Roman emperor (original) (raw)

dbo:abstract

L'emperador romà fou el governant de l'Imperi Romà entre el 27 aC i el 1453. Les persones que ocuparen aquest càrrec assumiren diferents títols al llarg de la història. L'emperador era la màxima autoritat de l'imperi, dotat de l'imperium (govern). (ca)
Seznam představuje souhrn jedinců monarchicky vládnoucích římské říši od konce 1. století př. n. l. První z nich, Augustus, završil občanské války, jež vedly k zániku římské republiky. Ve svých rukou soustředil značnou vojenskou a politickou moc a své postavení legitimizoval řadou pravomocí a titulů přiznaných mu římským senátem a převzatých po něm většinou jeho nástupců. Ke svému původnímu jménu připojil čestný titul augustus, po svém otci zdědil jméno Caesar a běžně byl oslovován vojenským termínem imperator. Na veřejnosti se nechal titulovat neformálním výrazem („první občan“), vyjadřujícím jeho vůdčí pozici ve státě a navozujícím zdání zachování republikánských tradic. Nová forma vlády, vznikající od roku 27 př. n. l., se proto nazývá principát. Po Augustově smrti se vláda předávala mezi jeho příbuznými a členy rodu, julsko-klaudijské dynastie. V letech 68 až 69 se říše pohroužila do občanské války, po jejímž skončení získala moc flaviovská dynastie. Větší část 2. století panovali říši adoptivní císaři. Další kolo občanské války se odehrálo v letech 193 až 194, načež nastoupila severovská dynastie. Následovala krize 3. století, v jejímž průběhu se na trůně vystřídal nespočet císařů, panujících obvykle velmi krátkou dobu. Krize přivodila téměř úplný rozvrat říše a vyústila ve zhroucení principátu. Opětovná konsolidace nastala po nástupu Diocletiana v roce 284. Císařská moc nabyla ryze absolutistický charakter a její nositel byl označován jako („pán“). Toto období se na základě toho někdy nazývá dominát. Jiná zásadní změna spočívala v nastolení , tedy v přenesení vlády na několik císařů panujících zároveň. Tento systém spoluvlády dvou starších císařů s titulem augustů (augusti) a dvou mladších s titulem caesarů (caesares) se ale rozpadl brzy po Diocletianově abdikaci. Za pozdějších dynastií, a valentiniánské, se opětovně prokázala nezbytnost rozdělení správy říše mezi více císařů. Za theodosiovské dynastie se impérium v roce 395 trvale rozdělilo na západořímskou a východořímskou říši. V 5. století se císařové na Západě ocitli ve stínu vojenských velitelů, kteří nedokázali zabránit kolapsu západní říše. Východ se začal proměňovat v byzantskou říši a počínaje 6. stoletím se pro tamější vládce stále častěji užívalo řeckého termínu basileus. Přehled císařů uzavírá Justinián I., poslední významný panovník, jehož rodným jazykem byla latina. (cs)
كان الإمبراطور الروماني هو الحاكم الروماني للدولة خلال الفترة الاستعمارية (التي تبدأ في حوالي 27 قبل الميلاد). لم يكن للرومان لقب موحد للمنصب: باللاتينية ألقاب مثل إمبراطور (IMPERATOR) (من الإنجليزية التي يستمد الإمبراطور في نهاية المطاف، عن طريق empereur الفرنسية)، أغسطس لقب لاتيني معناه (المبجّل)، وقيصر princeps كانت ألقاب مرتبطه بالمنصب. في الممارسة، كان الإمبراطور هو الحاكم الأعلى لروما والقائد الأعلى للجحافل الرومانية. من الناحية النظرية، ظلت روما جمهورية، تحكمها منشورات، ووضع الإمبراطور هو مجرد أول بين متساوين. هذا التصور القانوني كان بلا معنى لأن سلطه الاباطره أصبحت متزايدة. ومع ذلك، فقد حافظت على الاقل بدرجة احتفاليه حتى نهاية الإمبراطورية الرومانية - 476 في الإمبراطورية الرومانية الغربية والإمبراطورية الرومانية الشرقية في 1453. اعتبر الرومان أن منصب الإمبراطور يختلف عن منصب الملك. رفض بحزم الإمبراطور الأول أغسطس الاعتراف بمنصبه كملك. على الرغم من ادعاء أغسطس أن سلطته كانت جمهورية بشكل أصيل، إلا أن خلفائه تيبيريوس ونيرو لم يتمكنوا من تقديم نفس الادعاء بشكل مقنع، ومع ذلك، خلال أول ثلاثمائة عام من الأباطرة الرومان، من أغسطس حتى ديوكلتيانوس، بُذلت العديد من الجهود لتصوير الأباطرة كقادة جمهوريين. أدت إصلاحات الحكم الرباعي لديوكلتيانوس إلى تقسيم المنصب إلى إمبراطور واحد في الغرب وآخر في الشرق، حَكم الأباطرة حتى نهاية الإمبراطورية بأسلوب ملكي علني ولم يحافظوا على المبدأ الاسمي للجمهورية، لكن التناقض مع «الملوك» استمر: وعلى الرغم من أن الخلافة الإمبراطورية وراثية عموماً، فإنها لا تكون وراثية إلا إذا كان هناك مرشّح مناسب مقبول لدى الجيش والبيروقراطية، ولذلك لم يتم اعتماد مبدأ الميراث التلقائي. تم الحفاظ على عناصر الإطار الجمهوري (مجلس الشيوخ والقناصل والقضاة) حتى بعد نهاية الإمبراطورية الغربية. كان الإمبراطور قسطنطين العظيم هو أول من اعتنق المسيحية علناً وسمح بحرية الدين، كما شهد عهده استبدال كابوت موندي من روما إلى القسطنطينية عام 330 بعد الميلاد. في أواخر القرن الخامس، انهارت الإمبراطورية الرومانية الغربية بعد عدة غزوات للأراضي الإمبراطورية من قبل القبائل الجرمانية البربرية. غالبًا ما يُعتبر رومولوس أوغستولوس آخر إمبراطور للإمبراطورية الغربية وذلك بعد تنازله القسري في عام 476. على الرغم من أن يوليوس نيبوس احتفظ باللقب الذي اعترف بالإمبراطورية الرومانية الشرقية حتى وفاته عام 480، إلا أنه ألغى الإمبراطور الشرقي زينون تقسيم المنصب وأعلن نفسه الإمبراطور الوحيد لإمبراطورية رومانية موحدة بعد وفاة نيبوس. أقام الإمبراطور هرقل علاقات دبلوماسية مع صحابة النبي محمد، لكنه فقد العديد من المناطق بعد الفتوحات الإسلامية. استمرت سلالة الإمبراطورية الشرقية في الحكم من القسطنطينية («روما الجديدة»)؛ استمر الحكام في تصميم أنفسهم تحت لقب «إمبراطور الرومان» (لاحقًا βασιλεύς Ῥωμαίων باليونانية)، ولكن غالبًا ما يشار إليهم في الدراسات الحديثة على أنهم أباطرة بيزنطيين. كان قسطنطين الحادي عشر هو آخر إمبراطور روماني في القسطنطينية، مات في فتح القسطنطينية على يد الإمبراطور العثماني محمد الثاني عام 1453. من حكم هرقل في عام 629 فصاعدًا، اعتمد الأباطرة «البيزنطيون» لقب بازيليوس βασιλεύς، والذي يعني باللغة اليونانية «الملك» ولكنه أصبح لقبًا مخصصًا فقط للإمبراطور الروماني وحاكم الإمبراطورية الساسانية. ثم تمت الإشارة إلى الملوك الآخرين باسم ريغاس rēgas. تم منح بعض الأباطرة مكانة إلهية بعد الموت بالإضافة إلى مكانهم البابوي. على الرغم من أن سلطة الإمبراطور في المسائل المتعلقة بالكنيسة خضعت للطعن من الناحية العملية، إلا أنه مع الهيمنة النهائية للمسيحية، كان يُنظر إلى الإمبراطور على أنه الحاكم المختار من الله، بالإضافة إلى الحامي الخاص والزعيم للكنيسة المسيحية على الأرض. بسبب التمزق الثقافي للغزو التركي، فإن معظم المؤرخين الغربيين يعاملون قسطنطين الحادي عشر باعتباره آخر إمبراطور روماني. من عام 1453 وحتى انتهاء الإمبراطورية العثمانية في عام 1922، كان أحد الألقاب التي استخدمها السلاطين العثمانيون هو «قيصر روما»، كان جزء من ألقاب الدولة العثمانية مستوحاة من الإمبراطورية الرومانية. (ar)
Ο Ρωμαίος αυτοκράτορας ήταν ο ηγεμόνας της Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας κατά την αυτοκρατορική περίοδο (που ξεκίνησε το 27 π.Χ.). Οι αυτοκράτορες χρησιμοποίησαν διάφορους τίτλους. Συχνά όταν ένας συγκεκριμένος Ρωμαίος αναφέρεται στα ελληνικά ότι έγινε "αυτοκράτορας", αντικατοπτρίζει την απονομή του τίτλου του Αυγούστου ή του Καίσαρα. Οι αυτοκράτορες συγκέντρωναν συχνά δημοκρατικούς τίτλους, κυρίως του Ύπατου και του Pontifex Maximus. Η νομιμότητα της κυβέρνησης ενός αυτοκράτορα εξαρτιόταν από τον έλεγχο που είχε στον στρατό και την αναγνώριση από τη σύγκλητο. Ένας αυτοκράτορας ανακηρυσσόταν κανονικά από τα στρατεύματά του ή έπαιρνε αυτοκρατορικούς τίτλους από τη σύγκλητο ή και τα δύο. Οι πρώτοι αυτοκράτορες βασίλεψαν μόνοι τους. Οι μεταγενέστεροι αυτοκράτορες κυβερνούσαν μερικές φορές με συναυτοκράτορες και διαιρούσαν μεταξύ τους τη διοίκηση της αυτοκρατορίας. Οι Ρωμαίοι θεωρούσαν τη θέση του αυτοκράτορα ξεχωριστή από αυτή ενός βασιλιά. Ο πρώτος αυτοκράτορας, Οκταβιανός Αύγουστος, αρνήθηκε αποφασιστικά την αναγνώρισή του ως μονάρχης. Αν και ο Αύγουστος μπορούσε να ισχυριστεί ότι η εξουσία του ήταν αυθεντικά δημοκρατική, ο διάδοχός του, Τιβέριος Καίσαρας Αύγουστος, δεν μπορούσε να ισχυριστεί πειστικά το ίδιο. Ωστόσο, τα πρώτα 300 χρόνια των Ρωμαϊκών αυτοκρατόρων, από τον Αύγουστο μέχρι τον Διοκλητιανό, καταβλήθηκε μεγάλη προσπάθεια για να τονιστεί ότι οι αυτοκράτορες ήταν ηγέτες μίας δημοκρατίας. Από τον Διοκλητιανό και μετά, οι αυτοκράτορες κυβέρνησαν με ανοιχτά μοναρχικό τρόπο και δεν διατήρησαν την αρχή της δημοκρατίας, αλλά διατηρήθηκε η αντίθεση με τους "βασιλείς": αν και η αυτοκρατορική διαδοχή ήταν γενικά κληρονομική, ήταν κληρονομική μόνο αν υπήρχε ένας κατάλληλος υποψήφιος αποδεκτός από τον στρατό και τη γραφειοκρατία κι έτσι δεν υιοθετήθηκε η αρχή της αυτόματης κληρονομιάς. Στοιχεία του δημοκρατικού θεσμικού πλαισίου (σύγκλητος, ύπατοι) διατηρήθηκαν μέχρι το τέλος της Δυτικής Αυτοκρατορίας. Οι Ανατολικοί (Βυζαντινοί) αυτοκράτορες υιοθέτησαν τελικά τον τίτλο του "βασιλέως", τίτλος που προοριζόταν αποκλειστικά για τον Ρωμαίο αυτοκράτορα και τον ηγεμόνα της αυτοκρατορίας των Σασσανιδών. Εκτός από τη θέση του Pontifex Maximus, ορισμένοι αυτοκράτορες έλαβαν θεϊκούς τίτλους μετά τον θάνατό τους. Με την ηγεμονία του χριστιανισμού, ο αυτοκράτορας θεωρήθηκε ως κυβερνήτης που επιλέχθηκε από τον Θεό, καθώς και ειδικός προστάτης και ηγέτης της χριστιανικής εκκλησίας στη Γη, αν και στην πράξη η εξουσία του αυτοκράτορα σε εκκλησιαστικά θέματα ήταν αντικείμενο πρόκλησης. Η Δυτική Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία κατέρρευσε στα τέλη του 5ου αιώνα. Ο Ρωμύλος Αυγουστύλος θεωρείται συχνά ως ο τελευταίος αυτοκράτορας της Δύσης μετά την αναγκαστική παραίτησή του το 476, αν και ο Ιούλιος Νέπως διατήρησε την αξίωση για τον τίτλο μέχρι τον θάνατό του το 480. Εν τω μεταξύ, στην ανατολή, οι αυτοκράτορες συνέχισαν να κυβερνούν από την Κωνσταντινούπολη ("Νέα Ρώμη"). Αυτοί αναφέρονται στη σύγχρονη ιστοριογραφία ως "Βυζαντινοί αυτοκράτορες" αλλά οι ίδιοι δεν χρησιμοποιούσαν αυτόν τον τίτλο και αυτοαποκαλούνταν αυτοκράτορες (ή βασιλείς) των Ρωμαίων. Ο Κωνσταντίνος ΙΑ΄ Παλαιολόγος ήταν ο τελευταίος Βυζαντινός αυτοκράτορας στην Κωνσταντινούπολη, καθώς έχασε τη ζωή του κατά την Άλωση της Κωνσταντινούπολης (1453) από τους Οθωμανούς. Λόγω της πολιτισμικής ρήξης από την οθωμανική κατάκτηση, οι περισσότεροι δυτικοί ιστορικοί θεωρούν τον Κωνσταντίνο ΙΑ' ως τον τελευταίο διεκδικητή του τίτλου του Ρωμαίου αυτοκράτορα, αν και από το 1453 οι Οθωμανοί ηγέτες έφεραν τον τίτλο του "Καίσαρα της Ρώμης" (τουρκικά: Kayser-i Rum) μέχρι το τέλος της Οθωμανικής Αυτοκρατορίας το 1922. Μία βυζαντινή ομάδα διεκδικητών του τίτλου του Ρωμαίου αυτοκράτορα υπήρχε στην Αυτοκρατορία της Τραπεζούντας μέχρι την κατάκτησή της από τους Οθωμανούς το 1461. Στη δυτική Ευρώπη, ο τίτλος του Ρωμαίου αυτοκράτορα αναβίωσε από Γερμανούς ηγέτες, τους "αυτοκράτορες της Αγίας Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας", το 800, και χρησιμοποιήθηκε μέχρι το 1806. (el)
La Romia imperiestro estis la reganto de la Romia Imperio dum la imperia periodo (starte en la jaro 27 a.n.e.). La imperiestroj uzis varion de diferencaj titoloj laŭlonge de la historio. Ofte kiam romiano estis priskribita kiel "imperiestro", tio respegulas ke li ekprenis la titolon Augustus aŭ Caesar. Alia titolo ofte uzita estas imperator, origine militista honora titolo. La komencaj imperiestroj uzis ankaŭ la titolon princeps (unua civitano). Imperiestroj ofte amasigis respublikajn titolojn, ĉefe Princeps senatus, Consul kaj Pontifex Maximus. La legitimeco de la regado de imperiestro dependis el lia kontrolo de la armeo kaj agnosko de la Senato; imperiestro estis normale proklamita de siaj trupoj, aŭ investita pere de imperiaj titoloj fare de la Senato, aŭ ambaŭ. La unuaj imperiestroj regis solaj; pli postaj imperiestroj foje regis kun kun-imperiestroj kaj kundividis la administracion de la Imperio inter ili. La Romianoj konsideris la postenon de imperiestro kiel distinga el tiu de reĝo. La unua imperiestro, Aŭgusto, absolute malakceptis agnoskon kiel monarko. Kvankam Aŭgusto povis postuli ke lia povo estas aŭtente respublika, lia sukcedanto, Tiberio, ne povis konvinki fari la saman postulon. Tamen, por la unuaj tri cent jaroj de Romiaj Imperiestroj, el Aŭgusto ĝis Diokleciano, oni faris grandan klopodon por emfazi ke la imperiestroj estis la estroj de respubliko. El Diokleciano antaŭen, imperiestroj regis laŭ klara monarkia stilo kaj tute ne konservis la teorian principon de respubliko, sed la kontrasto disde "reĝoj" estis plutenita: kvankam la imperia sukcedo estis ĝenerale hereda, ĝi estis hereda nur se estas taŭga kandidato akceptebla kaj al la armeo kaj al la burokrataro, tiel ke la principo de aŭtomata heredo ne estis adoptita. Elementoj de la Respublika institucia kadro (senato, konsuloj, kaj magistratoj) estis konservitaj nur ĝis la fino mem de la Okcidenta Imperio. (eo)
Emperador romano es el término utilizado por los historiadores para referirse a los gobernantes del Imperio romano tras la caída de la República romana. En la Antigua Roma no existía el título de «emperador romano», sino que este título era más bien una abreviatura práctica para una complicada reunión de cargos y poderes. A pesar de la popularidad actual del título, el primero en ostentarlo realmente fue Miguel I Rangabé a principios del siglo IX, cuando se hizo llamar Basileus Rhomaion (‘emperador de los romanos’). Hay que tener en cuenta que en aquella época el significado de Basileus había cambiado de ‘soberano’ a ‘emperador’. Tampoco existía ningún título o rango análogo al título de emperador, sino que todos los títulos asociados tradicionalmente al emperador tenían su origen en la época republicana. La discusión sobre los emperadores romanos está influenciada en gran medida por el punto de vista editorial de los historiadores. Los mismos romanos no compartían los modernos conceptos monárquicos de «imperio» y «emperador». Durante su existencia, el Imperio romano conservó todas las instituciones políticas y las tradiciones de la República romana, incluyendo el Senado y las asambleas. En general, no se puede describir a los emperadores como gobernantes de iure. Oficialmente, el cargo de emperador era considerado como el «primero entre iguales» (primus inter pares), y muchos de ellos no llegaron a ser gobernantes de facto, sino que frecuentemente fueron simples testaferros de poderosos burócratas, funcionarios, mujeres y generales. (es)
The Roman emperor was the ruler of the Roman Empire during the imperial period (starting with the granting of the title augustus to Octavian in 27 BC). The emperors used a variety of different titles throughout history. Often when a given Roman is described as becoming "emperor" in English it reflects his taking of the title augustus (and later basileus). Another title often used was caesar, used for heirs-apparent, and imperator, originally a military honorific. Early emperors also used the title princeps civitatis ("first citizen"). Emperors frequently amassed republican titles, notably princeps senatus, consul, and pontifex maximus. The legitimacy of an emperor's rule depended on his control of the army and recognition by the Senate; an emperor would normally be proclaimed by his troops, or invested with imperial titles by the Senate, or both. The first emperors reigned alone; later emperors would sometimes rule with co-emperors and divide administration of the empire between them. The Romans considered the office of emperor to be distinct from that of a king. The first emperor, Augustus, resolutely refused recognition as a monarch. For the first three hundred years of Roman emperors, from Augustus until Diocletian, efforts were made to portray the emperors as leaders of the republic, fearing any association with the kings of Rome prior to the Roman Republic. From Diocletian, whose tetrarchic reforms also divided the position into one emperor in the West and one in the East, until the end of the Empire, emperors ruled in an openly monarchic style and did not preserve the nominal principle of a republic, but the contrast with "kings" was maintained: although the imperial succession was generally hereditary, it was only hereditary if there was a suitable candidate acceptable to the army and the bureaucracy, so the principle of automatic inheritance was not adopted. Elements of the republican institutional framework (senate, consuls, and magistrates) were preserved even after the end of the Western Empire. The reign of Constantine the Great witnessed the removal of the Caput Mundi from Rome to Constantinople, formerly known as Byzantium, in 330 AD. The Western Roman Empire collapsed in the late 5th century after multiple invasions of imperial territory by Germanic barbarian tribes. Romulus Augustulus is often considered to have been the last emperor of the West, until his forced abdication in 476, although Julius Nepos maintained a claim recognized by the Eastern Empire to the title until his death in 480. Following Nepos's death, the Eastern emperor Zeno abolished the division of the position and proclaimed himself as the sole emperor of a reunited Roman Empire. The subsequent Eastern emperors ruling from Constantinople continued to style themselves "Emperor of the Romans" (later βασιλεύς Ῥωμαίων in Greek), but are often referred to in modern scholarship as Byzantine emperors. Constantine XI Palaiologos was the last Roman emperor in Constantinople, dying during the Fall of Constantinople to the Ottoman Empire in 1453. The "Byzantine" emperors from Heraclius in 629 and onwards adopted the monarchic title of basileus (βασιλεύς), which became a title reserved solely for the Roman emperor and the ruler of the Sasanian Empire. Other rulers were then referred to as rēgas. In addition to their pontifical office, some emperors were given divine status after death. With the eventual hegemony of Christianity, the emperor came to be seen as God's chosen ruler, as well as a special protector and leader of the Christian Church on Earth, although in practice an emperor's authority on Church matters was subject to challenge. Due to the cultural rupture of the Ottoman conquest, most western historians treat Constantine XI Palaiologos as the last meaningful claimant to the title Roman emperor. From 1453, one of the titles used by the Ottoman Sultans was "Caesar of Rome" part of their titles until the Ottoman Empire ended in 1922. A Byzantine group of claimant Roman emperors existed in the Empire of Trebizond until its conquest by the Ottomans in 1461, though they had used a modified title since 1282. Eastern emperors in Constantinople had been recognized and accepted as Roman emperors both in the East, which they ruled, and by the papacy and Germanic kingdoms of the West until the deposition of Constantine VI and accession of Irene of Athens as Empress regnant in 797. Objecting to a woman ruling the Roman Empire in her own right and issues with the eastern clergy, the Papacy would then create a rival lineage of Roman emperors in western Europe, the Holy Roman Emperors, which ruled the Holy Roman Empire for most of the period between 800 and 1806. These emperors were never recognized as Roman emperors by the court in Constantinople and their coronations resulted in the medieval problem of two emperors. (en)
Un empereur romain est le principal dirigeant de l'Empire romain, depuis la fin de la République romaine avec Auguste (en 27 av. J.-C.) jusqu'à la chute des empires et principautés issues de la décomposition de l'empire byzantin. Dans la période antique, le terme ne définit pas de fonction précise et légale mais plutôt un conglomérat de pouvoirs, initialement liés à des fonctions de la période républicaine ; cette accumulation de pouvoirs a évolué au fil des siècles. Le titre d'« empereur », résultant d'un concept assez moderne, n'était pas utilisé par les Romains avec le même sens : si un homme était « empereur proclamé », il était souvent appelé « Auguste », « César » ou « Imperator » pour les militaires (dont est dérivé le terme empereur), alors que le titre est aujourd'hui utilisé pour résumer la position tenue par les individus détenteurs du pouvoir dans l'Empire romain. Comme l'écrit Paul Veyne : « Le rôle d'empereur romain était d'une ambiguïté à rendre fou […]. Un César devait avoir quatre langages : celui d'un chef dont le pouvoir civil est de type militaire et qui donne des ordres ; celui d'un être supérieur (mais sans être un dieu vivant) vers lequel monte un culte de la personnalité ; celui d'un membre du grand conseil d'Empire, le Sénat, où il n'est que le premier parmi ses pairs, qui n'en tremblent pas moins pour leur tête ; celui du premier magistrat de l'Empire qui communique avec ses citoyens et s'explique devant eux ». Il est un simple mandataire de la collectivité, chargé par elle de diriger la république. Les empereurs romains refusaient d'être considérés comme des rois, préférant l'idée d'apparaître comme des représentants de la République. Le premier empereur, Auguste, évite toute association avec le terme de monarque, clamant que ses pouvoirs sont authentiquement républicains, et avec la période du principat (27 av. J.-C.-285), les institutions républicaines (sénat et magistratures) sont conservées, et l'empereur est considéré primus inter pares, « premier entre ses pairs », bien que les pouvoirs soient de fait concentrés dans leurs mains. Avec Dioclétien, qui amorce le dominat (285-476), ces institutions sont abandonnées, et les empereurs deviennent des « monarques », bien que le contraste avec les « rois » soit maintenu, et deviennent dominus et deus, « maître et dieu ». Au sein de l'Empire romain d'Orient, les empereurs adoptent le titre de Basileus (« roi » en grec), mais qui est réservé aux empereurs « romains », alors que les autres rois sont appelés Rigas. En plus de leur fonction pontificale (Pontifex Maximus), les empereurs avaient un statut divin, initialement après leur mort, et, depuis le dominat, à partir de leur accession au pouvoir. Lorsque le christianisme prévaut sur le paganisme, le statut religieux des empereurs change, pour devenir lieutenant du Christ sur Terre. (fr)
Kaisar Romawi adalah pemimpin Romawi selama periode kekaisaran (dimulai sekitar 27 SM). Bangsa Romawi tidak punya satu istilah tertentu untuk jabatan ini: gelar latin seperti imperator, augustus, caesar (asal kata kaisar dalam Bahasa Indonesia), dan dapat dikaitkan terhadap jabatan ini. Dalam praktiknya, kaisar adalah penguasa tertinggi Romawi dan panglima tertinggi legiun Romawi. Sebagai pemegang jabatan princeps Senatus, kaisar dapat membuka dan menutup setiap sesi senat, menyusun agenda senat, membuat aturan untuk dipatuhi oleh senat, dan bertemu dengan duta besar asing atas nama senat. Menjabat sebagai pontifex maximus membuat kaisar menjadi pemimpin tertinggi keagamaan, memberikan dia wewenang untuk memimpin semua upacara keagamaan, menyucikan kuil, mengatur kalender Romawi (menambahkan atau menghapus hari jika diperlukan), menunjuk perawan vesta dan , memimpin (perkumpulan pendeta), dan meringkas dogma agama Romawi. (in)
로마 황제(라틴어: Imperator Romanus 임페라토르 로마누스[*], 영어: Roman Emperor)는 아우구스투스를 시초로 하는 로마 제국의 황제를 말한다. (ko)
Per imperatore romano (in latino Imperator Romanus o Imperator Caesar Augustus, Princeps et Dominus, "Imperatore Cesare Augusto, principe e signore", somma dei vari titoli detenuti durante la storia romana) si intende comunemente oggi il capo dell'Impero romano a partire dal 27 a.C., quando il Senato conferì a Gaio Giulio Cesare Ottaviano l'agnomen di Augusto. In epoca romana il titolo non aveva lo stesso uso odierno, e l'imperatore era chiamato comunemente col titolo di cesare o con quello di augusto, talvolta princeps e solo in seguito dominus (sotto il dominato il dominus era augusto e l'erede era cesare). Il termine "imperatore" discende dal latino imperator, titolo originariamente denso di significati religiosi e successivamente conferito ai condottieri vittoriosi, contenente in sé il riferimento all'imperium, cioè allo stesso ambito religioso, civile e militare. A partire da Giulio Cesare (che non era un imperatore nel senso moderno, ma un dittatore a vita, dictator perpetuus) tale titolo prese ad essere aggiunto, come praenomen, al nome personale dell'uomo più potente di Roma. (it)
ローマ皇帝（ローマこうてい）は、紀元前27年に元老院より「アウグストゥス（Augustus）」の称号を授与されたオクタウィアヌスと、この称号を帯びた彼の後継者たちを指して用いられる歴史学的な名称である。「ローマ皇帝」という単一の職位があったのではなく、資質と実績を認められた特定の人物が複数の重要な役職に就くことによって権力を独占している状態にあったことを意味する。 (ja)
Imperador romano (em latim: Imperator Romanorum) é a denominação que os historiadores usam para se referir aos governantes do Império Romano, o período na Roma Antiga que sucedeu à República Romana. O título de "imperador romano" não definia uma função precisa e legal, senão que é um modo de sintetizar uma complicada reunião de cargos e poderes que foram acrescentados, subtraídos ou mudados no percurso dos séculos. Todos os títulos associados tradicionalmente ao imperador tinham a sua origem na época republicana. O conceito de "imperador romano" depende em grande medida do ponto de vista dos historiadores, uma vez que para os próprios romanos não havia a associação moderna do conceito monárquico com "império" e "imperador", mantendo o Império Romano as instituições políticas e as tradições da República Romana, incluindo o senado e as assembleias. (pt)
羅馬皇帝是羅馬帝國時期的最高頭銜，是身兼國家元首和政府首腦的最高領導人。在歐洲歷史中，皇帝（拉丁語：Imperator；英語：emperor）源自于古罗马时期，音譯為“英白拉多”，原意是统帅，源自拉丁語：Imperium（意為權威、權力、統治）。羅馬帝政時期（公元前27年～公元476年）是在羅馬共和國時期之後，由於羅馬內戰將本來由羅馬元老院實行的權利集於屋大維一身，而由屋大維創立的政府體制。作為共和國獨裁官、大征服者凱撒的養子，屋大維以凱撒之名行世，同安東尼對抗的羅馬共和內戰結束後元老院遂封他為「奧古斯都」，意為至尊、神的化身。屋大維死後，被羅馬帝國神格化列入神的行列，而“凱撒”（他借用的名字）和“奧古斯都”（他的稱號）兩者遂成為未來400多年羅馬統治者的永久性稱號。此外君主的稱號还有首席元老（拉丁語：princeps senatus，中文又譯為“元首”、“第一公民”），直到三世紀末，皇帝戴克里先才拋棄「第一公民」的稱號，史學家通常將從屋大維至戴克里先的羅馬帝國政體稱為元首制。 (zh)
Ри́мський імпера́тор — правитель Римської держави впродовж імперського періоду (починаючи з 27 до н. е.). Римляни не вживали єдиного терміну для найменування цієї найвищої посадової особи держави. У різні часи вживались такі латинські титули: imperator, augustus, caesar і princeps. Протягом історії імператори використовували різноманітні титули. Часто, коли даний римлянин англійською мовою описується як «імператор», це відображає те, що він отримав титул augustus (а пізніше basileus). Іншим титулом, який часто використовувався, був цезар, який використовувався для позначення спадкоємців, і імператор, спочатку військовий почесний титул. Ранні імператори також використовували титул princeps civitatis («перший громадянин»). Імператори часто збиралисяреспубліканські титули, зокрема принцепс сенат, консул і великий Римляни вважали посаду імператора відмінною від посади короля. Перший імператор Август рішуче відмовився від визнання монарха. [1] Протягом перших трьохсот років римських імператорів, від Августа до Діоклетіана, намагалися зобразити імператорів як лідерів республіки, побоюючись будь-якого зв’язку з королями Риму до республіки. Від Діоклетіана, чиї тетрархічні реформи також розділили положення на одного імператора на Заході та одного на Сході , до кінця імперії, імператори правили у відкрито монархічному стилі [2] і не зберігали номінального принципу республіки, але контраст із «королями» зберігався: хоча імперська спадкоємність загалом була спадковою, вона була спадковою лише за наявності відповідного кандидата, прийнятного для армії та бюрократії [3], тому принцип автоматичного успадкування не був прийнятий. Елементи республіканської інституційної бази (сенат, консули, магістрати) збереглися й після розпаду Західної. На додаток до папської посади, деякі імператори після смерті отримували божественний статус. З остаточною гегемонією християнства, імператор став розглядатися як обраний Богом правитель, а також особливий захисник і лідер християнської Церкви на Землі, хоча на практиці повноваження імператора в церковних справах піддавалися оскарженню. (uk)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:caption

0001-01-27 (xsd:gMonthDay)
Augustus (en)
First to command (en)

dbp:image

Julius Nepos Tremissis.jpg (en)
RomulusAugustus.jpg (en)

dct:subject

rdf:type

rdfs:comment

L'emperador romà fou el governant de l'Imperi Romà entre el 27 aC i el 1453. Les persones que ocuparen aquest càrrec assumiren diferents títols al llarg de la història. L'emperador era la màxima autoritat de l'imperi, dotat de l'imperium (govern). (ca)
로마 황제(라틴어: Imperator Romanus 임페라토르 로마누스[*], 영어: Roman Emperor)는 아우구스투스를 시초로 하는 로마 제국의 황제를 말한다. (ko)
ローマ皇帝（ローマこうてい）は、紀元前27年に元老院より「アウグストゥス（Augustus）」の称号を授与されたオクタウィアヌスと、この称号を帯びた彼の後継者たちを指して用いられる歴史学的な名称である。「ローマ皇帝」という単一の職位があったのではなく、資質と実績を認められた特定の人物が複数の重要な役職に就くことによって権力を独占している状態にあったことを意味する。 (ja)
羅馬皇帝是羅馬帝國時期的最高頭銜，是身兼國家元首和政府首腦的最高領導人。在歐洲歷史中，皇帝（拉丁語：Imperator；英語：emperor）源自于古罗马时期，音譯為“英白拉多”，原意是统帅，源自拉丁語：Imperium（意為權威、權力、統治）。羅馬帝政時期（公元前27年～公元476年）是在羅馬共和國時期之後，由於羅馬內戰將本來由羅馬元老院實行的權利集於屋大維一身，而由屋大維創立的政府體制。作為共和國獨裁官、大征服者凱撒的養子，屋大維以凱撒之名行世，同安東尼對抗的羅馬共和內戰結束後元老院遂封他為「奧古斯都」，意為至尊、神的化身。屋大維死後，被羅馬帝國神格化列入神的行列，而“凱撒”（他借用的名字）和“奧古斯都”（他的稱號）兩者遂成為未來400多年羅馬統治者的永久性稱號。此外君主的稱號还有首席元老（拉丁語：princeps senatus，中文又譯為“元首”、“第一公民”），直到三世紀末，皇帝戴克里先才拋棄「第一公民」的稱號，史學家通常將從屋大維至戴克里先的羅馬帝國政體稱為元首制。 (zh)
كان الإمبراطور الروماني هو الحاكم الروماني للدولة خلال الفترة الاستعمارية (التي تبدأ في حوالي 27 قبل الميلاد). لم يكن للرومان لقب موحد للمنصب: باللاتينية ألقاب مثل إمبراطور (IMPERATOR) (من الإنجليزية التي يستمد الإمبراطور في نهاية المطاف، عن طريق empereur الفرنسية)، أغسطس لقب لاتيني معناه (المبجّل)، وقيصر princeps كانت ألقاب مرتبطه بالمنصب. في الممارسة، كان الإمبراطور هو الحاكم الأعلى لروما والقائد الأعلى للجحافل الرومانية. (ar)
Seznam představuje souhrn jedinců monarchicky vládnoucích římské říši od konce 1. století př. n. l. První z nich, Augustus, završil občanské války, jež vedly k zániku římské republiky. Ve svých rukou soustředil značnou vojenskou a politickou moc a své postavení legitimizoval řadou pravomocí a titulů přiznaných mu římským senátem a převzatých po něm většinou jeho nástupců. Ke svému původnímu jménu připojil čestný titul augustus, po svém otci zdědil jméno Caesar a běžně byl oslovován vojenským termínem imperator. Na veřejnosti se nechal titulovat neformálním výrazem („první občan“), vyjadřujícím jeho vůdčí pozici ve státě a navozujícím zdání zachování republikánských tradic. Nová forma vlády, vznikající od roku 27 př. n. l., se proto nazývá principát. (cs)
Ο Ρωμαίος αυτοκράτορας ήταν ο ηγεμόνας της Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας κατά την αυτοκρατορική περίοδο (που ξεκίνησε το 27 π.Χ.). Οι αυτοκράτορες χρησιμοποίησαν διάφορους τίτλους. Συχνά όταν ένας συγκεκριμένος Ρωμαίος αναφέρεται στα ελληνικά ότι έγινε "αυτοκράτορας", αντικατοπτρίζει την απονομή του τίτλου του Αυγούστου ή του Καίσαρα. Οι αυτοκράτορες συγκέντρωναν συχνά δημοκρατικούς τίτλους, κυρίως του Ύπατου και του Pontifex Maximus. (el)
La Romia imperiestro estis la reganto de la Romia Imperio dum la imperia periodo (starte en la jaro 27 a.n.e.). La imperiestroj uzis varion de diferencaj titoloj laŭlonge de la historio. Ofte kiam romiano estis priskribita kiel "imperiestro", tio respegulas ke li ekprenis la titolon Augustus aŭ Caesar. Alia titolo ofte uzita estas imperator, origine militista honora titolo. La komencaj imperiestroj uzis ankaŭ la titolon princeps (unua civitano). Imperiestroj ofte amasigis respublikajn titolojn, ĉefe Princeps senatus, Consul kaj Pontifex Maximus. (eo)
Emperador romano es el término utilizado por los historiadores para referirse a los gobernantes del Imperio romano tras la caída de la República romana. En la Antigua Roma no existía el título de «emperador romano», sino que este título era más bien una abreviatura práctica para una complicada reunión de cargos y poderes. A pesar de la popularidad actual del título, el primero en ostentarlo realmente fue Miguel I Rangabé a principios del siglo IX, cuando se hizo llamar Basileus Rhomaion (‘emperador de los romanos’). Hay que tener en cuenta que en aquella época el significado de Basileus había cambiado de ‘soberano’ a ‘emperador’. Tampoco existía ningún título o rango análogo al título de emperador, sino que todos los títulos asociados tradicionalmente al emperador tenían su origen en la ép (es)
Un empereur romain est le principal dirigeant de l'Empire romain, depuis la fin de la République romaine avec Auguste (en 27 av. J.-C.) jusqu'à la chute des empires et principautés issues de la décomposition de l'empire byzantin. En plus de leur fonction pontificale (Pontifex Maximus), les empereurs avaient un statut divin, initialement après leur mort, et, depuis le dominat, à partir de leur accession au pouvoir. Lorsque le christianisme prévaut sur le paganisme, le statut religieux des empereurs change, pour devenir lieutenant du Christ sur Terre. (fr)
The Roman emperor was the ruler of the Roman Empire during the imperial period (starting with the granting of the title augustus to Octavian in 27 BC). The emperors used a variety of different titles throughout history. Often when a given Roman is described as becoming "emperor" in English it reflects his taking of the title augustus (and later basileus). Another title often used was caesar, used for heirs-apparent, and imperator, originally a military honorific. Early emperors also used the title princeps civitatis ("first citizen"). Emperors frequently amassed republican titles, notably princeps senatus, consul, and pontifex maximus. (en)
Kaisar Romawi adalah pemimpin Romawi selama periode kekaisaran (dimulai sekitar 27 SM). Bangsa Romawi tidak punya satu istilah tertentu untuk jabatan ini: gelar latin seperti imperator, augustus, caesar (asal kata kaisar dalam Bahasa Indonesia), dan dapat dikaitkan terhadap jabatan ini. Dalam praktiknya, kaisar adalah penguasa tertinggi Romawi dan panglima tertinggi legiun Romawi. (in)
Per imperatore romano (in latino Imperator Romanus o Imperator Caesar Augustus, Princeps et Dominus, "Imperatore Cesare Augusto, principe e signore", somma dei vari titoli detenuti durante la storia romana) si intende comunemente oggi il capo dell'Impero romano a partire dal 27 a.C., quando il Senato conferì a Gaio Giulio Cesare Ottaviano l'agnomen di Augusto. (it)
Imperador romano (em latim: Imperator Romanorum) é a denominação que os historiadores usam para se referir aos governantes do Império Romano, o período na Roma Antiga que sucedeu à República Romana. O título de "imperador romano" não definia uma função precisa e legal, senão que é um modo de sintetizar uma complicada reunião de cargos e poderes que foram acrescentados, subtraídos ou mudados no percurso dos séculos. Todos os títulos associados tradicionalmente ao imperador tinham a sua origem na época republicana. (pt)
Ри́мський імпера́тор — правитель Римської держави впродовж імперського періоду (починаючи з 27 до н. е.). Римляни не вживали єдиного терміну для найменування цієї найвищої посадової особи держави. У різні часи вживались такі латинські титули: imperator, augustus, caesar і princeps. Протягом історії імператори використовували різноманітні титули. Часто, коли даний римлянин англійською мовою описується як «імператор», це відображає те, що він отримав титул augustus (а пізніше basileus). Іншим титулом, який часто використовувався, був цезар, який використовувався для позначення спадкоємців, і імператор, спочатку військовий почесний титул. Ранні імператори також використовували титул princeps civitatis («перший громадянин»). Імператори часто збиралисяреспубліканські титули, зокрема принцепс се (uk)

rdfs:label

إمبراطور روماني (ar)
Emperador romà (ca)
Římský císař (cs)
Ρωμαίος αυτοκράτορας (el)
Romia imperiestro (eo)
Emperador romano (es)
Kaisar Romawi (in)
Empereur romain (fr)
Imperatore romano (it)
로마 황제 (ko)
ローマ皇帝 (ja)
Roman emperor (en)
Imperador romano (pt)
Імператор Стародавнього Риму (uk)
羅馬皇帝 (zh)

is dbo:wikiPageRedirects of

is dbp:succession of