه المدنيات الأخرى. بحلول عام 2002، أُعلن عن أكثر من 1000 مدينة ومستوطنة نامية في منطقة هارابا، نُقب منها ما يقل قليلًا عن المئة. رغم ذلك، لا يوجد سوى 5 مواقع حضرية كبرى هي: هارابا وموهينجو دارو (موقع التراث العالمي لليونسكو) ودولافيرا وغانوريوال في صحراء جولستان وراكيغارهي. سبقت زراعة هارابا القديمة قرى زراعية محلية تتبع العصر الحجري الحديث، وكانت سهولها النهرية مأهولة بالسكان. اللغة الهرابانية غير معتمدة على نحو مباشر، وانتسابها غير مؤكد، لأن الكتابة السندية لم تُفك شفرتها بعد. يحبذ بعض العلماء وجود علاقة مع عائلة اللغات الدرافيدية أو العلامية الدرافيدية. (ar)
La civilització de la vall de l'Indus va ser una cultura desenvolupada al voltant del riu Indus cap al tercer mil·lenni aC i descoberta a partir de les troballes de l'arqueologia de mitjan segle xix. Destaca per la seva extensió geogràfica per a l'època i pels avenços tècnics relatius a l'agricultura i el comerç. (ca)
Harappská kultura, také kultura poříčí Indu, protoindická kultura, protoindická civilizace apod., byla starověká kultura nacházející se v povodí řeky Indus, první známá městská kultura na Indickém subkontinentu. Zabírala velkou část dnešního Pákistánu (především Sindh, Paňdžáb a Balúčistán) a severozápadní Indie (hlavně Gudžarát, Harijánu, Paňdžáb a Rádžasthán), některé pozůstatky harappské kultury však byly nalezeny i v dalších oblastech. Počátky harappské kultury sahají do 2. poloviny 4. tisíciletí př. n. l. Jednotlivé periodizace kultury poříčí Indu se liší, Jonathan M. Kenoyer klade její vrcholné období do rozmezí let 2600–1900 př. n. l. Poté začala harappská civilizace upadat, nejspíš v důsledku klimatických změn, které měly přímý vliv na zemědělství a hospodářství. V polovině 2. tisíciletí zanikla, je možné, že na jejím konci měl podíl i příchod indoevropských kmenů. První archeologické průzkumy v oblasti protoindické kultury byly uskutečněny až ve dvacátých letech 20. století. Vzhledem k tomu, že se o harappské civilizaci nedochovaly zmínky v žádných dosud nalezených záznamech, jsou teorie o harappské kultuře většinou spekulace a dohady založené pouze na poznatcích a nálezech archeologů. Hlavními centry protoindické kultury byly zejména Mohendžodaro, které je dnes součástí kulturních památek světového dědictví, a Harappa. Dalšími důležitými centry byly např. Lóthal, Amrí, Kót Dídží a Naušahro. Harappané znali odlévání bronzu i mědi, živili se převážně zemědělstvím. Není jasné, ke které jazykové rodině patřili, většinou se uvažuje o drávidském či indoevropském jazyku. Do dnešní doby se mimo pozůstatků městských staveb dochovalo množství menších uměleckých i užitkových předmětů, častými nálezy jsou malá pečetítka se znaky připomínající písmo. Toto písmo či symbolický systém je známo jako harappské písmo a dosud nebylo rozluštěno. Harappané udržovali obchodní styky s Mezopotámií a podle nálezu přístavních doků v Lóthalu se předpokládá, že obchod probíhal i námořní cestou. Sídla Harappské kultury (červeně) a současná města (černě) (cs)
Οι πρώτοι καλλιεργητικοί πολιτισμοί της Ν. Ασίας αναπτύχθηκαν στους λόφους του Βαλουχιστάν, στα δυτικά της κοιλάδας του Ινδού, σε ένα ομοιογενές σύνολο που έγινε γνωστό ως πολιτισμός της κοιλάδας του Ινδού. Η πιο γνωστή περιοχή αυτού του αρχαίου πολιτισμού, το Μεχργκάρχ, αναπτύχθηκε περίπου το 6500 π.Χ. Τούτοι οι πρώτοι αγρότες καλλιέργησαν το σιτάρι και εξημέρωσαν διάφορα ζώα, συμπεριλαμβανομένων των βοοειδών. Επίσης, ανέπτυξαν την αγγειοπλαστική ήδη από το 5500 π.Χ. Ο μεταγενέστερος πολιτισμός της κοιλάδας του Ινδού στηρίχθηκε στην τεχνολογική βάση αυτού του πολιτισμού, καθώς και στη γεωγραφική του επέκτασή στις αλλούβιες πεδιάδες που γνωρίζουμε σήμερα ως επαρχίες Σιντχ και Παντζάμπ, στο σύγχρονο . (el)
Die bronzezeitliche Indus-Kultur, auch Indus-Zivilisation oder Harappa-Kultur, war eine der frühesten städtischen Zivilisationen. Sie bestand etwa in den Jahren 2800–1800 v. Chr. entlang des Indus im Nordwesten des indischen Subkontinents. Die Indus-Kultur erstreckte sich über fast das gesamte heutige Pakistan sowie Teile Indiens und Afghanistans, insgesamt umfasste sie 1.250.000 km² und damit eine größere Landfläche als das antike Ägypten und Mesopotamien zusammen. Sie war neben diesen eine der drei frühesten Zivilisationen der Welt. Die Bezeichnung Harappa-Kultur geht auf einen der Hauptausgrabungsplätze, Harappa am Ravi zurück. Eine weitere alternative Benennung dieser Kultur lautet Sindhu-Sarasvati-Zivilisation; hinter der Verwendung der Bezeichnung Sarasvati steht der von der großen Mehrheit der Wissenschaftler abgelehnte Versuch, sie mit den Trägern der vedischen Kultur gleichzusetzen. Möglicherweise ist sie auch mit dem sumerischen Meluha zu identifizieren. Bis heute sind über 1050 Fundorte identifiziert, hauptsächlich entlang des Indus und des Ghaggar. Über 140 antike Städte und Siedlungen wurden gefunden. Die beiden größten urbanen Zentren der Harappa-Kultur waren wohl Harappa und Mohenjo-Daro, daneben gab es noch große Städte bei Dholavira, Ganweriwala, Lothal und . Zu ihrer Blütezeit zählte die Indus-Kultur vermutlich über fünf Millionen Menschen. Diese frühe indische Kultur kannte bereits Architektur und eine regelmäßige Stadtplanung einschließlich gepflasterter Straßen mit Straßenablauf (Gullys). Sie entwickelte zum ersten Mal in der Geschichte der Menschheit den gebrannten Ziegel mit den perfekten, noch heute gebräuchlichen Proportionen 1:2:4, der als Einhandziegel in allen Richtungen beliebig addierbar ist. Möglicherweise besaß sie auch eine Schrift; ob aber die sogenannte Indus-Schrift tatsächlich eine Schrift ist, wird in Fachkreisen bisher kontrovers diskutiert. (de)
La Induso-civilizacio estis malkovrita kaj prifosita de ne tre longa tempo.Ĝis nun 1052 lokoj da Induso-civilizo estis malkovritaj kaj prifositaj. Plej gravaj estas Mohenĝo-Daro, Harapo (plej gravaj urboj) kaj marhaveno Lothal. Dum la epoko de la Neolitiko en la ŝtonepoko, la originalaj hindoj estis disigitaj kaj asimilitaj parte de invadantaj triboj dravidaj (eble obeidianoj de la regiono de la nuna Irako de antaŭ la sumeroj) aŭ arjaj. (eo)
Indo haraneko kultura indiar azpikontinenteko zibilizazio antzinakoena da, K.a. 2500an inguruan sortua. Ia ehun herriz eta bi hiri garrantzitsuz (Harappa eta Mohenjo-Daro) osaturik zegoen. Hiri hauek antzinako zibilizazioen artean lurralde zabalena menperatzen zuten: miloi bat kilometro karratu baino gehiago. Mesopotamia eta Egiptoko zibilizazioak bezala, ibaiaren beharrean zeuden. Nilo bezala, Indo urtero gainezkatzen zen, zona zabalak urgaineztatuz eta sedimentu emankorrak utziz. Nekazaritzako potentzial neurrigabe hau Indo ibaiaren inguruan garatutako hirigintzaren oinarria izan zen. (eu)
La Civilización del valle del Indo fue una civilización de la Edad del Bronce, que se desarrolló desde alrededor del 3300 a. C. hasta 1300 a. C. Abarcó más de un millón de kilómetros cuadrados, y atravesó varios periodos, siendo su máximo esplendor entre el 2600 y el 1900 a. C. Junto con el antiguo Egipto y Mesopotamia, fue una de las tres primeras civilizaciones del Cercano Oriente y el sur de Asia, y de las tres, la más extendida. Se ubicaba a lo largo del valle del río Indo, en un área desde el noreste de Afganistán y gran parte de Pakistán hasta el oeste y noroeste de India. Al igual que las civilizaciones de Mesopotamia y Egipto, dependía de su río. Como el Nilo, el Indo se desbordaba todos los años, inundando extensas zonas y depositando sedimentos fértiles. Este inmenso potencial agrícola fue la base sobre la cual se desarrolló el urbanismo en torno al río Indo. (es)
The Indus Valley Civilisation (IVC), also known as the Indus Civilisation was a Bronze Age civilisation in the northwestern regions of South Asia, lasting from 3300 BCE to 1300 BCE, and in its mature form 2600 BCE to 1900 BCE. Together with ancient Egypt and Mesopotamia, it was one of three early civilisations of the Near East and South Asia, and of the three, the most widespread. Its sites spanned an area from much of Pakistan, to northeast Afghanistan, and northwestern India. The civilisation flourished both in the alluvial plain of the Indus River, which flows through the length of Pakistan, and along a system of perennial monsoon-fed rivers that once coursed in the vicinity of the Ghaggar-Hakra, a seasonal river in northwest India and eastern Pakistan. The term Harappan is sometimes applied to the Indus civilisation after its type site Harappa, the first to be excavated early in the 20th century in what was then the Punjab province of British India and is now Punjab, Pakistan. The discovery of Harappa and soon afterwards Mohenjo-daro was the culmination of work that had begun after the founding of the Archaeological Survey of India in the British Raj in 1861. There were earlier and later cultures called Early Harappan and Late Harappan in the same area. The early Harappan cultures were populated from Neolithic cultures, the earliest and best-known of which is Mehrgarh, in Balochistan, Pakistan. Harappan civilisation is sometimes called Mature Harappan to distinguish it from the earlier cultures. The cities of the ancient Indus were noted for their urban planning, baked brick houses, elaborate drainage systems, water supply systems, clusters of large non-residential buildings, and techniques of handicraft and metallurgy. Mohenjo-daro and Harappa very likely grew to contain between 30,000 and 60,000 individuals, and the civilisation may have contained between one and five million individuals during its florescence. A gradual drying of the region during the 3rd millennium BCE may have been the initial stimulus for its urbanisation. Eventually it also reduced the water supply enough to cause the civilisation's demise and to disperse its population to the east. Although over a thousand Mature Harappan sites have been reported and nearly a hundred excavated, there are five major urban centres: Mohenjo-daro in the lower Indus Valley (declared a UNESCO World Heritage Site in 1980 as "Archaeological Ruins at Moenjodaro"), Harappa in the western Punjab region, Ganeriwala in the Cholistan Desert, Dholavira in western Gujarat (declared a UNESCO World Heritage Site in 2021 as "Dholavira: A Harappan City"), and Rakhigarhi in Haryana. The Harappan language is not directly attested, and its affiliation uncertain as the Indus script has remained undeciphered. A relationship with the Dravidian or Elamo-Dravidian language family is favoured by a section of scholars. (en)
La civilisation de la vallée de l'Indus, ou civilisation harappéenne, du nom de la ville antique de Harappa, est une civilisation de l'Âge du bronze dont le territoire s'étendait autour de la vallée du fleuve Indus, dans l'ouest du sous-continent indien (le Pakistan moderne et ses alentours). Sa période dite « mature » va d'environ 2600 av. J.-C. à 1900 av. J.-C., mais plus largement ses phases successives vont au moins de la fin du IVe millénaire av. J.-C. au début du IIe millénaire av. J.-C. ; la chronologie varie selon les auteurs. Cette civilisation se développe à partir d'un foyer néolithique situé à l'ouest de l'Indus, au Baloutchistan, au VIIe millénaire av. J.-C.. La vallée de l'Indus commence à se peupler de groupes d'agriculteurs et éleveurs sédentaires autour de 4000 av. J.-C. S'ouvre ensuite la période harappéenne ancienne, ou ère de régionalisation, pendant laquelle la vallée de l'Indus et les régions voisines sont partagées entre plusieurs horizons culturels. C'est à partir de la culture de Kot Diji, vers la fin du IVe millénaire av. J.-C. et les premiers siècles du IIIe millénaire av. J.-C., que se met en place la civilisation de l'Indus à proprement parler, qui émerge en intégrant les différentes cultures voisines. Dans sa phase mature, de 2600 à 1900 av. J.-C. environ, elle couvre un territoire nettement plus vaste que les civilisations contemporaines de Mésopotamie et d’Égypte, qui s'étend dans la plaine de l'Indus, une partie du Baloutchistan, le réseau Ghaggar-Hakra, la région d'interfluve entre les réseaux de l'Indus et du Gange, et au Gujarat. C'est une civilisation urbaine, dominée par plusieurs grands centres (Mohenjo-daro, Harappa, Dholavira, Ganweriwala, Rakhigarhi) à l'urbanisme planifié. Ils comportent en général une citadelle qui sert sans doute de cadre à un pouvoir politique dont la nature exacte reste mal connue. En tout état de cause, il ne faut probablement pas envisager un État unifié à l'échelle de la civilisation. Les villes disposent de murailles, de rues au tracé souvent régulier et d'un système perfectionné d'écoulement des eaux usées. Les constructions sont en briques de format standardisé. Un réseau de villes moins importantes, souvent édifiées sur le même schéma, maille le territoire. Autour, se déploient une agriculture et un élevage qui recouvrent une grande variété de plantes et d'animaux. Un artisanat d'une grande technicité se développe, manifestement encadré par une organisation administrative dont témoignent les nombreux sceaux mis au jour sur les sites de l'Indus. Ces sceaux et d'autres objets portent les signes d'une écriture qui se retrouve en divers lieux. Elle n'a pas encore été déchiffrée, ce qui pose un obstacle à une meilleure connaissance de l'organisation politique, sociale, économique ou religieuse des Harappéens. Au regard des singularités des trouvailles archéologiques, notamment du peu de traces des élites et de violences, une forme d'organisation socio-politique particulière semble distinguer cette culture des autres civilisations urbaines de la même époque (Élam, Mésopotamie, Syrie, Égypte). Les Harappéens ont eu des contacts avec les cultures du sous-continent indien, également avec celles du plateau Iranien et du golfe Persique, mais aussi avec la Mésopotamie, où leur pays apparaît dans les sources cunéiformes sous le nom de Meluhha. Après avoir connu une stabilité remarquable d'environ sept siècles, la civilisation de l'Indus décline après 1900 av. J.-C., et lui succèdent plusieurs cultures régionales moins marquées par le fait urbain, dépourvues de traces de standardisation et de centralisation. Les causes de la fin de cette civilisation ont été et sont encore très débattues : on a invoqué par le passé les invasions de conquérants Aryens, également des problèmes environnementaux et climatiques, ou économiques. Quoi qu'il en soit les traits caractéristiques de la civilisation de l'Indus disparaissent dans le courant de la première moitié du IIe millénaire av. J.-C. Ce qu'il reste d'elle dans les civilisations de l'Inde historique est là encore l'objet de débats qui ne peuvent être résolus faute d'une meilleure connaissance de la culture harappéenne. La civilisation de l'Indus est redécouverte après des millénaires d'oubli, durant la période coloniale britannique, à partir des années 1920. L'exploration archéologique s'est poursuivie au Pakistan et en Inde après l'indépendance et la partition et a permis l'identification de plus d'un millier de sites archéologiques harappéens. Les campagnes de fouilles menées sur certains d'entre eux, suivant des méthodes de plus en plus modernisées, ont progressivement permis de dresser un tableau plus précis sur l'évolution de cette civilisation et la vie des anciens Harappéens et Harappéennes, même si de nombreuses zones d'ombre demeurent. (fr)
Peradaban Indus, 2800 SM–, merupakan sebuah peradaban kuno yang hidup sepanjang Sungai Indus yang sekarang merupakan wilayah Pakistan dan India barat. Peradaban ini juga dikenal peradaban yang berpusat di kota Mohenjo Daro dan Harrapa. Keruntuhan peradaban ini ditengarai disebabkan Sungai Saraswati Veda yang mengalami kekeringan pada sekitar akhir 1900 SM akibat tingkat radiasi matahari yang cukup tinggi sehingga memengaruhi curah hujan di sekitar lembah. Para arkeolog mengungkapkan peradaban Lembah Indus merupakan peradaban kuno paling luas yang ditemukan setelah situs peradaban Mesopotamia dan Mesir. Pada tahun 1980 peradaban Lembah Indus ditetapkan sebagai situs warisan dunia oleh UNESCO.[1] Diarsipkan 2006-05-07 di Wayback Machine. (in)
La civiltà della valle dell'Indo fu una civiltà antica, estesa geograficamente nel bacino del fiume Indo, oggi principalmente in Pakistan, ma anche lungo il Sarasvati, un fiume dell'India ormai prosciugato. Nel mondo anglosassone viene citata come "civiltà dell'Indo-Sarasvati", in riferimento alla civiltà descritta nei Veda e che si sarebbe sviluppata lungo i due fiumi. È anche conosciuta come civiltà vallinda o "civiltà di Harappa", dal primo sito conosciuto, scoperto nel 1857, ma scavato soltanto dagli anni venti del Novecento, quando e , su impulso di John Hubert Marshall dell', scoprirono le rovine di Harappā e Mohenjo-daro. (it)
인더스 문명(Indus Civilization) 또는 인더스 계곡 문명(Indus Valley Civilization)은 약 5300년 전부터 3700년 전까지 존재했던 청동기 문명이다. 전성기는 약 4600년 전부터 3900년 전 사이이다. 이 문명은 인더스강과 현재 파키스탄과 북서쪽 인도에 걸친 (Ghaggar-Hakra) 사이에 자리 잡고 있었다. 처음 발굴된 유적지가 하라파에 있었기에 가장 부흥했던 시기의 문명은 하라파 문명이라고 부른다. 때로는 인더스 가가 하크라 문명(Indus Ghaggar-Hakra civilization), 인더스 사라스바티 문명(Indus-Sarasvati civilization)이라고 부르기도 한다. 인더스 사라스바티라는 이름은 가가 하크라강을 리그 베다에 나오는 사라바스티강으로 보는 견해에서 나왔다. 그러나 언어학적, 지리학적 관점에서 이 이름이 적당한가에 관한 논란이 있다. 1920년대부터 처음 발견된 이후 지금까지 발굴을 계속하고 있다. 아라비아해에서 인도 타르 사막까지, 페르시아 지역에서 중앙아시아 평원까지 이르는 광대한 인더스 문명 지역에는 현재까지 1500군데가 넘는 유적(1058곳의 정착지와 나머지 야영지)가 발견되었고, 인도대륙 북서부에만 약 130만 평방킬로미터 지역에 퍼져 있다. 이는 고대 이집트나 메소포타미아 문명 지역의 두 배 정도 넓이에 달한다. 대표적인 유적 도시는 모헨조다로, 하라파, 간웨리왈라, 라키가리, 돌라비라 등이다. 도시들은 인더스강과 지금은 사라진 사라스바티강을 지나면서 지그재그 패턴으로 자리잡고 있다. 인더스 사람들은 메소포타미아 지역에 살던 수메르인들과 활발히 교류한 것으로 보이며, 그 때문에 그 지역에서 온 인장 등이 유물로 발견됐다. 최근에는 인더스 문명과 페르시아 지역 고대 문명의 유사성을 주목하면서 인더스 계곡이나 발루치스탄의 유적과 유물의 기원이 페르시아 지역에서 연유했다는 주장도 있다. (ko)
インダス文明（インダスぶんめい、Indus Valley civilization）は、インド・パキスタン・アフガニスタンのインダス川および並行して流れていたとされるガッガル・ハークラー川周辺に栄えた文明である。これら各国の先史文明でもある（インドの歴史、パキスタンの歴史、アフガニスタンの歴史も参照）。崩壊の原因となったという説のあった川の名前にちなんでインダス文明、最初に発見された遺跡にちなんでハラッパー文明とも呼ばれる。狭義のインダス文明は、紀元前2600年から紀元前1800年の間を指す。インダス文明の遺跡は、東西1500km、南北1800kmに分布し、遺跡の数は約2600におよぶ。そのうち発掘調査が行われた遺跡は、2010年時点でインド96、パキスタン47、アフガニスタン4の合計147となっている。 (ja)
De Harappabeschaving, Harappacultuur of Indusbeschaving was een beschaving uit de bronstijd in het zuiden van Azië (ca. 3200-1900 v.Chr.), die zich kenmerkte door de bouw van strak geplande steden en het Harappaschrift. De belangrijkste vindplaatsen zijn Harappa en Mohenjodaro, terwijl het verspreidingsgebied vooral de vlakte van de Indus en de zijrivieren was, met uitlopers aan de kust en langs de loop van de Ghaggar-Hakra. De Harappabeschaving was samen met die van Mesopotamië en het Oude Egypte een van de eerste hoogontwikkelde beschavingen ter wereld. Mesopotamië en Egypte hadden wel iets eerder steden dan de Harappabeschaving, maar daar staat tegenover dat de Harappabeschaving het grootste verspreidingsgebied had. Er was een uitgebreid overzees handelsnetwerk met het westen van Azië, planmatige stedenbouw met gemeenschappelijke infrastructuur als riolering en watertoevoer. De ruime bakstenen huizen met verdiepingen hadden hun eigen badkamer. Handel en nijverheid waren per bedrijfstak in wijken ingedeeld. Er zijn geen grote monumenten gevonden die op een geestelijke of wereldlijke macht wijzen. Het schrift is vooralsnog niet ontcijferd en ook de taal is nog onbekend. Al even raadselachtig is het verdwijnen van de beschaving gedurende een relatief korte periode, waarin de bewoners de steden achterlieten en veel van de culturele ontwikkeling verloren ging. Er zijn enkele aanwijzingen dat de late Harappabeschaving overlapte met de komst van de eerste Indo-Ariërs naar het zuiden van Azië, maar mogelijk zaten er enkele eeuwen tussen het verdwijnen van de steden en het ontstaan van de Veda's, de heilige teksten van de Indo-Ariërs. De Harappabeschaving werd pas ontdekt in de jaren 1920 en is vrijwel alleen uit talloze archeologische opgravingen bekend; daarnaast zijn er slechts enkele verwijzingen in Sumerische inscripties, waarin de bewoners van de Indusvallei Meluhha worden genoemd. (nl)
Cywilizacja doliny Indusu, zwana także Kulturą Indusu, Cywilizacją Indusu-Saraswati, Kulturą harappańską, Kulturą Mohendżo-Daro itp. – pierwsza historyczna cywilizacja na obszarze subkontynentu indyjskiego, rozwijająca się w okresie 3300–1300 p.n.e. (w swej szczytowej formie 2600–1900 p.n.e.), w indyjskiej epoce brązu. Zajmowała obszar wielkości 650 tys. – 1,5 mln km² (według różnych źródeł) i była najrozleglejszą spośród czterech sobie współczesnych cywilizacji starożytności (obok Egiptu, Mezopotamii, Chin). Jej stanowiska rozmieszczone są na całym terytorium współczesnego Pakistanu, w północno-zachodnich Indiach (Dżammu i Kaszmir, Radżastan, Gudżarat, Maharasztra, Hariana, Pendżab) oraz we wschodnim Afganistanie. Pierwszego (przypadkowego) odkrycia związanego z jej historią dokonano w 1826 roku. Archeologami, którzy prowadzili dotyczące jej badania, byli m.in.: Alexander Cunningham, , Mortimer Wheeler, , oraz . Dotychczas odkryto 1500–2600 (według różnych źródeł) stanowisk archeologicznych, przypisywanych tej cywilizacji, spośród których jedynie 2% zostało gruntownie przebadanych. Główne z nich to: Amri, Balakot, , , , , , Dwarka (Dvaraka), (Ganeriwala), , Harappa, , , Kalibangan, , Lothal, Mohendżo Daro, , , , , , Rehman Dheri, , Rupnagar, , , , (Sutkagan Dor) itd. (pl)
Індська або Хараппська цивілізація — третя за часом появи давньосхідна цивілізація бронзи, після єгипетської і месопотамської. З усіх трьох вона займала найбільшу площу. Проте Єгипет і Месопотамія проіснували як держави набагато довше. Індська цивілізація відносно швидко занепала, мавши розквіт між 2600-1900 роками до нашої ери. Хараппська цивілізація розвивалася в долині річки Інд в 3300-1300 роках до нашої ери. Найбільш значні центри — Ракхігархі (350 га), Мохенджо-Даро (300 га), Хараппа (150 га), Лотхал (60 га) і Дхолавіра — 47 гектарів.. Населення в роки розквіту складало близько 5 мільйонів осіб. Зрілий період розвитку Індської цивілізації тривав з 2600 до 1900 років до нашої ери. Простягалася на територіях нинішніх Афганістану, Пакистану і Північно-Західної Індії. Протягом III-го тисячоліття до нашої ери розпочалася аридизація — поступове виснаження водних ресурсів регіону, де знаходилася держава. Можливою причиною аридизації археологи називають зростання урбанізації в регіоні і поступове осушення ґрунтів і річок. У підсумку це могло призвести до занепаду держави. При цьому, після занепаду, населення пішло на Схід. Перші дані про існування доарійської цивілізації в західній Індії опублікував в XIX столітті Александр Каннінгем. Остаточно існування Індської цивілізації було встановлено в 1921-1922 роках експедицією на чолі з Джоном Маршаллом. На піку розвитку Індська цивілізація мала населення у понад 5 мільйонів осіб. Жителі долини річки Інд розробили ряд нових ремесел — обробку сердоліку, обробку кістки, металургію бронзи, міді, свинцю і олова. Міста Хараппської цивілізації відрізняються чітким плануванням будівель. Будівельний матеріал — обпалена цегла з глини. Освоєні і використовувалися складні дренажні системи, системи водопостачання та цілі кластери великих нежитлових будівель. При розкопках міст були знайдені дитячі іграшки і невелика кількість зброї, що вказує на незначну мілітаризацію держави і відносно мирні періоди існування. Численні печатки, прикрашені тваринами і міфічними істотами вказують на розвинену торгівлю з такими віддаленими країнами як Вавилон, Шумер і південна Месопотамія. Назви «цивілізація Інду» і «цивілізація Хараппи» — рівнозначні в археологічній літературі. Хараппа - перший археологічний майданчик, що відноситься до даної цивілізації, розкопаний в 1920-х роках. Незабаром був виявлений і досліджений Мохенджо-Даро, що призвело до сенсаційних відкриттів. Ці пам'ятки відносяться до цивілізації зрілої Хараппи, щоб відрізняти її від культур, що передують їй і наступних за нею. Те що було до зрілої Хараппи — рання Хараппська культура. Після — пізня Хараппська культура. Ранній Харапській культурі передували місцеві неолітичні поселення сільськогосподарського типу. До 2008 року було знайдено 1 022 міста і поселення, головним чином в районі річок Інд і Гхаггар-Хакра та їхніх притоків. З них, 406 об'єктів знайдені на території нинішнього Пакистану та 616 в Індії. Розкопані і вивчені — 96 об'єктів. Серед цих 96-ти об'єктів значаться великі міські центри, в тому числі Хараппа, Мохенджо-Даро (об'єкт Всесвітньої спадщини Юнеско), Дхолавіра, Ганверівал, Ракхігархі. Мова держави не має точної ідентифікації та її приналежність поки не ясна. Дослідження різних гіпотез тривають. До кінця не вивчені зв'язки хараппської мови і дравідійських та еламо-дравідійських мов. (uk)
Indus-Sarasvati (vanligare Induskulturen eller Induscivilisationen) var den forntida högkultur som uppstod i området runt floden Indus i nuvarande Pakistan omkring 2600 f.Kr. Benämningen Indus-Sarasvati utgår från den allmänt vedertagna uppfattningen att Harappa och Mohenjo-daro vid Indus var civilisationer skilda från den civilisation som uppkom vid Sarasvatifloden, belägen söderut och med flöde från nuvarande Tharöknen. På senare tid har dock indiska forskare framförhållit att de tre civilisationerna faktiskt var en enda (se "Ariska invasionsteorin"). Civilisationen vid Indus och Sarasvati existerade ungefär mellan åren 2600 f.Kr. och 1500 f.Kr. Den spred sig söderut på kontinenten, men hade sitt centrum vid floderna i nordväst. Sannolikt har denna civilisation haft en betydande påverkan på senare tiders hinduism och indisk kultur. Det förekommer att den samlande benämningen Indus-Sarasvaticivilisationen används, och detta sker på grundval av identifikationen mellan det vediska Sarasvatiområdets omnämnande i forntida litteratur. Induskulturen var en högt utvecklad civilisation, vars ekonomi byggde i första hand på jordbruk och använde koppar och brons. Man praktiserade naturreligion och använde sig av piktografisk skrift. (sv)
Civilização do Vale do Indo (CVI) foi uma civilização da Idade do Bronze nas regiões noroeste do sul da Ásia, que existiu entre 3 300 a.C. e 1 300 a.C., sendo que atingiu seu auge entre 2600 e 1 900 a.C.. Juntamente com o Antigo Egito e a Mesopotâmia, foi uma das três primeiras civilizações da região, compreendendo o norte da África, o oeste da Ásia e o sul da Ásia, e das três, a mais difundida, sendo que seu complexo de centros urbanos abrange uma área que se estende do nordeste do Afeganistão, através de grande parte do Paquistão e o oeste e noroeste da Índia. Floresceu nas bacias do rio Indo, que flui através do Paquistão e ao longo de um sistema de rios perenes, principalmente alimentados por monções, que antes corriam nas proximidades do sazonal rio Gagar, no noroeste da Índia e no leste do Paquistão. As cidades da civilização eram destacadas por seu planejamento urbano, casas de tijolos assados, sistemas elaborados de drenagem e abastecimento de água, aglomerados de grandes edifícios não residenciais e novas técnicas de artesanato (produtos de cornalina, entalhes em selos) e metalurgia (cobre, bronze, chumbo e estanho). As grandes cidades de Moenjodaro e Harapa muito provavelmente chegaram a ter entre 30.000 e 60.000 habitantes, sendo que a própria civilização, durante a sua florescência, pode ter contido entre um e cinco milhões de pessoas. A gradual seca do solo da região durante o III milênio a.C. pode ter sido o estímulo inicial para a urbanização associada à civilização, mas também reduziu o suprimento de água o suficiente para causar seu desaparecimento e a migração de sua população para o leste. A civilização também é conhecida como Civilização Harapeana, por conta da cidade de Harapa, a primeira a ser escavada no início do século XX no que era então a Índia britânica e agora é o Paquistão. A descoberta de Harapa, e logo depois de Moenjodaro, foi o ponto culminante do trabalho que começou em 1861 com a fundação do Serviço Arqueológico da Índia durante o Raj britânico. No entanto, houve culturas anteriores e posteriores, frequentemente chamadas pré-harapeanas e pós-harapeanas na mesma região. Em 2002, foram relatadas mais de 1000 cidades e assentamentos harapeanos, dos quais pouco menos de cem haviam sido escavados, Entretanto, existem cinco principais locais urbanos: Harapa, Moenjodaro (Patrimônio Mundial da UNESCO), Dolavira, Ganueriual, no Deserto de Cholistão, e Raquigari. As primeiras culturas harapeanas foram precedidas por aldeias agrícolas neolíticas locais, a partir das quais as planícies fluviais foram povoadas. O idioma harapeano não é diretamente atestado e sua afiliação é incerta, pois a escrita indo ainda não foi decifrada. Um relacionamento com a família de idiomas dravidiano é uma teoria defendidas por uma parte dos estudiosos. (pt)
印度河流域文明（IVC），也称哈拉帕文明（harappa）、印度河谷文明（英語：Indus Valley Civilization），是一个南亚青铜时代约公元前3300年至前1300年之时期的古代文明，鼎盛于公元前2600到公元前1900间。因起源於印度河和薩拉斯瓦蒂河流域，有时也称之为文明摇篮之一的古印度印薩兩河文明。印度河谷文明兴盛于印度河沿岸盆地，大致包括今天的巴基斯坦的整个纵深长度；印度西北和巴基斯坦东部的一部分季风性季节性河流沿岸也包含在内。印度河谷文明最著名的特点是其独特的城市规划、烧制砖建房屋、供水系统、成群的大型非住宅建筑、进步的手工艺制造和冶金（铜、青铜、铅、锡）工艺。摩亨佐-达罗和哈拉帕非常有可能一度发展到独自容纳30000至60000名居民的规模，而在其鼎盛时期整个文明可能包含了1至5百万人口。公元前3世纪逐渐严重的导致了印度河谷的土壤退化；这首先加快了该文明人口的城镇化，但最终减少的季风性降水使得印度河流域文明陷入困境，其人口不得不向东、南方向的地区迁徙。 (zh)
И́ндская, или Хара́ппская, цивилизация — третья по времени появления древневосточная цивилизация бронзы, после египетской и месопотамской. Из всех трёх она занимала наибольшую площадь, превосходя в 2 раза суммарную площадь двух остальных. Индская цивилизация относительно быстро пришла в упадок, пережив расцвет между 2600—1900 годами до н. э., что связывают с засухой 2200‑х годов до н. э. Хараппская цивилизация развивалась в долине реки Инд в 3300—1300 годах до н. э.. Наиболее значительные центры — Ракхигархи (350 га), Мохенджо-Даро (300 га), Хараппа (150 га), Лотхал (60 га) и Дхолавира (47 га). Население в годы расцвета составляло около 5 миллионов человек, предположительно, эламито-дравидов. Зрелый период развития Индской цивилизации шёл с 2600 до 1900 лет до н. э. Простиралась на территориях нынешних Афганистана, Пакистана и Северо-Западной Индии. В шумерских текстах хараппская цивилизация предположительно носила название «Мелухха». В течение III тысячелетия до н. э. началась аридизация — постепенное истощение водных ресурсов региона, где находилось государство. Возможной причиной аридизации археологи называют возросшую урбанизацию в регионе и постепенное осушение почв и рек. В итоге это могло привести к упадку государства. При этом после упадка население ушло на Восток. Первые данные о существовании доарийской цивилизации в западной Индии опубликовал в XIX веке Александр Каннингем. Окончательно существование индской цивилизации было установлено в 1921—1922 годах экспедицией во главе с Джоном Маршаллом. Жители долины реки Инд разработали ряд новых ремёсел — обработку сердолика, обработку кости, металлургию бронзы, меди, свинца и олова. Города хараппской цивилизации отличаются чётким планированием построек. Строительный материал — обожжённый кирпич из глины. Освоены и использовались сложные дренажные системы, системы водоснабжения и целые кластеры крупных нежилых зданий. При раскопках городов были найдены как детские игрушки, так и небольшое количество оружия, что указывает на не сильную милитаризацию государства и относительно мирные периоды существования. Ставка в развитии была сделана на торговлю с далёкими землями, дальше чем Вавилон, Шумер и южная Месопотамия. На развитую торговлю указывают многочисленные печати, украшенные животными и мифическими существами. Названия «цивилизация Инд» и «цивилизация Хараппы» — равнозначны в археологической литературе, хотя термин «Хараппа» может ввести в заблуждение, так как это обозначение дано по названию современного городка Хараппа, где располагается хронологически первая археологическая площадка, раскопанная ещё в 1920-е годы. Вскоре был обнаружен и исследован Мохенджо-Даро, что привело к сенсационным открытиям. Данные памятники относятся к зрелому этапу хараппской цивилизации и отличаются от предшествующих и последующих культур, называемых ранней хараппской и поздней хараппской культурами. Ранней хараппской культуре предшествовали местные неолитические поселения сельскохозяйственного типа. К 2008 году было найдено 1022 города и поселения, главным образом в районе рек Инд и Гхаггар-Хакра и их притоков. Из них 406 объектов найдены на территории нынешнего Пакистана и 616 в Индии. Раскопаны и изучены — 96 объектов. Среди этих 96 объектов значатся крупные городские центры, в том числе Хараппа, Мохенджо-Даро (объект Всемирного наследия Юнеско), Дхолавира, Ганеривала, Ракхигархи. Язык государства не имеет точной идентификации, его генеалогическая принадлежность пока не ясна. Связи хараппского языка и дравидийских и эламо-дравидийских языков изучены недостаточно. (ru)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:altnames

Harappan civilisation (en)
Indus civilisation (en)
ancient Indus (en)

dbp:caption

Archaeological remains of washroom drainage system at Lothal (en)
Dholavira in Gujarat, India, is one of the largest cities of Indus Valley civilisation, with stepwell steps to reach the water level in artificially constructed reservoirs. (en)
View of Granary and Great Hall on Mound F in Harappa (en)

dbp:image

The drainage system at Lothal 2.JPG (en)
DHOLAVIRA SITE .jpg (en)
Another view of Granary and Great Hall on Mound F.JPG (en)

dbp:quote

"Three other scholars whose names I cannot pass over in silence, are the late Mr. R. D. Banerji, to whom belongs the credit of having discovered, if not Mohenjo-daro itself, at any rate its high antiquity, and his immediate successors in the task of excavation, Messrs. M.S. Vats and K.N. Dikshit. ... no one probably except myself can fully appreciate the difficulties and hardships which they had to face in the three first seasons at Mohenjo-daro" (en)

dbp:wikiPageUsesTemplate

dcterms:subject

rdf:type

rdfs:comment

La civilització de la vall de l'Indus va ser una cultura desenvolupada al voltant del riu Indus cap al tercer mil·lenni aC i descoberta a partir de les troballes de l'arqueologia de mitjan segle xix. Destaca per la seva extensió geogràfica per a l'època i pels avenços tècnics relatius a l'agricultura i el comerç. (ca)
Οι πρώτοι καλλιεργητικοί πολιτισμοί της Ν. Ασίας αναπτύχθηκαν στους λόφους του Βαλουχιστάν, στα δυτικά της κοιλάδας του Ινδού, σε ένα ομοιογενές σύνολο που έγινε γνωστό ως πολιτισμός της κοιλάδας του Ινδού. Η πιο γνωστή περιοχή αυτού του αρχαίου πολιτισμού, το Μεχργκάρχ, αναπτύχθηκε περίπου το 6500 π.Χ. Τούτοι οι πρώτοι αγρότες καλλιέργησαν το σιτάρι και εξημέρωσαν διάφορα ζώα, συμπεριλαμβανομένων των βοοειδών. Επίσης, ανέπτυξαν την αγγειοπλαστική ήδη από το 5500 π.Χ. Ο μεταγενέστερος πολιτισμός της κοιλάδας του Ινδού στηρίχθηκε στην τεχνολογική βάση αυτού του πολιτισμού, καθώς και στη γεωγραφική του επέκτασή στις αλλούβιες πεδιάδες που γνωρίζουμε σήμερα ως επαρχίες Σιντχ και Παντζάμπ, στο σύγχρονο . (el)
La Induso-civilizacio estis malkovrita kaj prifosita de ne tre longa tempo.Ĝis nun 1052 lokoj da Induso-civilizo estis malkovritaj kaj prifositaj. Plej gravaj estas Mohenĝo-Daro, Harapo (plej gravaj urboj) kaj marhaveno Lothal. Dum la epoko de la Neolitiko en la ŝtonepoko, la originalaj hindoj estis disigitaj kaj asimilitaj parte de invadantaj triboj dravidaj (eble obeidianoj de la regiono de la nuna Irako de antaŭ la sumeroj) aŭ arjaj. (eo)
Indo haraneko kultura indiar azpikontinenteko zibilizazio antzinakoena da, K.a. 2500an inguruan sortua. Ia ehun herriz eta bi hiri garrantzitsuz (Harappa eta Mohenjo-Daro) osaturik zegoen. Hiri hauek antzinako zibilizazioen artean lurralde zabalena menperatzen zuten: miloi bat kilometro karratu baino gehiago. Mesopotamia eta Egiptoko zibilizazioak bezala, ibaiaren beharrean zeuden. Nilo bezala, Indo urtero gainezkatzen zen, zona zabalak urgaineztatuz eta sedimentu emankorrak utziz. Nekazaritzako potentzial neurrigabe hau Indo ibaiaren inguruan garatutako hirigintzaren oinarria izan zen. (eu)
Peradaban Indus, 2800 SM–, merupakan sebuah peradaban kuno yang hidup sepanjang Sungai Indus yang sekarang merupakan wilayah Pakistan dan India barat. Peradaban ini juga dikenal peradaban yang berpusat di kota Mohenjo Daro dan Harrapa. Keruntuhan peradaban ini ditengarai disebabkan Sungai Saraswati Veda yang mengalami kekeringan pada sekitar akhir 1900 SM akibat tingkat radiasi matahari yang cukup tinggi sehingga memengaruhi curah hujan di sekitar lembah. Para arkeolog mengungkapkan peradaban Lembah Indus merupakan peradaban kuno paling luas yang ditemukan setelah situs peradaban Mesopotamia dan Mesir. Pada tahun 1980 peradaban Lembah Indus ditetapkan sebagai situs warisan dunia oleh UNESCO.[1] Diarsipkan 2006-05-07 di Wayback Machine. (in)
インダス文明（インダスぶんめい、Indus Valley civilization）は、インド・パキスタン・アフガニスタンのインダス川および並行して流れていたとされるガッガル・ハークラー川周辺に栄えた文明である。これら各国の先史文明でもある（インドの歴史、パキスタンの歴史、アフガニスタンの歴史も参照）。崩壊の原因となったという説のあった川の名前にちなんでインダス文明、最初に発見された遺跡にちなんでハラッパー文明とも呼ばれる。狭義のインダス文明は、紀元前2600年から紀元前1800年の間を指す。インダス文明の遺跡は、東西1500km、南北1800kmに分布し、遺跡の数は約2600におよぶ。そのうち発掘調査が行われた遺跡は、2010年時点でインド96、パキスタン47、アフガニスタン4の合計147となっている。 (ja)
印度河流域文明（IVC），也称哈拉帕文明（harappa）、印度河谷文明（英語：Indus Valley Civilization），是一个南亚青铜时代约公元前3300年至前1300年之时期的古代文明，鼎盛于公元前2600到公元前1900间。因起源於印度河和薩拉斯瓦蒂河流域，有时也称之为文明摇篮之一的古印度印薩兩河文明。印度河谷文明兴盛于印度河沿岸盆地，大致包括今天的巴基斯坦的整个纵深长度；印度西北和巴基斯坦东部的一部分季风性季节性河流沿岸也包含在内。印度河谷文明最著名的特点是其独特的城市规划、烧制砖建房屋、供水系统、成群的大型非住宅建筑、进步的手工艺制造和冶金（铜、青铜、铅、锡）工艺。摩亨佐-达罗和哈拉帕非常有可能一度发展到独自容纳30000至60000名居民的规模，而在其鼎盛时期整个文明可能包含了1至5百万人口。公元前3世纪逐渐严重的导致了印度河谷的土壤退化；这首先加快了该文明人口的城镇化，但最终减少的季风性降水使得印度河流域文明陷入困境，其人口不得不向东、南方向的地区迁徙。 (zh)
ترجع حضارة وادي السند إلى العصر البرونزي في المناطق الشمالية الغربية من جنوب آسيا، واستمر وجودها منذ عام 3300 قبل الميلاد وحتى عام 1300 قبل الميلاد، وبلغت تمام نموها في الفترة بين عام 2600 قبل الميلاد وحتى عام 1900 قبل الميلاد. كانت حضارة وادي السند، بجانب حضارة مصر القديمة وحضارة بلاد الرافدين، واحدة من ثلاث حضارات مبكرة في الشرق الأدنى وجنوب آسيا، وواحدة من الحضارات الثلاث الأكثر انتشارًا، إذ امتد موقعها من شمال شرق أفغانستان، مرورًا بمساحة كبيرة من باكستان، وحتى غرب وشمال غرب الهند. ازدهرت حضارة وادي السند في أحواض نهر السند، الذي يجرى ماؤه بامتداد باكستان، وعلى طول شبكة من الأنهار المعمرة، التي تغذيها في أغلب الأحوال الرياح الموسمية، والتي كانت تجري ذات يوم بالقرب من نهر غاغار هاكرا الموسمي في شمال غرب الهند وشرق باكستان. (ar)
Harappská kultura, také kultura poříčí Indu, protoindická kultura, protoindická civilizace apod., byla starověká kultura nacházející se v povodí řeky Indus, první známá městská kultura na Indickém subkontinentu. Zabírala velkou část dnešního Pákistánu (především Sindh, Paňdžáb a Balúčistán) a severozápadní Indie (hlavně Gudžarát, Harijánu, Paňdžáb a Rádžasthán), některé pozůstatky harappské kultury však byly nalezeny i v dalších oblastech. Počátky harappské kultury sahají do 2. poloviny 4. tisíciletí př. n. l. Jednotlivé periodizace kultury poříčí Indu se liší, Jonathan M. Kenoyer klade její vrcholné období do rozmezí let 2600–1900 př. n. l. Poté začala harappská civilizace upadat, nejspíš v důsledku klimatických změn, které měly přímý vliv na zemědělství a hospodářství. V polovině 2. tisí (cs)
Die bronzezeitliche Indus-Kultur, auch Indus-Zivilisation oder Harappa-Kultur, war eine der frühesten städtischen Zivilisationen. Sie bestand etwa in den Jahren 2800–1800 v. Chr. entlang des Indus im Nordwesten des indischen Subkontinents. Die Indus-Kultur erstreckte sich über fast das gesamte heutige Pakistan sowie Teile Indiens und Afghanistans, insgesamt umfasste sie 1.250.000 km² und damit eine größere Landfläche als das antike Ägypten und Mesopotamien zusammen. Sie war neben diesen eine der drei frühesten Zivilisationen der Welt. (de)
The Indus Valley Civilisation (IVC), also known as the Indus Civilisation was a Bronze Age civilisation in the northwestern regions of South Asia, lasting from 3300 BCE to 1300 BCE, and in its mature form 2600 BCE to 1900 BCE. Together with ancient Egypt and Mesopotamia, it was one of three early civilisations of the Near East and South Asia, and of the three, the most widespread. Its sites spanned an area from much of Pakistan, to northeast Afghanistan, and northwestern India. The civilisation flourished both in the alluvial plain of the Indus River, which flows through the length of Pakistan, and along a system of perennial monsoon-fed rivers that once coursed in the vicinity of the Ghaggar-Hakra, a seasonal river in northwest India and eastern Pakistan. (en)
La Civilización del valle del Indo fue una civilización de la Edad del Bronce, que se desarrolló desde alrededor del 3300 a. C. hasta 1300 a. C. Abarcó más de un millón de kilómetros cuadrados, y atravesó varios periodos, siendo su máximo esplendor entre el 2600 y el 1900 a. C. Junto con el antiguo Egipto y Mesopotamia, fue una de las tres primeras civilizaciones del Cercano Oriente y el sur de Asia, y de las tres, la más extendida. Se ubicaba a lo largo del valle del río Indo, en un área desde el noreste de Afganistán y gran parte de Pakistán hasta el oeste y noroeste de India. (es)
La civilisation de la vallée de l'Indus, ou civilisation harappéenne, du nom de la ville antique de Harappa, est une civilisation de l'Âge du bronze dont le territoire s'étendait autour de la vallée du fleuve Indus, dans l'ouest du sous-continent indien (le Pakistan moderne et ses alentours). Sa période dite « mature » va d'environ 2600 av. J.-C. à 1900 av. J.-C., mais plus largement ses phases successives vont au moins de la fin du IVe millénaire av. J.-C. au début du IIe millénaire av. J.-C. ; la chronologie varie selon les auteurs. (fr)
인더스 문명(Indus Civilization) 또는 인더스 계곡 문명(Indus Valley Civilization)은 약 5300년 전부터 3700년 전까지 존재했던 청동기 문명이다. 전성기는 약 4600년 전부터 3900년 전 사이이다. 이 문명은 인더스강과 현재 파키스탄과 북서쪽 인도에 걸친 (Ghaggar-Hakra) 사이에 자리 잡고 있었다. 처음 발굴된 유적지가 하라파에 있었기에 가장 부흥했던 시기의 문명은 하라파 문명이라고 부른다. 때로는 인더스 가가 하크라 문명(Indus Ghaggar-Hakra civilization), 인더스 사라스바티 문명(Indus-Sarasvati civilization)이라고 부르기도 한다. 인더스 사라스바티라는 이름은 가가 하크라강을 리그 베다에 나오는 사라바스티강으로 보는 견해에서 나왔다. 그러나 언어학적, 지리학적 관점에서 이 이름이 적당한가에 관한 논란이 있다. 1920년대부터 처음 발견된 이후 지금까지 발굴을 계속하고 있다. 최근에는 인더스 문명과 페르시아 지역 고대 문명의 유사성을 주목하면서 인더스 계곡이나 발루치스탄의 유적과 유물의 기원이 페르시아 지역에서 연유했다는 주장도 있다. (ko)
La civiltà della valle dell'Indo fu una civiltà antica, estesa geograficamente nel bacino del fiume Indo, oggi principalmente in Pakistan, ma anche lungo il Sarasvati, un fiume dell'India ormai prosciugato. (it)
De Harappabeschaving, Harappacultuur of Indusbeschaving was een beschaving uit de bronstijd in het zuiden van Azië (ca. 3200-1900 v.Chr.), die zich kenmerkte door de bouw van strak geplande steden en het Harappaschrift. De belangrijkste vindplaatsen zijn Harappa en Mohenjodaro, terwijl het verspreidingsgebied vooral de vlakte van de Indus en de zijrivieren was, met uitlopers aan de kust en langs de loop van de Ghaggar-Hakra. De Harappabeschaving was samen met die van Mesopotamië en het Oude Egypte een van de eerste hoogontwikkelde beschavingen ter wereld. Mesopotamië en Egypte hadden wel iets eerder steden dan de Harappabeschaving, maar daar staat tegenover dat de Harappabeschaving het grootste verspreidingsgebied had. (nl)
Cywilizacja doliny Indusu, zwana także Kulturą Indusu, Cywilizacją Indusu-Saraswati, Kulturą harappańską, Kulturą Mohendżo-Daro itp. – pierwsza historyczna cywilizacja na obszarze subkontynentu indyjskiego, rozwijająca się w okresie 3300–1300 p.n.e. (w swej szczytowej formie 2600–1900 p.n.e.), w indyjskiej epoce brązu. Zajmowała obszar wielkości 650 tys. – 1,5 mln km² (według różnych źródeł) i była najrozleglejszą spośród czterech sobie współczesnych cywilizacji starożytności (obok Egiptu, Mezopotamii, Chin). Jej stanowiska rozmieszczone są na całym terytorium współczesnego Pakistanu, w północno-zachodnich Indiach (Dżammu i Kaszmir, Radżastan, Gudżarat, Maharasztra, Hariana, Pendżab) oraz we wschodnim Afganistanie. (pl)
Civilização do Vale do Indo (CVI) foi uma civilização da Idade do Bronze nas regiões noroeste do sul da Ásia, que existiu entre 3 300 a.C. e 1 300 a.C., sendo que atingiu seu auge entre 2600 e 1 900 a.C.. Juntamente com o Antigo Egito e a Mesopotâmia, foi uma das três primeiras civilizações da região, compreendendo o norte da África, o oeste da Ásia e o sul da Ásia, e das três, a mais difundida, sendo que seu complexo de centros urbanos abrange uma área que se estende do nordeste do Afeganistão, através de grande parte do Paquistão e o oeste e noroeste da Índia. Floresceu nas bacias do rio Indo, que flui através do Paquistão e ao longo de um sistema de rios perenes, principalmente alimentados por monções, que antes corriam nas proximidades do sazonal rio Gagar, no noroeste da Índia e no le (pt)
Indus-Sarasvati (vanligare Induskulturen eller Induscivilisationen) var den forntida högkultur som uppstod i området runt floden Indus i nuvarande Pakistan omkring 2600 f.Kr. Benämningen Indus-Sarasvati utgår från den allmänt vedertagna uppfattningen att Harappa och Mohenjo-daro vid Indus var civilisationer skilda från den civilisation som uppkom vid Sarasvatifloden, belägen söderut och med flöde från nuvarande Tharöknen. På senare tid har dock indiska forskare framförhållit att de tre civilisationerna faktiskt var en enda (se "Ariska invasionsteorin"). (sv)
И́ндская, или Хара́ппская, цивилизация — третья по времени появления древневосточная цивилизация бронзы, после египетской и месопотамской. Из всех трёх она занимала наибольшую площадь, превосходя в 2 раза суммарную площадь двух остальных. Индская цивилизация относительно быстро пришла в упадок, пережив расцвет между 2600—1900 годами до н. э., что связывают с засухой 2200‑х годов до н. э. В шумерских текстах хараппская цивилизация предположительно носила название «Мелухха». (ru)
Індська або Хараппська цивілізація — третя за часом появи давньосхідна цивілізація бронзи, після єгипетської і месопотамської. З усіх трьох вона займала найбільшу площу. Проте Єгипет і Месопотамія проіснували як держави набагато довше. Індська цивілізація відносно швидко занепала, мавши розквіт між 2600-1900 роками до нашої ери. Перші дані про існування доарійської цивілізації в західній Індії опублікував в XIX столітті Александр Каннінгем. Остаточно існування Індської цивілізації було встановлено в 1921-1922 роках експедицією на чолі з Джоном Маршаллом. (uk)

rdfs:label

حضارة وادي السند (ar)
Civilització de la vall de l'Indus (ca)
Harappská kultura (cs)
Indus-Kultur (de)
Πολιτισμός της κοιλάδας του Ινδού (el)
Induso-civilizacio (eo)
Indus haraneko kultura (eu)
Civilización del valle del Indo (es)
Peradaban Lembah Sungai Indus (in)
Indus Valley Civilisation (en)
Civilisation de la vallée de l'Indus (fr)
Civiltà della valle dell'Indo (it)
인더스 문명 (ko)
インダス文明 (ja)
Indusbeschaving (nl)
Cywilizacja doliny Indusu (pl)
Civilização do Vale do Indo (pt)
Индская цивилизация (ru)
Induskulturen (sv)
Індська цивілізація (uk)
印度河流域文明 (zh)

owl:sameAs

foaf:depiction

is dbo:wikiPageRedirects of