Constantine the Great (original) (raw)

dbo:abstract

قُسْطَنْطِينُ العَظِيمُ (باللاتينية: Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus) (بالأغريقية: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας) (ولد في 27 فبراير حوالي 272م وتوفي في 22 مايو 337م) ولد في نيشيش، ما يُعرف اليوم بـ نيش بصربيا، كان معروفاً أيضاً باسم قسطنطين الأول وقسطنطين بن هيلانة. كان الإمبراطور اليوناني الذي حكم من 306 م إلى 337 م. أبوه قسطنطيوس كلوروس، كان ضابط في الجيش الروماني من أصل إيليريوني، وأمه كانت الإمبرطورة هيلانة. أصبح والده القيصر، ونائب الإمبراطور في الغرب. في 293 م، تم إرسال قسطنطين شرقاً، حيث تدرج خلال الرتب حتى أصبح الأطربون العسكري تحت حكم الإمبراطور ديوكلتيانوس وغاليريوس. في 305م، رفع قسطنطين نفسه إلى رتبة أغسطس (الإمبراطور الغربي الأكبر)، وتم استدعاء قسطنطين إلى الغرب لكي يُحارب تحت إمرة أبيه في بريطانيا الرومانية. بعد وفاة والده في 306 م تم تقليده كإمبراطور من الجيش في إبريكوم (حديثاً يورك). خرج منتصراً من سلسلة من الحروب الأهلية ضد الإمبراطور ليسينيوس ومكسنتيوس لكي يصبح الحاكم الأوحد لكلاً من المنطقة الشرقية والغربية في 324 م. كإمبراطور، سن قسطنطين النظم الإدارية، والاقتصادية، والاجتماعية والعسكرية لكي يقوي الإمبراطورية. أعاد تأسيس الولايات الإمبراطورية، وفصل بين سلطات النظام العسكري والنظام المدني. لمكافحة التضخم قدم عملة الصوليدوس، عملة ذهبية أصبحت الأساس للعملات البيزنطية والأوروبية لما يقرب من 1000 عام. أعاد تقسيم الجيش الروماني لينقسم إلى كومتاتنيس (القوات الأرضية) وليمتنيي (جنود الحامية)، بحيث يكون قادر على إنهاء الأخطار الداخلية وإيقاف الغزوات البربرية. تابع قسطنطين الحملات الناجحة ضد القبائل على الحدود الرومانية مثل الفرنجة وألامانيون والقوط والسارماتيون، حتى أنه أعاد إسكان المناطق المهجورة من قبل الأباطرة السابقين خلال أزمة القرن الثالث. كان قسطنطين أول إمبراطور روماني يعتنق المسيحية. وعلى الرغم من ذلك عاش مُعظم حياته في الوثنية، لكنه دخل المسيحية على سرير وفاته، عُمد من قِبل يوسابيوس النيقوميدي. وساهم بشكل مؤثر في مرسوم ميلانو في 313، الذي أعلن التسامح الديني مع المسيحية في الإمبراطورية الرومانية. دعا إلى المجمع المسكوني الأول في نيقية في عام 325 والذي أثمر عن قانون يُعرف بـ العقيدة النيقية. بُنيت كنيسة القيامة على قبر يسوع (المسيح) بأمر منه وأصبحت أقدس مكان في العالم المسيحي. كان الإدعاء البابوي في منتصف العصور الوسطى معتمداً على . تم تبجيله كقديس في الكنيسة الأرثوذكسية الشرقية والكاثوليكية. وقد تمت الإشارة إليه تاريخياً باسم «الإمبراطور المسيحي الأول»، وقد قام بشكل كبير بمساعدة الكنيسة المسيحية. ولكن بعض العلماء الحديثين يناقشون معتقداته وحتى فهمه للإيمان المسيحي نفسه. كان عصر قسطنطين علامة مميزة في تاريخ الإمبراطورية الرومانية. بنى مسكنًا إمبراطورياً جديداً في بيزنطة وأعاد تسمية مدينة القسطنطينية على اسمه (كانت تلقب بـ«روما الجديدة»، ولكن لم تصبح اسماً رسمياً أبداً). أصبحت عاصمة الإمبراطورية لأكثر من ألف سنة، ويشار إليها مع الإمبراطورية الرومانية الشرقية في وقت لاحق بالإمبراطورية البيزنطية من قِبل المؤرخين. كان إرثه السياسي الأكثر تأثيرًا هو أنه أحل مبدأ الخلافة الأسرية محل مبدأ دقلديانوس عن طريق ترك الإمبراطورية لأبنائه. ازدهرت سمعته خلال حياة أبنائه وبعد قرون من حكمه. أيدته الكنيسة في القرون الوسطى كمثال للفضيلة، في حين أشار إليه العلماء العلمانيون كنموذج، ونقطة مرجعية، ورمز الهوية الشرعية الإمبريالية. بدءًا من عصر النهضة، كانت هناك تقييمات أكثر أهمية لعهده بسبب إعادة اكتشاف المصادر المعادية لقسطنطين. حاولت الاتجاهات في الدراسات الحديثة تحقيق التوازن بين التطرف في الاكتشافات السابقة. (ar)
Constantí I el Gran (Naissus, Dàcia, 27 de febrer de 272 - Ancicrona, Pont, 22 de maig de 337), fou el primer emperador romà que professà el cristianisme. Constantí fou proclamat august per les seves tropes el 25 de juliol de 306, i va governar un Imperi Romà en constant creixement fins a la seva mort. Constantí és conegut també per haver refundat la ciutat de Bizanci (actual Istanbul, a Turquia), rebatejant-la com a Constantinòpolis ('ciutat de Constantí') i declarant-la la Nova Roma. També es recorda Constantí per la promulgació de l'Edicte de Milà de l'any 313, juntament amb Licini, i per presidir el Concili de Nicea del 325, iniciatives que atorgaren legitimitat legal al cristianisme en l'Imperi Romà i que consagraven la llibertat de culte i restituïen als cristians els béns confiscats. Es considera que aquests fets foren essencials per a l'expansió d'aquesta religió, i els historiadors, des de Lactanci i Eusebi de Cesàrea fins avui en dia, el presenten com el primer emperador cristià (si més no, va ser batejat quan ja es trobava en el llit de mort). (ca)
Flavius Valerius Constantinus (27. února někdy mezi léty 272 až 285 v Naissu, Horní Moesie – 22. května 337 poblíž Nikomédie, Bithýnie), známý také jako Konstantin Veliký, nebo Konstantin I., východními křesťany uctívaný jako svatý Konstantin, byl od roku 306 římským císařem a od roku 324 až do své smrti nezpochybnitelným vládcem celé římské říše. Konstantinova změna náboženské politiky římské říše měla zásadní význam nejen pro křesťanství, ale i pro historii pozdní antiky a evropské civilizace vůbec. V roce 312 zvítězil v bitvě u Milvijského mostu, k čemuž mu měl podle filozofů Lactantia a Eusebia dopomoci křesťanský Bůh. Poté v roce 313 vydal Edikt milánský, jímž ukončil pronásledování křesťanů a zaručil náboženskou svobodu všem obyvatelům říše. V dalších letech své vlády Konstantin křesťanství všestranně podporoval a v roce 325 svolal do města Nikaia první ekumenický koncil. Křesťané ho za tyto jeho skutky obdařili přízviskem „Veliký“. Konstantinovým dalším významným počinem je přemístění centra říše z Říma do Konstantinopole. V roce 324 se rozhodl přesunout sídlo císařské vlády na východ do řeckého města Byzantion, jež bylo v roce 330 slavnostně vysvěceno a přejmenováno na Nova Roma („Nový Řím“) a po císařově smrti na „Konstantinovo město“. (cs)
Ο Άγιος Κωνσταντίνος - Κωνσταντίνος Α' (Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 Φεβρουαρίου 272 - 22 Μαΐου 337), γνωστός και ως Μέγας Κωνσταντίνος, ήταν ελληνικής καταγωγής Ρωμαίος Αυτοκράτορας που κυβέρνησε από το 306 έως το 337. Γεννημένος στην περιοχή που σήμερα είναι γνωστή ως Νις (Ниш, στη Σερβία), ήταν γιος του Φλάβιου Βαλέριου Κωνστάντιου, αξιωματικού του ρωμαϊκού στρατού με καταγωγή από την περιοχή της Ιλλυρίας. Η μητέρα του, Ελένη, ήταν Ελληνίδα Μικρασιάτισσα, με καταγωγή από την πόλη Δρέπανο στη Βιθυνία της Μικράς Ασίας . Ο πατέρας του έγινε Καίσαρας και αναπληρωτής αυτοκράτορα στη Δύση το 293. Ο Κωνσταντίνος στάλθηκε ανατολικά, όπου ανήλθε στην ιεραρχία για να γίνει χιλίαρχος των αυτοκρατόρων Διοκλητιανού και Γαλέριου. Το 305 αναρριχήθηκε στο βαθμό του Αυγούστου και ανακλήθηκε δυτικά για να εκστρατεύσει υπό τον πατέρα του στη Βρετανία. Μετά τον θάνατο του πατέρα του,το 306, αναγνωρίστηκε ως Αυτοκράτορας από τον στρατό στο Εβόρακο και αναδείχθηκε νικητής σε μία σειρά εμφυλίων πολέμων εναντίον των αυτοκρατόρων Μαξέντιου και Λικίνιου για να γίνει ο μοναδικός ηγέτης Δύσης και Ανατολής από το 324. Ως Αυτοκράτορας, ο Κωνσταντίνος θέσπισε πληθώρα διοικητικών, οικονομικών, κοινωνικών και στρατιωτικών μεταρρυθμίσεων για την ενίσχυση της αυτοκρατορίας. Αναδιάρθρωσε τις κυβερνητικές αρχές και για την καταπολέμηση του πληθωρισμού εισήγαγε τον σόλιδο, ένα νέο χρυσό νόμισμα που έγινε το πρότυπο για τα βυζαντινά και ευρωπαϊκά νομίσματα για περισσότερα από χίλια χρόνια. Ο ρωμαϊκός στρατός αναδιοργανώθηκε ώστε να αποτελείται από κινητές μονάδες πεζικού και μονάδες φρουρών ικανές να αντιμετωπίσουν εσωτερικές απειλές και εισβολές. Η θητεία του Κωνσταντίνου ως καίσαρα συνοδεύτηκε από επιτυχείς εκστρατείες εναντίον των φυλών στα ρωμαϊκά σύνορα, τους Φράγκους, τους Αλαμάνιους, τους Γότθους και τους Σαρμάτες, ακόμη και από την επαναπροσάρτηση των εδαφών που έχασαν οι προκάτοχοί του κατά την . Ο Κωνσταντίνος ήταν ο πρώτος Ρωμαίος αυτοκράτορας που μετεστράφηκε στον Χριστιανισμό. Αν και έζησε το μεγαλύτερο μέρος της ζωής του ως παγανιστής, κατά πολλές πηγές εγκολπώθηκε τη χριστιανική πίστη λίγο πριν τον θάνατό του, βαπτιζόμενος από τον Ευσέβιο της Καισαρείας. Ακόμη, διαδραματίζει σημαντικό ρόλο στο Διάταγμα των Μεδιολάνων στα 313, σύμφωνα με το οποίο οι Χριστιανοί και οι πιστοί άλλων θρησκειών είχαν πλήρη ελευθερία να τελούν τις θρησκευτικές τους δοξασίες- παρόλα αυτά καταπίεσε τις άλλες θρησκείες, καταστρέφοντας ναούς μεταξύ άλλων μέτρων που πήρε. Συνεκάλεσε την Α΄ Οικουμενική Σύνοδο κατά την οποία θεσπίστηκε το Σύμβολο της Πίστεως. Ο Ναός της Αναστάσεως χτίστηκε με τις εντολές αυτού και της μητέρας του, Αγίας Ελένης στην περιοχή του τάφου του Ιησού στα Ιεροσόλυμα το οποίο παραμένει το ιερότερο μέρος της χριστιανοσύνης. Παράλληλα, η παπική αξίωση για τη διαχρονική εξουσία στον Μεσαίωνα βασιζόταν στην υποτιθέμενη Δωρεά του Κωνσταντίνου (που σήμερα θεωρείται πλαστογραφία). Έχει ανακηρυχθεί Ισαπόστολος και τιμάται ως Άγιος από την Ανατολική Ορθόδοξη Εκκλησία μαζί με την μητέρα του Αγία Ελένη στις 21 Μαΐου. Έχει ιστορικά αναφερθεί ως ο «Πρώτος Χριστιανός Αυτοκράτορας», και προώθησε έντονα τη χριστιανική πίστη. Παρά ταύτα, η σχέση του με τον Χριστιανισμό παραμένει ένα αμφιλεγόμενο ζήτημα που επιδέχεται πολλαπλές ερμηνείες.. Η εποχή του Κωνσταντίνου σημάδεψε μια ξεχωριστή εποχή στην ιστορία της Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας. Δημιούργησε μία νέα αυτοκρατορική κατοικία στο Βυζάντιο και μετονομάσε την αρχαία αποικία Βυζάντιο σε «Κωνσταντινούπολη» όπου και μεταφέρθηκε η πρωτεύουσα. Η πιο άμεση πολιτική του καινοτομία ήταν ότι αντικατέστησε την Τετραρχία του Διοκλητιανού με την αρχή της αυτοκρατορικής διαδοχής, δίνοντας ως εκ τούτου το δικαίωμα της κληρονομιάς στα τέκνα του. Η μεσαιωνική εκκλησία τον θεώρησε παράγοντα αρετής, ενώ οι κοσμικοί άρχοντες τον επικαλέστηκαν ως σημείο αναφοράς και σύμβολο της αυτοκρατορικής νομιμότητας και ταυτότητας. Αρχίζοντας από την Αναγέννηση, υπήρξαν πιο επικριτικές εκτιμήσεις της βασιλείας του λόγω της ανακαλύψεως των αντικωνσταντινικών πηγών. (el)
Flavius Valerius Constantinus (* an einem 27. Februar zwischen 270 und 288 in Naissus, Moesia Superior; † 22. Mai 337 in Anchyrona, einer Vorstadt von Nikomedia), bekannt als Konstantin der Große (altgriechisch Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας) oder Konstantin I., war von 306 bis 337 römischer Kaiser. Ab 324 regierte er als Alleinherrscher. Konstantins Aufstieg zur Macht vollzog sich im Rahmen der Auflösung der römischen Tetrarchie („Viererherrschaft“), die Kaiser Diokletian errichtet hatte. 306 trat Konstantin das Erbe seines Vaters Constantius I. an, nachdem dessen Soldaten ihn zum Kaiser ausgerufen hatten. Bis 312 hatte sich Konstantin im Westen, 324 auch im Gesamtreich durchgesetzt. Folgenreich war seine Regierungszeit vor allem aufgrund der von ihm eingeleiteten konstantinischen Wende, mit der der Aufstieg des Christentums zur wichtigsten Religion im Imperium Romanum begann. Seit 313 garantierte die Mailänder Vereinbarung im ganzen Reich die Religionsfreiheit, womit sie auch das noch einige Jahre zuvor verfolgte Christentum erlaubte. In der Folgezeit privilegierte Konstantin das Christentum. 325 berief er das Erste Konzil von Nicäa ein, um innerchristliche Streitigkeiten (arianischer Streit) beizulegen. Im Inneren trieb Konstantin mehrere Reformen voran, die das Reich während der weiteren Spätantike prägten. Außenpolitisch gelang ihm eine Sicherung und Stabilisierung der Grenzen. Nach 324 verlegte Konstantin seine Residenz in den Osten des Reiches, in die nach ihm benannte Stadt Konstantinopel („Konstantinsstadt“). Viele Einzelheiten seiner Politik sind bis heute umstritten, besonders Fragen, die sein Verhältnis zum Christentum betreffen. (de)
Konstanteno la Granda, aŭ Konstantino (latine Flavius Valerius Aurelius Constantinus Augustus, antikve-greke Κωνστᾰντῖνος ὁ Μέγᾰς, Kōnstantînos ho Mégas; n. 27-an de februaro ĉirkaŭ 272 en Naissus, Ilirio (moderne Niš, Serbio); m. 22-an de majo 337) konata ankaŭ kiel Konstanteno la 1-a aŭ eĉ Sankta Konstanteno, estis imperiestro de la romia imperio dum 306 aŭ 324-337. Konstanteno estis la filo de Konstancio Ĥloro, romiarmea oficiro, kaj de lia edzino Helena. Lia patro iĝis Caesar, nome deputita imperiestro en okcidento en 293. Konstanteno estis sendita orienten, kie li altiĝis al rango de milita tribuno sub la imperiestroj Diokleciano kaj Galerio. En 305, Konstanteno estis altigita al rango de Augustus, maljuna okcidenta imperiestro, kaj Konstanteno estis realvokita okcidenten por kampanji kun sia patro en Britannia. Aklamita kiel imperiestro fare de la armeo ĉe Eburacum (Jorko) post la morto de sia patro en 306, Konstanteno aperis triumfe en serio de enlandaj militoj kontraŭ la imperiestroj Maksentio kaj Licinio ĝis iĝi ununura reganto kaj de okcidento kaj de oriento ĉirkaŭ 324. Kiel imperiestro, Konstanteno realigis multajn administrajn, financajn, sociajn, kaj armeajn reformojn por fortigi la imperion. La registaro estis restrukturita kaj la civila kaj la armea aŭtoritatoj disiĝis. Nova monero, la solido, estis lanĉita por kontraŭbatali inflacion. Ĝi iĝus la normo por bizancaj kaj eŭropaj valutoj dum pli ol mil jaroj. La estis la unua romia imperiestro kiu postulis konvertiĝon al kristanismo. Konstanteno ludis influan rolon en la proklamo de la Edikto de Milano, kiu dekretis toleremon por kristanismo en la imperio. Li vokis la Unuan koncilion de Niceo en 325, ĉe kiuj La Kredo Nicea estis konfesita fare de kristanoj. En armeaj aferoj, la romia armeo estis reorganizita por konsisti el mobilkampunuoj kaj garnizonsoldatoj kapablaj je kontraŭatakado al internaj minacoj kaj al barbaraj invadoj. Konstanteno plenumis sukcesajn kampanjojn kontraŭ la triboj ĉe la romiaj limoj — la Frankoj, la Alemanoj, la Gotoj, kaj la Sarmatoj — eĉ transloĝigante teritoriojn prirezignitajn fare de liaj antaŭuloj dum la tumulto de la antaŭa jarcento. La regotempo de Konstanteno markis klaran epokon en la historio de la Romia Imperio. Li konstruis novan imperian loĝejon en Bizanco kaj nomis ĝin Nova Romo. Tamen, en la honoro de Konstanteno, la romianoj nomis ĝin Konstantinopolo, kiu poste estos la ĉefurbo de kio nun estas konata kiel la Orientromia Imperio dum almenaŭ unu jarmilo. Pro tio, li estas konsiderita kiel la fondinto de la Orientromia Imperio. Lia pli tuja politika heredaĵo estis ke, en lasado de la imperio al liaj filoj, li anstataŭigis la dioklecianan tetrarkion per la principo de dinastia sinsekvo. Lia reputacio prosperis dum la vivdaŭro de liaj filoj kaj jarcentojn post lia regado. La mezepoka eklezio konfirmis lin kiel modela virtulo dum laikaj regantoj alvokis lin kiel prototipo, punkto de referenco, kaj la simbolo de imperia legitimeco kaj identeco. Komenciĝante kun la renesanco, ekzistis pli kritikaj taksoj de lia regado pro la reeltrovaĵo de kontraŭ-konstantenaj fontoj. Kritikistoj portretis lin kiel despota tirano. Tendencoj en moderna kaj lastatempa studaro provis balanci la ekstremaĵojn de antaŭaj studoj. Li iel leĝigis kristanismon en 313 kaj, antaŭ morto, eĉ baptiĝis. Li ankaŭ donis sian nomon al Bizanco — Konstantinopolo, helene "Konstanteno-urbo" — kaj igis la urbon grandioza kaj la ĉefurbo de la imperio, la Nova Romo. Ankaŭ la rumana urbo Constanţa ricevis sian nomon honore al li. (eo)
Constantine I (Latin: Flavius Valerius Constantinus; Ancient Greek: Κωνσταντῖνος, romanized: Konstantinos; 27 February c. 272 – 22 May 337), also known as Constantine the Great, was Roman emperor from AD 306 to 337, and the first to convert to Christianity. Born in Naissus, Dacia Mediterranea (now Niš, Serbia), he was the son of Flavius Constantius, a Roman army officer of Illyrian origin who had been one of the four rulers of the Tetrarchy. His mother, Helena, was a Greek Christian of low birth. Constantine served with distinction under the Roman emperors Diocletian and Galerius. He began his career by campaigning in the eastern provinces (against the Persians) before being recalled in the west (in AD 305) to fight alongside his father in Britain. After his father's death in 306, Constantine became emperor. He was acclaimed by his army at Eboracum (York, England), and eventually emerged victorious in the civil wars against emperors Maxentius and Licinius to become the sole ruler of the Roman Empire by 324. Upon his ascension to emperor, Constantine enacted numerous reforms to strengthen the empire. He restructured the government, separating civil and military authorities. To combat inflation, he introduced the solidus, a new gold coin that became the standard for Byzantine and European currencies for more than a thousand years. The Roman army was reorganized to consist of mobile units (comitatenses) and garrison troops (limitanei) which were capable of countering internal threats and barbarian invasions. Constantine pursued successful campaigns against the tribes on the Roman frontiers—such as the Franks, the Alemanni, the Goths and the Sarmatians—and resettled territories abandoned by his predecessors during the Crisis of the Third Century with citizens of Roman culture. Although he lived much of his life as a pagan and later as a catechumen, he began to favor Christianity beginning in 312, finally becoming a Christian and being baptised by either Eusebius of Nicomedia, an Arian bishop, as attested by many notable Arian historical figures, or Pope Sylvester I, which is maintained by the Catholic Church and the Coptic Orthodox Church. He played an influential role in the proclamation of the Edict of Milan in 313, which declared tolerance for Christianity in the Roman Empire. He convoked the First Council of Nicaea in 325 which produced the statement of Christian belief known as the Nicene Creed. The Church of the Holy Sepulchre was built on his orders at the purported site of Jesus' tomb in Jerusalem and was deemed the holiest place in all of Christendom. The papal claim to temporal power in the High Middle Ages was based on the fabricated Donation of Constantine. He has historically been referred to as the "First Christian Emperor" and he did favor the Christian Church. While some modern scholars debate his beliefs and even his comprehension of Christianity, he is venerated as a saint in Eastern Christianity, and he did much for pushing Christianity towards the mainstream of Roman culture. The age of Constantine marked a distinct epoch in the history of the Roman Empire and a pivotal moment in the transition from classical antiquity to the Middle Ages. He built a new imperial residence at the city of Byzantium and renamed it Constantinople (now Istanbul) after himself. It subsequently became the capital of the empire for more than a thousand years, the later Eastern Roman Empire being referred to as the Byzantine Empire by modern historians. His more immediate political legacy was that he replaced Diocletian's Tetrarchy with the de facto principle of dynastic succession by leaving the empire to his sons and other members of the Constantinian dynasty. His reputation flourished during the lifetime of his children and for centuries after his reign. The medieval church held him up as a paragon of virtue, while secular rulers invoked him as a prototype, a point of reference and the symbol of imperial legitimacy and identity. Beginning with the Renaissance, there were more critical appraisals of his reign with the rediscovery of anti-Constantinian sources. Trends in modern and recent scholarship have attempted to balance the extremes of previous scholarship. (en)
Flavio Valerio Constantino (en latín: Flavius Valerius Constantinus; Naissus, 27 de febrero de c. 272-Nicomedia, Bitinia y Ponto, 22 de mayo de 337) fue emperador romano desde su proclamación por sus tropas el 25 de julio de 306, y gobernó un Imperio romano en constante crecimiento hasta su muerte. Se le conoce también como Constantino I, Constantino el Grande o, en la Iglesia ortodoxa, las Iglesias ortodoxas orientales y la Iglesia católica bizantina griega, como San Constantino. Fue el primer emperador en detener la persecución de los cristianos y dar libertad de culto al cristianismo, junto con todas las demás religiones en el Imperio romano, con el Edicto de Milán en 313. Constantino es conocido también por haber refundado la ciudad de Bizancio (actual Estambul, en Turquía), llamándola «Nueva Roma» o Constantinopla (Constantini-polis; la ciudad de Constantino). Facilitó la convocatoria del Primer Concilio de Nicea en 325, que produjo la declaración de la creencia cristiana conocida como el Credo de Nicea. Se considera que esto fue esencial para la expansión de esta religión, y los historiadores, desde Lactancio y Eusebio de Cesarea hasta nuestros días, lo presentan como el primer emperador cristiano, si bien fue bautizado cuando ya se encontraba en su lecho de muerte, tras un largo catecumenado. (es)
Konstantino I.a Handia (latinez Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus; Naissus, Mesia, 272ko otsailaren 27a - Nikomedia, 337ko maiatzaren 22a), erromatar enperadorea izan zen 306ko uztailaren 25etik hil zen arte. Konstantino bi motiborengatik da gogoratua. Alde batetik Bizantzio, gaur egungo Istanbul, birfundatu zuen eta Konstantinopla («Konstantinoren hiria») izena eman zion. Beste aldetik, Milango Ediktua plazaratu zuen 313an. Honi esker kristautasuna zilegi bihurtu zen, eta handik aurrera ez zen jazarria izan. Nizeako I. kontzilioa ere ahalbidetu zen Konstantinoren politikarengatik. Izan ere, Konstantino lehenengo enperadore kristaua izan zen, bataioa hil baino lehentxeago hartu bazuen ere. (eu)
Ba é Constaintín Mór nó Constaintín I, nó Flavius Valerius Constantinus Impire na Róimhe idir 306 AD agus 337 AD. Rugadh é timpeall na bliana 280 AD i Niš (Naissus, Seirbia) agus d'éag sé ar 22 Bealtaine 337 AD. Ba eisean an chéad impire de chuid na Róimhe a ghlac leis an gCríostaíocht agus ba é a chinn ar leas a bhaint as an fiche cúigiú lá de mhí na Nollag mar dháta seasmhach na féile. (ga)
Konstantinus Agung (bahasa Latin: Flavius Valerius Aurelius Constantinus Augustus; bahasa Yunani: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας, Konstantinos ho Megas; 27 Februari ca. 272 M – 22 Mei 337 M), juga dikenal sebagai Konstantinus I atau Santo Konstantinus (dalam Gereja Ortodoks sebagai Santo Konstantinus Agung, Setara Rasul), merupakan seorang Kaisar Romawi dari tahun 306 sampai 337 M. Konstantinus adalah putra dari Flavius Valerius Konstantius, seorang perwira tentara Romawi, dan Helena istrinya. Ayahnya menjadi Caesar, wakil kaisar, di barat pada tahun 293 M. Konstantinus diutus ke timur, di mana ia menapaki pangkat-pangkatnya hingga menjadi seorang tribun militer di bawah Kaisar Diokletianus dan Galerius. Pada tahun 305 Konstantius meraih pangkat Augustus, kaisar barat senior, dan Konstantinus dipanggil ke barat untuk membantu ayahnya melangsungkan kampanye di Britania. Dengan pengakuan sebagai kaisar oleh pasukannya di Eboracum (York masa kini) setelah ayahnya meninggal dunia pada tahun 306 M, Konstantinus meraih kemenangan dalam serangkaian perang saudara melawan Kaisar Maxentius dan Lisinius hingga ia menjadi penguasa tunggal di barat maupun timur pada tahun 324 M. Sebagai kaisar, Konstantinus melakukan banyak reformasi di bidang administrasi, keuangan, sosial, dan militer untuk memperkuat kekaisaran. , serta dilakukan pemisahan kewenangan dan militer. Koin emas baru, yakni solidus, dikeluarkan untuk mengatasi inflasi. Ini menjadi standar mata uang Bizantin dan Eropa selama lebih dari seribu tahun. Sebagai kaisar Romawi pertama yang mengaku melakukan konversi ke Kekristenan, Konstantinus memainkan suatu peranan penting dalam mendeklarasikan pada tahun 313, yang menetapkan toleransi bagi Kekristenan di dalam kekaisaran. Ia menghimpun Konsili Nicea Pertama pada tahun 325; pada saat itu kaum Kristiani menyatakan pengakuan iman mereka melalui Kredo Nicea. Dalam bidang militer, tentara Romawi direorganisasi sehingga terdiri dari unit lapangan yang mobil dan tentara garnisun yang mampu menghadapi ancaman internal dan invasi kaum barbar. Konstantinus melakukan kampanye-kampanye militer yang sukses terhadap suku-suku di perbatasan Romawi—suku Franka, Alemanni, Goth, dan Sarmatia—bahkan memukimkan kembali wilayah-wilayah yang ditinggalkan oleh para pendahulunya selama gejolak pada abad sebelumnya. Masa pemerintahan Konstantinus menandai suatu zaman yang berbeda dalam sejarah Kekaisaran Romawi. Ia membangun kediaman kekaisaran yang baru di Bizantium dan mengganti nama kota itu menjadi Konstantinopel (Kota Konstantinus) menurut namanya sendiri (julukan "Roma Baru" yang bersifat pujian baru timbul belakangan, dan tidak pernah menjadi julukan resmi). Kota ini nantinya menjadi ibu kota Kekaisaran selama lebih dari seribu tahun, dan karenanya Kekaisaran Timur yang terbentuk kelak menjadi dikenal sebagai Kekaisaran Bizantin. Warisan politiknya yang lebih berdampak langsung yaitu, ketika meninggalkan kekaisaran untuk para putranya, ia menggantikan sistem tetrarki Diokletianus dengan prinsip suksesi dinasti. Reputasinya berkembang selama masa pemerintahan anak-anaknya dan berabad-abad setelah pemerintahannya. Gereja abad pertengahan mempertahankannya sebagai salah seorang teladan kebajikan, sementara para penguasa sekuler merujuknya sebagai suatu prototipe, titik acuan, serta simbol identitas dan legitimasi kekaisaran. Mulai dari Masa Renaisans, timbul penilaian-penilaian yang lebih kritis atas pemerintahannya karena ditemukannya kembali sumber-sumber anti-Konstantinian. Para kritikus menggambarkannya sebagai seorang tiran. Tren dalam keilmuan modern dan baru-baru ini berupaya untuk menyeimbangkan kedua sisi ekstrem keilmuan sebelumnya. Konstantinus merupakan seorang tokoh penting dalam sejarah Kekristenan. Gereja Makam Kudus, yang dibangun atas perintahnya di lokasi yang diklaim sebagai makam Yesus di Yerusalem, menjadi tempat tersuci dalam dunia Kristiani. Klaim Kepausan atas kekuasaan temporal pada Abad Pertengahan Tinggi didasarkan pada sebuah dokumen yang disebut Donasi Konstantinus. Konstantinus Agung dihormati sebagai orang kudus (santo) oleh kalangan Ortodoks Timur, Katolik Bizantin, dan Anglikan. (in)
Constantin Ier (en latin: Flavius Valerius Aurelius Constantinus, en grec: Κωνσταντῖνος (Konstantinos)), né à Naissus en Mésie (aujourd'hui Niš en Serbie) le 27 février 272, et mort le 22 mai 337 vers Nicomédie (actuelle Izmit en Turquie) est un empereur romain majeur du IVe siècle. Bien qu'initialement proclamé Auguste de façon illégitime par ses troupes, à la mort de son père Constance Chlore en 306, son règne est entériné en 310 par l'empereur Galère, et se poursuivra sans discontinuer jusqu'à sa mort en 337. Il parvient également à unifier le pouvoir impérial en 324 en triomphant sur son co-empereur Licinius, mettant ainsi fin à trente-huit années de tétrarchie. Il aura donc été seul maître de l'empire pendant treize ans. L'empereur Constantin Ier mène une vie politique militaire, religieuse et économique profondément réformatrice, qui lui permet de réunir sous son unique autorité un Empire romain affaibli et divisé. Il se débarrasse des empereurs Maxence en 312 (bataille du pont Milvius) et Licinius en 324 (bataille d'Andrinople). Son règne voit l'établissement de la liberté de culte individuel, qui met fin aux persécutions des chrétiens (édit de Milan, 313). Il met provisoirement fin aux dissensions des Églises d'Orient en convoquant le premier concile de Nicée (325), et affirme son autorité dans le domaine religieux : c'est le césaropapisme. Il instaure une monnaie stable (le solidus, 312), développe l'administration centrale, défend les frontières de l'Empire contre les Francs, les Alamans, les Sarmates, les Goths et les Sassanides. Il fonde en 330 une nouvelle capitale à son nom, Constantinople (actuellement Istanbul). Ses réformes favorisent largement l'essor du christianisme, vers lequel il se tourne progressivement, et dont il est même devenu l'un des saints pour l'Église orthodoxe et un saint local pour l'Église catholique, sous le nom de Constantin le Grand. (fr)
Flavius Valerius Aurelius Constantinus (Naissus, 27 februari ca. 273 of 280 – Ancyrona, 22 mei 337), beter bekend als Constantijn (I) de Grote, was een Romeins keizer. In juli 306 werd hij door zijn troepen uitgeroepen tot imperator en Augustus en vanaf 308 werd hij als zodanig erkend. Door allianties, militaire overwinningen en meevallers ging hij over een steeds groter deel van het Romeinse Rijk regeren, tot hij vanaf 324 alleenheerser werd. Constantijn is vooral bekend als de eerste Romeinse keizer die het christendom zou hebben aangehangen en die de grondslag legde voor de christelijke fase van het Romeinse Rijk, dat zich verder zou ontwikkelen tot het Byzantijnse Rijk. Door het legendarische 'visioen van Constantijn' in 312, vlak voor de Slag bij de Milvische Brug, zou Constantijn tot het christendom zijn bekeerd. Met zijn edict van Milaan (313) beloofde Constantijn dat christenen hun religie vrij mochten belijden en dat zij herstelbetalingen zouden ontvangen voor geleden schade door christenvervolgingen. Constantijn organiseerde kerkvergaderingen: het Concilie van Arles (314) en Concilie van Nicea (325) en raakte betrokken bij religieuze discussies, waar hij niet voor was opgeleid. In de moderne tijd wordt Constantijn bij zijn besluiten inzake het christendom een politieke agenda toegedicht, al is onzeker in welke mate dit van invloed was. Men spreekt van de "Konstantinische Wende": de omslag van een groep verschillende, kleine, vervolgde, pacifistische in het Romeinse Rijk verspreide christelijke kerkjes naar een geïnstitutionaliseerde rijkskerk onder centraal gezag. Eén rijk, één keizer, één godsdienst. Een andere grote daad was de verplaatsing van de keizerlijke residentie naar Byzantion, dat hij zelf Nova Roma noemde, maar later naar hem Constantinopel (Κωνσταντινούπολις Kōnstantinoúpolis, "Stad van Constantijn") werd genoemd. Constantinopel was strategisch gelegen aan een kruispunt van zowel land- als zeeroutes, en dichter bij het economische zwaartepunt van het rijk. In 359 zou het officieel de hoofdstad van het Romeinse Rijk worden. (nl)
( 그리스 왕국의 국왕에 대해서는 콘스탄티노스 1세 문서를 참고하십시오.) 콘스탄티누스 1세(라틴어: Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 272년 2월 27일 - 337년 5월 22일)는 중기 로마 황제(재위 306년 - 337년)이다. 흔히 기독교사에서는 콘스탄티누스 대제로 통칭하며, 동방 정교회는 모두 그를 성인으로 추대하여 성 (대) 콘스탄티누스(그리스어: Μέγας Κωνσταντίνος, 라틴어: Sanctus Constantinus Magna)로 호칭한다. 306년 7월 25일 브리타니아의 요크에서 병사들에 의해 군주로 추대되어 337년 사망하는 날까지 로마 제국을 통치했다. 콘스탄티누스 대제는 첫번째 기독교인 로마 군주로 알려져 있다. 그의 치세는 기독교 역사에서 중요한 전환점이 되었는데 313년 밀라노 칙령으로 기독교에 대한 관용을 선포하여 기독교에 대한 박해를 끝내고 사실상 정식 종교로 공인했다. 또한 교회의 압류된 재산을 돌려 주고 이에 대한 국가의 보상을 정했다. 그는 또한 325년 제1차 니케아 공의회를 소집하여 기독교의 발전에도 기여한 것으로도 유명하다. 324년 콘스탄티누스 대제는 비잔티움을 ‘새로운 로마(Nova Roma)’로 공표하고 330년 공식적으로 로마 제국의 새로운 수도로 정하였다. 337년, 그가 죽자 비잔티움은 ‘콘스탄티누스의 도시’라는 뜻의 콘스탄티노폴리스로 개명했고, 세계 최초의 기독교 도시로서 이후 천 여년이 넘는 세월동안 로마 제국의 수도로서 존재하게 된다. (ko)
ガイウス・フラウィウス・ウァレリウス・コンスタンティヌス（古典ラテン語：Gaius Flavius Valerius Constantinus ガーイウス・フラーウィウス・ウァレリウス・コーンスタンティーヌス、270年代前半の2月27日-337年5月22日）は、ローマ帝国の皇帝（在位：306年-337年）。複数の皇帝によって分割されていた帝国を再統一し、元老院からマクシムス（Maximus、偉大な/大帝）の称号を与えられた。ローマ帝国の皇帝として初めてキリスト教を信仰した人物であり、その後のキリスト教の発展と拡大に重大な影響を与えた。このためキリスト教の歴史上特に重要な人物の1人であり、ローマカトリック、正教会、東方諸教会、東方典礼カトリック教会など、主要な宗派において聖人とされている。また、コンスタンティヌス1世が自らの名前を付して建設した都市コンスタンティノープル（現：イスタンブル）は、その後東ローマ帝国（ビザンツ帝国）の首都となり、正教会の総本山としての機能を果たした。 (ja)
Flavio Valerio Aurelio Costantino, conosciuto anche come Costantino il Vincitore, Costantino il Grande e Costantino I (in latino: Flavius Valerius Aurelius Constantinus; in greco antico: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας, Konstantînos o Mégas; Naissus, 27 febbraio 274 – Nicomedia, 22 maggio 337), è stato un imperatore romano dal 306 alla sua morte. Costantino è una delle figure più importanti dell'impero romano, che riformò largamente e nel quale permise e favorì la diffusione del cristianesimo. Tra i suoi interventi più significativi, la riorganizzazione dell'amministrazione e dell'esercito, la creazione di una nuova capitale a oriente, Costantinopoli, e la promulgazione dell'Editto di Milano sulla libertà religiosa. La Chiesa ortodossa e le Chiese di rito orientale lo venerano come santo, presente nel loro calendario liturgico, col titolo di Eguale agli apostoli; mentre il suo nome non è presente nel Martirologio Romano, il catalogo ufficiale dei santi riconosciuti dalla Chiesa cattolica. (it)
Konstantin den store eller Konstantin I (Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus), född 27 februari 272 i Naissus (nuvarande Niš i Serbien, död 22 maj 337 i Nikomedia (nuvarande İzmit i Turkiet), var romersk kejsare från det att han utropades till augustus av sina trupper den 25 juli 306 till sin död. Han var ensam kejsare från 324. Han är känd för att ha tillåtit kristendomen i romarriket vilket senare under samma århundrade ledde till att kristendomen blev statsreligion. Han är också känd för att ha grundat den nya huvudstaden Konstantinopel år 325. Han var son till Constantius I Chlorus och Flavia Julia Helena. Han är i ortodoxa kyrkan helgonförklarad och räknas som isapostolos. Konstantin utfärdade ediktet i Milano 313 genom vilket han och hans medkejsare Licinius hävde förföljelsen av de kristna. Han sammankallade konciliet i Nicaea 325 vilket inledde favoriseringen av kristendomen på bekostnad av andra religioner i romerska riket och kom att bli avgörande för kristendomens framtid. Sedan Konstantin blivit ensam kejsare inledde han grundandet av Konstantinopel (dagens Istanbul) och flyttade 330 rikets huvudstad dit. Konstantin, som enligt traditionen mottog dopet på sin dödsbädd, kallades den "förste kristne kejsaren" av Lactantius och Eusebios. (sv)
Konstantyn I Wielki, Gaius Flavius Valerius Constantinus (ur. 27 lutego ok. 272 w Niszu w dzisiejszej Serbii, zm. 22 maja 337) – cesarz rzymski od 306 do 337 roku, święty Kościoła prawosławnego. Był synem cesarza Konstancjusza Chlorusa i Heleny. W drodze do jedynowładztwa w cesarstwie pokonał w wojnach domowych Maksencjusza i Licyniusza. Z sukcesami walczył przeciwko plemionom barbarzyńskim: Frankom, Alamanom, Wizygotom i Sarmatom. Przekształcił dawną grecką kolonię Byzantion w nową siedzibę cesarza – Konstantynopol, który przez ponad tysiąc lat pozostał stolicą cesarstwa wschodniorzymskiego. Przeprowadził liczne reformy, które ukształtowały nowe formy ustroju społecznego, ekonomicznego i politycznego w państwie, za jego rządów cesarstwo przeżywało krótkotrwały okres świetności. Był pierwszym cesarzem, który przeszedł na chrześcijaństwo. Zakończył prześladowania chrześcijan wszczęte przez Dioklecjana i Galeriusza, a w 313 roku wydał edykt mediolański, proklamując swobodę wyznawania tej religii. (pl)
Constantino I (Naísso, 27 de fevereiro de 272 – Nicomédia, 22 de maio de 337), também conhecido como Constantino, o Grande, foi um imperador romano, proclamado Augusto pelas suas tropas em 25 de julho de 306, que governou uma porção crescente do Império Romano até a sua morte. Constantino derrotou os imperadores Magêncio e Licínio durante as guerras civis. Ele também lutou com sucesso contra os francos e alamanos, os visigodos e os sármatas durante boa parte de seu reinado, mesmo depois da reconquista da Dácia, que havia sido abandonada durante o século anterior. Constantino construiu uma nova residência imperial em Bizâncio, chamando-a de Nova Roma. No entanto, em honra de Constantino, as pessoas chamavam-na de Constantinopla, que viria a ser a capital do Império Romano do Oriente durante mais de mil anos. Devido a isso, ele é considerado como um dos fundadores do Império Romano do Oriente. Hoje, ela é nomeada 'Istambul' e foi também, capital do Império Turco-Otomano, de 1453 até o final deste em 1922. (pt)
Костянти́н Вели́кий (лат. Constantinus Magnus), Костянти́н I (лат. Constantinus I) або Фла́вій Вале́рій Авре́лій Костянти́н (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 лютого 272 — 22 травня 337) — імператор Римської імперії в 306—337 роках, переніс столицю імперії до Константинополя, видав Міланський едикт, що дозволив вільне сповідування християнства в імперії. Мав спеціальні титули перемоги: Germanicus Maximus («великий переможець германський») в 307, 308, 314 і 328 рр.; Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський») в 323 і 334 рр.; Gothicus Maximus («Великий переможець Готський») в 328 і 332 рр.; Dacicus Maximus («великий переможець Дакії») 336 р. Наступник імператора Діоклетіана. Як язичник, 312 року перед битвою із своїм суперником Максенцієм, правителем Італії, мав видіння Хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воїнам нанести монограми Христа на щити і здобувши пермогу, незабаром своїм Міланським едиктом (313) дозволив сповідування християнства у всій Римській імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем. Християнський святий, визнаний рівноапостольним. (uk)
Фла́вий Вале́рий Авре́лий Константи́н, Константи́н I, Константи́н Вели́кий (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus; 27 февраля 272, Наисс, Мёзия — 22 мая 337, Никомедия) — римский император с 306 по 337 год. После смерти отца, в 306 году, был провозглашён войском августом, после победы над Максенцием в 312 году в битве у Мульвийского моста и над Лицинием в 324 стал единственным полновластным правителем римского государства; сделал христианство господствующей религией, в 330 году перенёс столицу государства в Византий, в дальнейшем переименованный им в свою честь (Константинополь), организовал новое государственное устройство. С именем Константина I связано окончательное установление в Римской империи системы домината, то есть неограниченной власти императора. Монарх стал пользоваться невиданными до того почестями. Константин почитается некоторыми христианскими церквями как святой в лике равноапостольных (Святой Равноапостольный царь Константин). В то же время Римско-католическая церковь долго не включала его имя в список своих святых, но после Брестской унии имя Константина вошло в список святых Католической церкви, он почитается в настоящее время как святой в лике равноапостольных, память 21 мая или 3 июня в храмах, использующих восточный обряд. Сам Константин принял крещение только на смертном одре. (ru)
弗拉维乌斯·瓦莱里乌斯·奥勒里乌斯·君士坦丁（拉丁語：Flavius Valerius Aurelius Constantinus，272年2月27日－337年5月22日），常被稱為君士坦丁一世（拉丁語：Constantinus I）、君士坦丁大帝（拉丁語：Constantinus Magnus，古希臘語：Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας，英語：Constantine the Great），基督宗教尊稱為伊利里亞的聖君士坦丁（英語：Saint Constantine），羅馬帝國皇帝，306年至337年在位。他是第一位信仰基督宗教的罗马皇帝，在313年与李锡尼共同頒佈《米蘭詔書》，承認在帝国轄境有信仰基督教的自由。君士坦丁在内战中，击败马克森提乌斯和李锡尼，巩固皇位。统治期間，他对法兰克人、阿拉曼人、西哥特人和萨尔马提亚人的战役均取得勝利，并成功夺回在前一个世纪丧失的达基亚地区。他在拜占庭建立新皇宫，并将之命名为新罗马，但人们为尊君士坦丁之名，将此地称作君士坦丁堡。君士坦丁堡在此后一千年均为東羅馬帝國的首都，因此君士坦丁也被认为是东罗马帝国的创立者。君士坦丁一世死後，他的三個兒子君士坦丁二世、君士坦提烏斯二世、君士坦斯一世分別繼承帝國的東、西、中三個部分，帝國一分為三。 (zh)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:after

dbr:Constans
dbr:Constantine_II_(emperor)
dbr:Constantius_II
dbr:Galerius
dbr:Aurelius_Valerius_Symmachus_Tullianus
dbr:Gaius_Ceionius_Rufius_Volusianus
dbr:Diocletian
dbr:Valerius_Maximus_(praetorian_prefect)
dbr:Vettius_Rufinus
dbr:Gallicanus_(consul_330)
dbr:Antonius_Caecina_Sabinus
dbr:Petronius_Annianus
Constantine II (en)
Crispus (en)
Flavius Constantius (en)

dbp:alt

Head statue of Constantine the Great (en)

dbp:footer

Constantine's sons and successors: Constantine II, Constantius II, and Constans (en)

dbp:regnalName

Imperator Caesar Flavius Valerius Constantinus Augustus (en)

dbp:title

dbr:List_of_Roman_consuls
dbr:List_of_Roman_emperors
Roman consul IV (en)
Roman consul II–III (en)
Roman consul VII (en)
Roman consul VIII (en)
Roman consul V–VI (en)

dbp:veneratedIn

Anglican Communion (en)
Eastern Orthodox Church (en)
Oriental Orthodoxy (en)
(en)
Lutheran Church (en)
Eastern Catholic Church (en)

dbp:wikiPageUsesTemplate

dcterms:subject

rdfs:comment

Ba é Constaintín Mór nó Constaintín I, nó Flavius Valerius Constantinus Impire na Róimhe idir 306 AD agus 337 AD. Rugadh é timpeall na bliana 280 AD i Niš (Naissus, Seirbia) agus d'éag sé ar 22 Bealtaine 337 AD. Ba eisean an chéad impire de chuid na Róimhe a ghlac leis an gCríostaíocht agus ba é a chinn ar leas a bhaint as an fiche cúigiú lá de mhí na Nollag mar dháta seasmhach na féile. (ga)
ガイウス・フラウィウス・ウァレリウス・コンスタンティヌス（古典ラテン語：Gaius Flavius Valerius Constantinus ガーイウス・フラーウィウス・ウァレリウス・コーンスタンティーヌス、270年代前半の2月27日-337年5月22日）は、ローマ帝国の皇帝（在位：306年-337年）。複数の皇帝によって分割されていた帝国を再統一し、元老院からマクシムス（Maximus、偉大な/大帝）の称号を与えられた。ローマ帝国の皇帝として初めてキリスト教を信仰した人物であり、その後のキリスト教の発展と拡大に重大な影響を与えた。このためキリスト教の歴史上特に重要な人物の1人であり、ローマカトリック、正教会、東方諸教会、東方典礼カトリック教会など、主要な宗派において聖人とされている。また、コンスタンティヌス1世が自らの名前を付して建設した都市コンスタンティノープル（現：イスタンブル）は、その後東ローマ帝国（ビザンツ帝国）の首都となり、正教会の総本山としての機能を果たした。 (ja)
弗拉维乌斯·瓦莱里乌斯·奥勒里乌斯·君士坦丁（拉丁語：Flavius Valerius Aurelius Constantinus，272年2月27日－337年5月22日），常被稱為君士坦丁一世（拉丁語：Constantinus I）、君士坦丁大帝（拉丁語：Constantinus Magnus，古希臘語：Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας，英語：Constantine the Great），基督宗教尊稱為伊利里亞的聖君士坦丁（英語：Saint Constantine），羅馬帝國皇帝，306年至337年在位。他是第一位信仰基督宗教的罗马皇帝，在313年与李锡尼共同頒佈《米蘭詔書》，承認在帝国轄境有信仰基督教的自由。君士坦丁在内战中，击败马克森提乌斯和李锡尼，巩固皇位。统治期間，他对法兰克人、阿拉曼人、西哥特人和萨尔马提亚人的战役均取得勝利，并成功夺回在前一个世纪丧失的达基亚地区。他在拜占庭建立新皇宫，并将之命名为新罗马，但人们为尊君士坦丁之名，将此地称作君士坦丁堡。君士坦丁堡在此后一千年均为東羅馬帝國的首都，因此君士坦丁也被认为是东罗马帝国的创立者。君士坦丁一世死後，他的三個兒子君士坦丁二世、君士坦提烏斯二世、君士坦斯一世分別繼承帝國的東、西、中三個部分，帝國一分為三。 (zh)
قُسْطَنْطِينُ العَظِيمُ (باللاتينية: Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus) (بالأغريقية: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας) (ولد في 27 فبراير حوالي 272م وتوفي في 22 مايو 337م) ولد في نيشيش، ما يُعرف اليوم بـ نيش بصربيا، كان معروفاً أيضاً باسم قسطنطين الأول وقسطنطين بن هيلانة. كان الإمبراطور اليوناني الذي حكم من 306 م إلى 337 م. أبوه قسطنطيوس كلوروس، كان ضابط في الجيش الروماني من أصل إيليريوني، وأمه كانت الإمبرطورة هيلانة. أصبح والده القيصر، ونائب الإمبراطور في الغرب. في 293 م، تم إرسال قسطنطين شرقاً، حيث تدرج خلال الرتب حتى أصبح الأطربون العسكري تحت حكم الإمبراطور ديوكلتيانوس وغاليريوس. في 305م، رفع قسطنطين نفسه إلى رتبة أغسطس (الإمبراطور الغربي الأكبر)، وتم استدعاء قسطنطين إلى الغرب لكي يُحارب تحت إمرة أبيه في بريطانيا الرومانية. بعد وفاة والده في 306 م تم تقليده كإمبراطور من الجيش في إبريكوم ( (ar)
Constantí I el Gran (Naissus, Dàcia, 27 de febrer de 272 - Ancicrona, Pont, 22 de maig de 337), fou el primer emperador romà que professà el cristianisme. Constantí fou proclamat august per les seves tropes el 25 de juliol de 306, i va governar un Imperi Romà en constant creixement fins a la seva mort. Constantí és conegut també per haver refundat la ciutat de Bizanci (actual Istanbul, a Turquia), rebatejant-la com a Constantinòpolis ('ciutat de Constantí') i declarant-la la Nova Roma. (ca)
Flavius Valerius Constantinus (27. února někdy mezi léty 272 až 285 v Naissu, Horní Moesie – 22. května 337 poblíž Nikomédie, Bithýnie), známý také jako Konstantin Veliký, nebo Konstantin I., východními křesťany uctívaný jako svatý Konstantin, byl od roku 306 římským císařem a od roku 324 až do své smrti nezpochybnitelným vládcem celé římské říše. (cs)
Flavius Valerius Constantinus (* an einem 27. Februar zwischen 270 und 288 in Naissus, Moesia Superior; † 22. Mai 337 in Anchyrona, einer Vorstadt von Nikomedia), bekannt als Konstantin der Große (altgriechisch Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας) oder Konstantin I., war von 306 bis 337 römischer Kaiser. Ab 324 regierte er als Alleinherrscher. Nach 324 verlegte Konstantin seine Residenz in den Osten des Reiches, in die nach ihm benannte Stadt Konstantinopel („Konstantinsstadt“). Viele Einzelheiten seiner Politik sind bis heute umstritten, besonders Fragen, die sein Verhältnis zum Christentum betreffen. (de)
Ο Άγιος Κωνσταντίνος - Κωνσταντίνος Α' (Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 Φεβρουαρίου 272 - 22 Μαΐου 337), γνωστός και ως Μέγας Κωνσταντίνος, ήταν ελληνικής καταγωγής Ρωμαίος Αυτοκράτορας που κυβέρνησε από το 306 έως το 337. Γεννημένος στην περιοχή που σήμερα είναι γνωστή ως Νις (Ниш, στη Σερβία), ήταν γιος του Φλάβιου Βαλέριου Κωνστάντιου, αξιωματικού του ρωμαϊκού στρατού με καταγωγή από την περιοχή της Ιλλυρίας. Η μητέρα του, Ελένη, ήταν Ελληνίδα Μικρασιάτισσα, με καταγωγή από την πόλη Δρέπανο στη Βιθυνία της Μικράς Ασίας . Ο πατέρας του έγινε Καίσαρας και αναπληρωτής αυτοκράτορα στη Δύση το 293. Ο Κωνσταντίνος στάλθηκε ανατολικά, όπου ανήλθε στην ιεραρχία για να γίνει χιλίαρχος των αυτοκρατόρων Διοκλητιανού και Γαλέριου. (el)
Konstanteno la Granda, aŭ Konstantino (latine Flavius Valerius Aurelius Constantinus Augustus, antikve-greke Κωνστᾰντῖνος ὁ Μέγᾰς, Kōnstantînos ho Mégas; n. 27-an de februaro ĉirkaŭ 272 en Naissus, Ilirio (moderne Niš, Serbio); m. 22-an de majo 337) konata ankaŭ kiel Konstanteno la 1-a aŭ eĉ Sankta Konstanteno, estis imperiestro de la romia imperio dum 306 aŭ 324-337. (eo)
Constantine I (Latin: Flavius Valerius Constantinus; Ancient Greek: Κωνσταντῖνος, romanized: Konstantinos; 27 February c. 272 – 22 May 337), also known as Constantine the Great, was Roman emperor from AD 306 to 337, and the first to convert to Christianity. Born in Naissus, Dacia Mediterranea (now Niš, Serbia), he was the son of Flavius Constantius, a Roman army officer of Illyrian origin who had been one of the four rulers of the Tetrarchy. His mother, Helena, was a Greek Christian of low birth. Constantine served with distinction under the Roman emperors Diocletian and Galerius. He began his career by campaigning in the eastern provinces (against the Persians) before being recalled in the west (in AD 305) to fight alongside his father in Britain. After his father's death in 306, Constant (en)
Flavio Valerio Constantino (en latín: Flavius Valerius Constantinus; Naissus, 27 de febrero de c. 272-Nicomedia, Bitinia y Ponto, 22 de mayo de 337) fue emperador romano desde su proclamación por sus tropas el 25 de julio de 306, y gobernó un Imperio romano en constante crecimiento hasta su muerte. Se le conoce también como Constantino I, Constantino el Grande o, en la Iglesia ortodoxa, las Iglesias ortodoxas orientales y la Iglesia católica bizantina griega, como San Constantino. (es)
Konstantino I.a Handia (latinez Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus; Naissus, Mesia, 272ko otsailaren 27a - Nikomedia, 337ko maiatzaren 22a), erromatar enperadorea izan zen 306ko uztailaren 25etik hil zen arte. (eu)
Constantin Ier (en latin: Flavius Valerius Aurelius Constantinus, en grec: Κωνσταντῖνος (Konstantinos)), né à Naissus en Mésie (aujourd'hui Niš en Serbie) le 27 février 272, et mort le 22 mai 337 vers Nicomédie (actuelle Izmit en Turquie) est un empereur romain majeur du IVe siècle. Ses réformes favorisent largement l'essor du christianisme, vers lequel il se tourne progressivement, et dont il est même devenu l'un des saints pour l'Église orthodoxe et un saint local pour l'Église catholique, sous le nom de Constantin le Grand. (fr)
Konstantinus Agung (bahasa Latin: Flavius Valerius Aurelius Constantinus Augustus; bahasa Yunani: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας, Konstantinos ho Megas; 27 Februari ca. 272 M – 22 Mei 337 M), juga dikenal sebagai Konstantinus I atau Santo Konstantinus (dalam Gereja Ortodoks sebagai Santo Konstantinus Agung, Setara Rasul), merupakan seorang Kaisar Romawi dari tahun 306 sampai 337 M. Konstantinus adalah putra dari Flavius Valerius Konstantius, seorang perwira tentara Romawi, dan Helena istrinya. Ayahnya menjadi Caesar, wakil kaisar, di barat pada tahun 293 M. Konstantinus diutus ke timur, di mana ia menapaki pangkat-pangkatnya hingga menjadi seorang tribun militer di bawah Kaisar Diokletianus dan Galerius. Pada tahun 305 Konstantius meraih pangkat Augustus, kaisar barat senior, dan Konstantinus dipang (in)
Flavio Valerio Aurelio Costantino, conosciuto anche come Costantino il Vincitore, Costantino il Grande e Costantino I (in latino: Flavius Valerius Aurelius Constantinus; in greco antico: Κωνσταντῖνος ὁ Μέγας, Konstantînos o Mégas; Naissus, 27 febbraio 274 – Nicomedia, 22 maggio 337), è stato un imperatore romano dal 306 alla sua morte. (it)
( 그리스 왕국의 국왕에 대해서는 콘스탄티노스 1세 문서를 참고하십시오.) 콘스탄티누스 1세(라틴어: Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 272년 2월 27일 - 337년 5월 22일)는 중기 로마 황제(재위 306년 - 337년)이다. 흔히 기독교사에서는 콘스탄티누스 대제로 통칭하며, 동방 정교회는 모두 그를 성인으로 추대하여 성 (대) 콘스탄티누스(그리스어: Μέγας Κωνσταντίνος, 라틴어: Sanctus Constantinus Magna)로 호칭한다. 306년 7월 25일 브리타니아의 요크에서 병사들에 의해 군주로 추대되어 337년 사망하는 날까지 로마 제국을 통치했다. 콘스탄티누스 대제는 첫번째 기독교인 로마 군주로 알려져 있다. 그의 치세는 기독교 역사에서 중요한 전환점이 되었는데 313년 밀라노 칙령으로 기독교에 대한 관용을 선포하여 기독교에 대한 박해를 끝내고 사실상 정식 종교로 공인했다. 또한 교회의 압류된 재산을 돌려 주고 이에 대한 국가의 보상을 정했다. 그는 또한 325년 제1차 니케아 공의회를 소집하여 기독교의 발전에도 기여한 것으로도 유명하다. (ko)
Flavius Valerius Aurelius Constantinus (Naissus, 27 februari ca. 273 of 280 – Ancyrona, 22 mei 337), beter bekend als Constantijn (I) de Grote, was een Romeins keizer. In juli 306 werd hij door zijn troepen uitgeroepen tot imperator en Augustus en vanaf 308 werd hij als zodanig erkend. Door allianties, militaire overwinningen en meevallers ging hij over een steeds groter deel van het Romeinse Rijk regeren, tot hij vanaf 324 alleenheerser werd. (nl)
Konstantyn I Wielki, Gaius Flavius Valerius Constantinus (ur. 27 lutego ok. 272 w Niszu w dzisiejszej Serbii, zm. 22 maja 337) – cesarz rzymski od 306 do 337 roku, święty Kościoła prawosławnego. Był synem cesarza Konstancjusza Chlorusa i Heleny. W drodze do jedynowładztwa w cesarstwie pokonał w wojnach domowych Maksencjusza i Licyniusza. Z sukcesami walczył przeciwko plemionom barbarzyńskim: Frankom, Alamanom, Wizygotom i Sarmatom. Przekształcił dawną grecką kolonię Byzantion w nową siedzibę cesarza – Konstantynopol, który przez ponad tysiąc lat pozostał stolicą cesarstwa wschodniorzymskiego. Przeprowadził liczne reformy, które ukształtowały nowe formy ustroju społecznego, ekonomicznego i politycznego w państwie, za jego rządów cesarstwo przeżywało krótkotrwały okres świetności. (pl)
Constantino I (Naísso, 27 de fevereiro de 272 – Nicomédia, 22 de maio de 337), também conhecido como Constantino, o Grande, foi um imperador romano, proclamado Augusto pelas suas tropas em 25 de julho de 306, que governou uma porção crescente do Império Romano até a sua morte. (pt)
Konstantin den store eller Konstantin I (Gaius Flavius Valerius Aurelius Constantinus), född 27 februari 272 i Naissus (nuvarande Niš i Serbien, död 22 maj 337 i Nikomedia (nuvarande İzmit i Turkiet), var romersk kejsare från det att han utropades till augustus av sina trupper den 25 juli 306 till sin död. Han var ensam kejsare från 324. Han är känd för att ha tillåtit kristendomen i romarriket vilket senare under samma århundrade ledde till att kristendomen blev statsreligion. Han är också känd för att ha grundat den nya huvudstaden Konstantinopel år 325. Han var son till Constantius I Chlorus och Flavia Julia Helena. Han är i ortodoxa kyrkan helgonförklarad och räknas som isapostolos. (sv)
Фла́вий Вале́рий Авре́лий Константи́н, Константи́н I, Константи́н Вели́кий (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus; 27 февраля 272, Наисс, Мёзия — 22 мая 337, Никомедия) — римский император с 306 по 337 год. После смерти отца, в 306 году, был провозглашён войском августом, после победы над Максенцием в 312 году в битве у Мульвийского моста и над Лицинием в 324 стал единственным полновластным правителем римского государства; сделал христианство господствующей религией, в 330 году перенёс столицу государства в Византий, в дальнейшем переименованный им в свою честь (Константинополь), организовал новое государственное устройство. С именем Константина I связано окончательное установление в Римской империи системы домината, то есть неограниченной власти императора. Монарх стал пользоваться (ru)
Костянти́н Вели́кий (лат. Constantinus Magnus), Костянти́н I (лат. Constantinus I) або Фла́вій Вале́рій Авре́лій Костянти́н (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 лютого 272 — 22 травня 337) — імператор Римської імперії в 306—337 роках, переніс столицю імперії до Константинополя, видав Міланський едикт, що дозволив вільне сповідування християнства в імперії. Мав спеціальні титули перемоги: Germanicus Maximus («великий переможець германський») в 307, 308, 314 і 328 рр.; Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський») в 323 і 334 рр.; Gothicus Maximus («Великий переможець Готський») в 328 і 332 рр.; Dacicus Maximus («великий переможець Дакії») 336 р. (uk)

is dbo:commander of

is dbo:wikiPageRedirects of

is dbp:commander of