Spanish Empire (original) (raw)

dbo:abstract

L'Imperi Espanyol fou el conjunt de territoris a Europa, Amèrica, Àsia, Àfrica i Oceania que estigueren sota el domini de la Monarquia Hispànica al llarg de la història. L'Imperi Espanyol va ser un dels primers imperis globals —un imperi que abastava possessions a tots els continents—, a diferència dels imperis de l'edat antiga i medievals. Altres imperis globals posteriors o contemporanis foren l'Imperi Portuguès i l'Imperi britànic, i va arribar a tenir una extensió de gairebé 20 milions de km², si bé en alguns territoris, com per exemple les grans planes d'Amèrica del Nord o la part més austral d'Amèrica del Sud, la presència estable espanyola fou moltes vegades nominal, i en tot cas més teòrica que real. El zenit territorial de l'imperi arribà amb la Unió Ibèrica, moment en què els imperis espanyol i portuguès s'uniren sota la Monarquia Hispànica. Durant els segles xvi i xvii, l'imperi funcionà amb un estructura territorial pròpia, virregnal i no pas colonial. Aquest sistema, molt diferent al d'altres imperis europeus, basat en la consideració dels territoris d'ultramar com a extensions de la metròpoli, i per tant amb els mateixos drets que la península, va funcionar fins a l'any 1768. (ca)
Španělské impérium neboli Španělská říše (španělsky Imperio Español, latinsky Imperium Hispanicum) bylo jednou z nejstarších a nejrozsáhlejších koloniálních říší v historii. Španělsko se v průběhu 15. a 16. století stalo průkopníkem v zámořských objevech, na nově objevených územích poté velice často zakládalo vlastní kolonie. Rozsáhlá území v Jižní Americe byla však získána na úkor tamějších kultur: španělští conquistadoři zničili mimo jiné rozvinutou aztéckou a inckou civilizaci. Španělsko dále vybudovalo rozsáhlou obchodní síť, nejčilejší obchodní ruch probíhal mezi Evropou a americkými koloniemi, obchod s Asií zabezpečovaly španělské přístavy na Filipínách. V průběhu 16. století se Španělsko stalo přední globální supervelmocí. Díky přílivu zlata a stříbra ze svých amerických kolonií si mohlo dovolit vydržovat silnou armádu a námořnictvo, díky nimž dominovalo světovým mořím i evropským a americkým bojištím. V této době zažívá nebývalý rozkvět i španělská kultura, 16. a 17. století se proto označuje za španělský zlatý věk (špan. Siglo de Oro, doslovný překlad století zlata). Od poloviny 17. století však španělské impérium začalo ztrácet na síle. Ve Středomoří bylo Španělsko konfrontováno s Osmanskou říší, na evropském kontinentě mu rostl významný soupeř – Francie, v zámoří muselo Španělsko čelit konkurenci Portugalců a později i Britů a Nizozemců. Také pirátství sponzorované britskou, francouzskou a nizozemskou vládou, příliš velká rozloha španělských kolonií, zvyšující se míra korupce a ekonomická stagnace měly za následek úpadek španělského impéria. Španělsko definitivně ztratilo status supervelmoci po válkách o dědictví španělské, kdy přišlo o Nizozemí, Sicílii a zbývající území na Apeninském poloostrově. Dokázalo si však uchovat většinu ze svého obrovského koloniálního území, a to až do začátku 19. století, kdy jihoamerické státy využily napoleonských válek v Evropě pro vyhlášení nezávislosti. Španělsku se podařilo uchovat si významná území v Karibiku (Kuba, Portoriko), v Asii (Filipíny) a v Oceánii až do španělsko-americké války v roce 1898, po které bylo Španělsko nuceno postoupit Spojeným státům většinu těchto území. Ze španělské koloniální říše zbývají v současnosti pod španělskou korunou jen Kanárské ostrovy, Ceuta, Melilla a další malá území na marockém pobřeží. Odkazem španělské koloniální říše je zejména rozšíření španělštiny jako mateřského jazyka většiny obyvatel střední a jižní Ameriky a rozšíření římskokatolické víry do území pod španělskou nadvládou. Dlouhá historie španělské kolonizace jižní a střední Ameriky dále způsobila, že většina tamějších obyvatel má evropské předky; díky přílivu evropských imigrantů a otroků z Afriky se v Latinské Americe výjimečným způsobem prolínají původní indiánské kultury s evropskými a africkými. Z Ameriky byly do Evropy také přivezeny mnohé dnes obvyklé potraviny, mj. brambory, kukuřice, paprika, rajčata, arašídy nebo tabák. (cs)
الإمبراطورية الإسبانية (بالإسبانية: Imperio español)‏، وعرفت أيضًا باسم المملكة الإسبانية (الإسبانية: Monarquía Hispánica) أو المملكة الكاثوليكية (بالإسبانية: Monarquía Católica)، كانت إمبراطورية استعمارية في الحقبة الحديثة المبكرة حكمتها إسبانيا والدول التي سبقتها ما بين 1492 و 1976. وهي إحدى أكبر الإمبراطوريات في تاريخ العالم، ومن أوائل الإمبراطوريات الأوربية التي توسعت عالميًا، حيث وصلت القمة عسكريا وسياسيا واقتصاديا تحت حكم أسرة هابسبورغ الإسبانية في القرنين 16 و17. وكانت بالاشتراك مع البرتغاليين أول من استهل عصر الاكتشاف الأوروبي بعيد رحلات كريستوفر كولومبوس وحققت نطاقًا عالميًا، وشملت أقاليم ومستعمرات التاج الإسباني في الأمريكتين وآسيا واوقيانوسيا وافريقيا مثل جزر الأنتيل الكبرى ومعظم أمريكا الجنوبية والوسطى وجزءا من أمريكا الشمالية (وشملت فلوريدا وجنوب غرب الولايات المتحدة وساحلها الغربي). بالإضافة إلى عدد من أرخبيلات المحيط الهادئ مثل الفلبين. أما أقصى امتداد لها فكان في القرن 18 تحت حكم آل بوربون حيث أضحت أضخم إمبراطورية في العالم في ذلك الوقت، فقد كانت القوة العظمى الأولى في زمانها وهي أول من أطلق عليها الإمبراطورية التي لا تغيب عنها الشمس. كانت البداية هو اتحاد سلالي بين تاج قشتالة (أضيف لها مملكة نبرة سنة 1515) وتاج أرغون، فبدأ الملكان الكاثوليكيان (بالإسبانية: Reyes Católicos)‏ بالتماسك السياسي والديني والاجتماعي ولكن ليس التوحيد السياسي. فأضحت أول دولة حديثة في أوروبا عرفت بالمملكة الكاثوليكية، على الرغم من أن سلطة السيادة الإسبانية للملك تختلف من منطقة إلى أخرى، إلا أنه تصرف على هذا النحو بطريقة موحدة على جميع أراضي التي يحكمها من خلال : فالوحدة لا تعني التوحيد. وبعد انتصاره في حرب الخلافة البرتغالية استحوذ فيليب الثاني ملك إسبانيا على التاج البرتغالي، فأصبحت البرتغال وأقاليمها الاستعمارية تحت حكمه فيما سمي بالاتحاد الإيبيري، مع أن بعض المؤرخين أكدوا أن البرتغال كانت جزءا من نظام إسبانيا الملكي في ذلك الوقت، إلا أن آخرين رسموا صورة متباينة بين الإمبراطورية الإسبانية والبرتغالية وعدوها غزوا إسبانيًا. حافظ فيليب على درجة معينة من الحكم الذاتي في الأراضي الأيبيرية، وأنشأ إلى جانب المجالس الأخرى لشبه الجزيرة الذي أشرف على البرتغال وإمبراطوريتها واحترم قوانينها ومؤسساتها ونظامها النقدي، فقط في تقاسم السيادة المشتركة. ظل الاتحاد الإجباري ساري المفعول حتى 1640 عندما أعادت البرتغال تأسيس استقلالها في ظل أسرة براغانزا. لذا فهذا التكوين السياسي بغض النظر عن الطوائف مقدما عليها «الاتحاد السلالي» فظهر جليا في الفترة من 1580-1640 حيث ابقت الملكية البرتغالية نظامها الإداري واالقضائي في إقليمها، كما فعلت أيضا ممالك أخرى خضعت لحكم آل هابسبورغ الإسبان. تشكلت الإمبراطورية الإسبانية في الأمريكتين بعد غزو الإمبراطوريات المحلية واستحواذها على مساحات شاسعة من الأرض بدءًا من رحلات كريستوفر كولومبوس في جزر الكاريبي. فقامت في القرن السادس عشر باحتلال وضم إمبراطوريتي الأزتك (1519-1521) والإنكا (1532-1572)، وحافظت على النخب المحلية الموالية لها التي تحولت إلى المسيحية ليكونوا وسطاء بين مجتمعاتهم والحكومة الملكية. وبعدها بفترة قصيرة أكد التاج سيطرته على تلك الأراضي وأنشأ للإشراف على الحكم هناك. ثم أنشأ التاج هيئة لنائب الملك في منطقتين رئيسيتين من الاستيطان، وهما إسبانيا الجديدة وبيرو، وكلا المنطقتين ذات كثافة سكانية محلية عالية وثروة معدنية مرتفعة. تم غزو شعب المايا سنة 1697. أرسى إبحار ماجلان-إلكانو - أول طواف حول الأرض - الأساس لإمبراطورية إسبانيا في المحيط الهادئ وللاستعمار الإسباني للفلبين. بدأ ملوك البوربون في إصلاح هيكل الحكم لإمبراطوريتهم فيما وراء البحار بشكل كبير في أواخر القرن الثامن عشر من قبل ملوك بوربون. على الرغم من أن التاج حاول الحفاظ على إمبراطوريته بنظام اقتصادي مغلق تحت حكم هابسبورغ، إلا أنه لم يكن قادرًا على تزويد جزر الهند بسلع استهلاكية كافية لتلبية الطلب، فسيطر التجار الأجانب من جنوة وفرنسا وإنجلترا وألمانيا وهولندا على التجارة مع تدفق الفضة من مناجم بيرو والمكسيك إلى أوروبا. عملت النقابة التجارية لإشبيلية (لاحقًا قادس) ليكونوا وسطاء تجاريين. تم كسر احتكار التاج التجاري أوائل القرن السابع عشر، حيث اتفق التاج مع النقابة التجارية لأسباب مالية بتغيير النظام التجاري المغلق. كانت إسبانيا قادرة إلى حد كبير على الدفاع عن أراضيها في الأمريكتين، بحيث أخذ الهولنديون والإنجليز والفرنسيون جزرًا صغيرة في البحر الكاريبي لتكوين بؤر استيطانية، واستخدموها في تهريب البضائع المحظورة مع السكان الإسبان في جزر الهند. استمرت تلك الإمبراطورية حتى حروب الاستقلال الإسبانية الأمريكية في أوائل القرن 19 فلم يبق لها إلا كوبا وبورتوريكو والفلبين. وفي أعقاب الحرب الأمريكية الإسبانية سنة 1898 تخلت إسبانيا عن آخر مستعمراتها في الكاريبي والمحيط الهادي للولايات المتحدة. أما آخر مستعمراتها الأفريقية فقد تخلت عنها أو نالت استقلالها خلال إنهاء استعمار إفريقيا التي انتهت في 1976. (ar)
Das spanische Kolonialreich (spanisch: Imperio español) erstreckte sich über Amerika, Afrika, Asien und Ozeanien, mit einem territorialen Schwerpunkt in Amerika. Im Zenit seiner Macht war die spanische Kolonialgroßmacht eines der größten Reiche in der Menschheitsgeschichte und zudem eines der ersten globalen Reiche. Es bestand vom 15. Jahrhundert bis zur zweiten Hälfte des 20. Jahrhunderts. (de)
Η ισπανική αυτοκρατορία (1492 - 1975) , (ισπανικά: Imperio español) ήταν μια από τις πρώτες παγκόσμιες αποικιακές αυτοκρατορίες και μεταξύ των μεγαλύτερων σε έκταση. Κατά τον 16ο αιώνα, όντας μαζί με την Πορτογαλία στην κεφαλή των ευρωπαϊκών εξερευνητικών αποστολών, Ισπανικές αποστολές ανακάλυψαν και διεκδίκησαν για λογαριασμό του ισπανικού στέμματος τεράστιες εκτάσεις στην Νότια και Κεντρική Αμερική, την Αφρική και τον Ινδικό Ωκεανό. Για ένα μεγάλο τμήμα του 16ου αιώνα η κυριαρχία της στον Ατλαντικό, τον Ειρηνικό και τον Ινδικό Ωκεανό ήταν απόλυτη και αδιαμφισβήτητη, ελέγχοντας τις εμπορικές αρτηρίες και τη ροή πολυτίμων μετάλων στην Ευρώπη. Κατά την περίοδο της απόλυτης κυριαρχίας της η Ισπανική Αυτοκρατορία, διατηρούσε υπό τον απόλυτο έλεγχό της τεράστιες εκτάσεις στην περιοχή της Λατινικής Αμερικής, καταλαμβάνοντας τα 2/3 των εδαφών της Νοτίου Αμερικής περιλαμβανομένης της σημερινής Κολομβίας, Βενεζουέλας, Περού, Χιλής, Αργεντινής καθώς και εδάφη της σημερινής Βολιβίας. Παράλληλα η ίδια ήδη από τα πρώτα χρόνια των ανακαλύψεων, είχε εξασφαλίσει τον απόλυτο έλεγχο των εδαφών της Κεντρικής Αμερικής, ενώ η ισχύ της είχε φτάσει να περιλαμβάνει εδάφη από τις σημερινές Ηνωμένες Πολιτείες της Αμερικής (Καλιφόρνια, Φλόριντα), ενώ πριν την απόλυτη κατάρρευση της τον 19ο αιώνα είχε εξασφαλίσει εκτάσεις μέχρι την Νότια περιοχή της Αλάσκας. Ωστόσο η ίδια η Αυτοκρατορία παρ' όλες τις κατακτήσεις της, είχε κατορθώσει να θέσει υπό την επιρροή της το Διεθνές εμπόριο στην περιοχή του Ειρηνικού-Ινδικού Ωκεανού ενώ με την Πορτογαλία ήλεγχαν το εμπόριο στον Ατλαντικό Ωκεανό. Με κτήσεις στην περιοχή του Ειρηνικού συμπεριλαμβανομένων των Νήσων Μάρσαλ και των Μαριανών που αργότερα τέθηκαν κάτω από την Γερμανική επιρροή αλλά και στον Ινδικό συμπεριλαμβανομένων των Ισπανικών Ανατολικών Ινδιών (Φιλιππίνες). Η ίδια παράλληλα διατηρούσε και ικανές κτήσεις στην Κεντρική Ιταλία, την Ολλανδία και το Βέλγιο ενώ είχε ήδη αρχίσει να επεκτήνει την σφαίρα επιρροής της και στην περιοχή της Κεντρικής Αφρικής. Η εμπλοκή της Ισπανίας σε συνεχείς πολέμους, σε ολόκληρη την έκταση της τεράστιας αυτοκρατορίας της την οδήγησε σταδιακά στην παρακμή. Παρόλο που ήδη από τα μέσα του 19ου αιώνα έχασε το μεγαλύτερο μέρος των αποικιών της, ακόμη και τώρα παραμένει η μοναδική ευρωπαϊκή χώρα που κατέχει εδάφη στην Αφρική. Η εμπλοκή της στους Ναπολεόντειους πολέμους έφερε ως αποτέλεσμα τον άμεσο ξεσηκωμό των αποικιών της στην περιοχή της Κεντρικής και Νοτίου Αμερικής που υποστηρίχθηκε έντονα και από τις Ηνωμένες Πολιτείες της Αμερικής μέσω του περίφημου δόγματος Μονρόε που επιζητούσε την αυτοδιάθεση των λαών στην Αμερικανική ήπειρο, ενώ έφερε ως άμεσο αποτέλεσμα η ίδια να χάσει αρκετές από τις Υπερπόντιες κτήσεις της στην περιοχή του Ινδικού και του Ατλαντικού είτε από μεριά Βρετανίας (Φώκλαντ) είτε από την μεριά της Γαλλίας. Η ζημίωση βέβαια ήταν τεράστια, και έχοντας είδη περάσει στο νέο στάδιο απόλυτης παρακμής, η χαριστική βολή θα ερχόταν από μεριά των Ηνωμένων Πολιτειών της Αμερικής κατά την περίοδο του Αμερικανό-Ισπανικού πολέμου μεταξύ 15 Φεβρουαρίου-25 Απριλίου του 1898, που είχε ως άμεσο αποτέλεσμα την απώλεια των τελευταίων κτήσεων της Ισπανίας στην Κεντρική Αμερική (Παναμάς-Κούβα-Κόλπος των Χοίρων) αλλά και την απώλεια των Φιλιππινών που γρήγορα μετατράπηκαν σε Αμερικανική αποικία αλλά και των εκτάσεων της στην περιοχή του Ειρηνικού από μεριάς Γερμανίας. (el)
Hispana Imperio (komune simpligita kiel Hispana monarkio) estas la aro de teritorioj de Hispanio aŭ de la regantaj dinastioj en Hispanio. Ĝi atingis 14 milionojn de km² fine de la 18a jarcento, kvankam ties maksimuma etendo okazis inter la jaroj 1580 kaj 1640, dum la regado de Filipo la 2-a, Filipo la 3-a kaj Filipo la 4-a. Dum la jarcentoj 16a kaj 17a kreis propran strukturon kiu ne estis kolonia imperio ĝis 1768, kaj jam dum la 19a jarcento ĝi akiris strukturon pure kolonia. Ne estas uniforma sinteno inter la historiistoj pri la precizaj teritorioj de Hispanio ĉar foje estas malfacila limigi ĉu preciza loko estis parto de Hispanio aŭ formis parton de la posedaĵoj de la reĝo de Hispanio, aŭ ĉu tiu teritorio estis fakta aŭ laŭjura posedaĵo, en epokoj de kelkaj jarcentoj, aneksiigitaj de diferencaj formoj, ĉu laŭ heredo aŭ laŭ konkero, kaj en kiuj ne estis same difinita la diferenco inter la posedaĵoj de la reĝo kaj tiuj de la ŝtato, kaj ankaŭ ne estis certa la ŝtata ekonomio, la heredo aŭ la internacia juro. Spite ĉio, ĉar la Hispana monarkio estis aŭtoritata monarkio, preskaŭ absolutisma, faras ke la plej logika tezo estas ke ĉiuj posedaĵoj de la reĝo, estis posedaĵoj de la ŝtato. Fakte oni ne povas paroli pri separo de ŝtata blazono kaj ĝis la 19a jarcento, kio pravigas ke la reĝo de Hispanio estis praktike same kiel la ŝtato. La Hispana Imperio estis la unua tutmonda imperio, ĉar la unuan fojon etenda imperio enhavis posedaĵojn en ĉiuj kontinentoj, kiuj, diference de la Romia Imperio aŭ de la karolida, ne estis interligitaj tra tero unuj kun aliaj. (eo)
Espainiar Inperioa, Espainiaren lurraldeen multzoari edo Espainiako errege dinastien lurraldeei deritze. 20 milioi kilometro karratuko hedadura izatera iritsi zen XVIII. mendearen amaieran. XVI. eta XVII. mendeetan, egitura propio bat sortu zuen. Ez zen inperio kolonial deitu 1768 arte, eta XIX. mendean hartu zuen berezko egitura koloniala. Espainiar Inperioa lehen inperio globala izan zen: lehen aldiz inperio batek kontinente guztietan zituen lurrak Historialarien artean ez dago adostasunik Espainiak bere inperioan izan zituen lurraldeei buruz. Batzuetan zaila da zehaztea ea toki zehatz bat Espainiaren zati zen ala Espainiako erregearen jabetza propioen zati zen; edota lurralde hori ea benetako jabetza zen edo soilik juridikoa zen. Izan ere, hainbat mende hartzen dituen aldi horretan, lurraldeak hainbat modutara erantsi, heredatu edo konkistatu zituen Espainiar Inperioak, eta ez zeuden beti ondo bereizirik erregearen lurrak, batetik, eta nazioaren lurrak, bestetik. Hala, tradizioz, Herbehereak inperio honen barnean hartzen dira (Espainian eta Herbehereetan gehienek aldezten duten tesia); baina zenbait egilek —hala nola Henry Kamenek— diote lurralde horiek inperioaren barnean sekula ez zirela egon, baizik eta Habsburgotarren jabetza pertsonalen zati zirela. (eu)
El Imperio español, Monarquía española o Monarquía Hispánica fue el conjunto de territorios españoles gobernados por las dinastías hispánicas entre los siglos xvi y xx. Tras el descubrimiento de América en 1492, España exploró y conquistó grandes extensiones de territorio en América, desde el actual suroeste de Estados Unidos, México y el Caribe, hasta Centroamérica, la mayor parte de Sudamérica, y algunos fuertes y asentamientos aislados por las actuales Alaska y Columbia Británica. Todos estos territorios se integraron en la Corona de Castilla y, más tarde, como reinos de la Corona española. Inicialmente se organizaron en dos virreinatos, el de la Nueva España y el del Perú. Con el descubrimiento y asentamiento en varios archipiélagos del Pacífico a finales del siglo XVI, se incorporaron al imperio las Indias orientales españolas, formadas por las Filipinas, las Marianas (que incluían Guam), la porción norte de Formosa, y las Carolinas (que incluían las Palaos), bajo la jurisdicción de la Nueva España. Más tarde, en las porciones norte y sur del Virreinato del Perú se crearon los de Nueva Granada y del Río de la Plata, respectivamente. El Imperio español alcanzó los 20 millones de kilómetros cuadrados (casi la séptima parte de la superficie de las tierras emergidas del planeta) a finales del siglo XVIII, aunque algunos autores, como el historiador Raymond Carr, señalan que uno de sus periodos de máxima expansión es el comprendido entre los años 1580 y 1640, durante los reinados de Felipe II, Felipe III y Felipe IV, período en el que tuvo lugar la unión dinástica con Portugal (considerada una conquista española por un amplio número de historiadores). (es)
L'Empire espagnol (espagnol : Imperio Español ; latin : Imperium Hispanicum), historiquement connu comme la Monarchie hispanique (espagnol : Monarquía Hispánica) et comme la Monarchie catholique (espagnol : Monarquía Católica), fut l'un des plus grands empires de l'histoire. De la fin du XVe au début du XIXe siècle, l'Espagne contrôlait un immense territoire d'outre-mer dans le Nouveau Monde, l'archipel asiatique des Philippines, ce qu'ils appelaient « Les Indes » (espagnol : Las Indias) et des territoires d'Europe, d'Afrique et d'Océanie. Avec Philippe II d'Espagne et ses successeurs, aux XVIe, XVIIe et XVIIIe siècles, l'Empire espagnol devint « l'empire sur lequel le soleil ne se couche jamais » et atteignit son extension maximale au XVIIIe siècle. Il fut décrit comme le premier empire mondial de l'Histoire (une description également donnée à l'Empire portugais) et l'un des empires les plus puissants du début de la période moderne. La Castille devint le royaume dominant en Ibérie en raison de sa juridiction sur l'empire d'outre-mer des Amériques et des Philippines. La structure de l'empire fut établie sous les Habsbourg espagnols (1516 – 1700) et sous les monarques Bourbons espagnols, l'empire fut placé sous un plus grand contrôle de la couronne et augmenta ses revenus des Indes. L'autorité de la couronne aux Indes fut élargie par l'octroi papal des pouvoirs de patronage, lui conférant un pouvoir dans le domaine religieux. Un élément important dans la formation de l'empire espagnol fut l'union dynastique entre Isabelle Ire de Castille et Ferdinand II d'Aragon, connus sous le nom de Rois catholiques, qui initia la cohésion politique, religieuse et sociale, mais pas l'unification politique. Les royaumes ibériques conservèrent leur identité politique, avec des configurations administratives et juridiques particulières. Bien que le pouvoir du souverain espagnol en tant que monarque variait d'un territoire à l'autre, le monarque agissait en tant que tel de manière unitaire sur tous les territoires du souverain à travers un système de conseils : l'unité ne signifiait pas l'uniformité. En 1580, lorsque Philippe II d'Espagne succéda au trône du Portugal (en tant que Philippe Ier), il créa le Conseil du Portugal, qui supervisait le Portugal et son empire et « préservait [ses] lois, institutions et système monétaire, et unis uniquement dans le partage d'un souverain commun ». L'Union ibérique resta en place jusqu'en 1640, lorsque le Portugal rétablit son indépendance sous la maison de Bragance. Sous Philippe II (1556 – 1598), l'Espagne, plutôt que l'empire des Habsbourg, était identifiée comme la nation la plus puissante du monde, éclipsant facilement la France et l'Angleterre. En outre, malgré les attaques des États d'Europe du Nord, l'Espagne conservait sa position de domination avec une facilité apparente. Philippe II régnait sur les plus grandes puissances maritimes (Espagne, Portugal et Pays-Bas), la Sicile et Naples, la Franche-Comté (alors comté de Bourgogne), la Rhénanie en Allemagne, une partie ininterrompue des Amériques de la vice-royauté de la Nouvelle-Espagne bordant l’actuel Canada jusqu'en Patagonie, des ports de commerce à travers l'Inde et l'Asie du Sud, les Antilles espagnoles et certaines exploitations en Guinée et en Afrique du Nord. Il avait également une revendication sur l'Angleterre par mariage. L'empire espagnol dans les Amériques fut formé après avoir conquis des empires indigènes et revendiqué de grandes étendues de terres, à commencer par Christophe Colomb dans les îles des Caraïbes. Au début du XVIe siècle, il conquit et incorpora les empires aztèque et inca, conservant les élites indigènes fidèles à la couronne espagnole et se convertissant au christianisme en tant qu'intermédiaires entre leurs communautés et le gouvernement royal. Après une courte période de délégation de pouvoir par la couronne dans les Amériques, la couronne affirma le contrôle de ces territoires et établit le Conseil des Indes pour superviser le gouvernement là-bas. La couronne établit ensuite des vice-royautés dans les deux principales zones d'implantation, la Nouvelle-Espagne (Mexique) et le Pérou, deux régions de populations indigènes denses et de richesses minérales. La circumnavigation espagnole Magellan-Elcano — la première circumnavigation de la Terre — jeta les bases de l'empire océanique du Pacifique en Espagne et commença la colonisation espagnole des Philippines. La structure de gouvernance de son empire d'outre-mer fut considérablement réformée à la fin du XVIIIe siècle par les monarques Bourbons. Le monopole commercial de la couronne fut brisé au début du XVIIe siècle, la couronne se concertant avec la guilde marchande pour des raisons fiscales en contournant le système soi-disant fermé. Au XVIIe siècle, le détournement des revenus de l'argent pour payer les biens de consommation européens et la hausse des coûts de défense de son empire signifiaient que « les avantages tangibles de l'Amérique en Espagne diminuaient à un moment où les coûts de l'empire augmentaient fortement ». La monarchie des Bourbons tenta d'élargir les possibilités de commerce au sein de l'empire, en autorisant le commerce entre tous les ports de l'empire, et prit d'autres mesures pour relancer l'activité économique au profit de l'Espagne. Les Bourbons avaient hérité « d'un empire envahi par des rivaux, d'une économie dépouillée de produits manufacturés, d'une couronne privée de revenus [et avaient tenté d'inverser la situation en] taxant les colons, en resserrant le contrôle et en repoussant les étrangers. Ce faisant, ils gagnèrent un revenu et perdirent un empire ». L'invasion napoléonienne de la péninsule ibérique précipita les guerres d'indépendance hispano-américaines (1808 – 1826), entraînant la perte de ses colonies les plus précieuses. Dans ses anciennes colonies des Amériques, l'espagnol est la langue dominante et le catholicisme la religion principale, héritant des héritages culturels de l'Empire espagnol. (fr)
Imperium Spanyol ialah salah satu imperium terbesar dalam sejarah dan salah satu imperium global pertama. Pada abad ke-15 dan 16, Spanyol adalah pusat eksplorasi global, ekspansi kolonial, dan pembukaan jalur perdagangan seberang lautan di Eropa, dengan perdagangan melintasi Samudera Atlantik antara Spanyol dan Amerika dan sepanjang Samudera Pasifik antara Asia-Pasifik dan Meksiko melalui Filipina. Para conquistador menghancurkan peradaban Aztek, Maya, dan Inka, dan banyak mengambil tanah di Amerika Utara dan Selatan. Dalam suatu waktu, Imperium Spanyol mendominasi samudera dengan Angkatan Lautnya yang berpengalaman dan menguasai Eropa dengan pasukan terlatihnya. aqila menikmati pada abad ke-16 dan 17. (in)
The Spanish Empire (Spanish: Imperio español), also known as the Hispanic Monarchy (Spanish: Monarquía Hispánica) or the Catholic Monarchy (Spanish: Monarquía Católica) was a colonial empire governed by Spain and its predecessor states between 1492 and 1976. One of the largest empires in history, it was, in conjunction with the Portuguese Empire, the first to usher the European Age of Discovery and achieve a global scale, controlling vast portions of the Americas, territories in Western Europe, Africa, and various islands in Asia and Oceania. It was one of the most powerful empires of the early modern period, becoming the first empire known as "the empire on which the sun never sets", and reached its maximum extent in the 18th century. An important element in the formation of Spain's empire was the dynastic union between Isabella I of Castile and Ferdinand II of Aragon in 1469, known as the Catholic Monarchs, which initiated political, religious and social cohesion but not political unification. Castile (formed in 1230 from the Kingdom of Leon and the Kingdom of Asturias) became the dominant kingdom in Iberia because of its jurisdiction over the overseas empire in the Americas. The structure of the empire was further defined under the Spanish Habsburgs (1516–1700), and under the Spanish Bourbon monarchs, the empire was brought under greater crown control and increased its revenues from the Indies. The crown's authority in the Indies was enlarged by the papal grant of powers of patronage, giving it power in the religious sphere. In the beginning, Portugal was the only serious threat to Spanish hegemony in the New World. To end the threat of Portuguese expansion, Spain invaded its Iberian neighbour in 1580, defeating Portuguese, French, and English forces. After the Spanish victory in the War of the Portuguese Succession, Philip II of Spain obtained the Portuguese crown in 1581, and Portugal and its overseas territories came under his rule with the so-called Iberian Union, considered by many historians as a Spanish conquest. Phillip respected a certain degree of autonomy in its Iberian territories and, together with the other peninsular councils, established the Council of Portugal, which oversaw Portugal and its empire and "preserv[ed] its own laws, institutions, and monetary system, and united only in sharing a common sovereign." In 1640, while Spain was fighting in Catalonia, Italy, Germany, and the Netherlands, Portugal revolted and re-established its independence under the House of Braganza. Iberian kingdoms retained their political identities, with particular administration and juridical configurations. Although the power of the Spanish sovereign as monarch varied from one territory to another, the monarch acted as such in a unitary manner over all the ruler's territories through a system of councils: the unity did not mean uniformity. The Spanish empire also included European territories, of which the Spanish Netherlands were the richest. Following the Italian Wars against France, which concluded in 1559, Spain gained control over half of Italy (Kingdom of Naples, Sicily, Sardinia, Duchy of Milan) with the Treaty of Cateau-Cambresis. These territories remained under Spanish rule until the War of the Spanish Succession. The Spanish empire in the Americas was formed after conquering indigenous people and claiming large stretches of land, beginning with Christopher Columbus in the Caribbean Islands. In the 16th century, the Spanish empire conquered and incorporated the Aztec and Inca empires, retaining indigenous elites loyal to the Spanish crown and converts to Christianity as intermediaries between their communities and royal government. After a short period of delegation of authority by the crown in the Americas, the crown asserted control over those territories and established the Council of the Indies to oversee rule there. The crown then established viceroyalties in the two main areas of settlement, New Spain and Peru, both regions of dense indigenous populations and mineral wealth. The Mayans were finally conquered in 1697. The Magellan-Elcano circumnavigation—the first circumnavigation of the Earth—laid the foundation for the Pacific Oceanic empire of Spain and for Spanish control over the East Indies. The structure of governance of its overseas empire was significantly reformed in the late 18th century by the Bourbon monarchs. Although the crown attempted to keep its empire a closed economic system under Habsburg rule, Spain was unable to supply the Indies with sufficient consumer goods to meet demand. This allowed foreign merchants from Genoa, France, England, Germany, and the Netherlands to take advantage of the trade, with silver from the mines of Peru and Mexico flowing to other parts of Europe. The merchant guild of Seville (later Cadiz) served as middlemen in the trade. The crown's trade monopoly was broken early in the 17th century, with the crown colluding with the merchant guild for fiscal reasons in circumventing the supposedly closed system. Spain was largely able to defend its territories in the Americas, with the Dutch, English, and French taking only small Caribbean islands and outposts, using them to engage in contraband trade with the Spanish populace in the Indies. Spain experienced its greatest territorial losses during the early 19th century, when its colonies in the Americas began fighting their wars of independence. By 1900, Spain had also lost its colonies in the Caribbean and Pacific, and it was left with only its African possessions. In Spanish America among the legacies of its relationship with Iberia, Spanish is the dominant language, Catholicism the main religion, and political traditions of representative government can be traced to the Spanish Constitution of 1812. (en)
L'Impero spagnolo fu uno dei primi imperi coloniali della storia e uno dei più vasti di tutti i tempi. Venne anche soprannominato "l'impero su cui non tramonta mai il sole", e fu il maggiore impero del suo tempo, raggiungendo, nel XVIII secolo, una superficie di 18,4 milioni di km², e per quasi 200 anni una superpotenza assieme al Portogallo, ovvero dalla scoperta delle Americhe, e quindi dalla fine del medioevo, nel 1492, all'avvento dell'Impero britannico nel XVII secolo, dove perse il suo status di una delle principali potenze mondiali, venendo considerata una potenza secondaria, anche a causa di aver perso molti dei suoi domini nel corso del XVIII e XIX secolo, sino a quando nel 1976 non cessò del tutto di esistere con l'indipendenza del Sahara spagnolo, rimanendo quindi una potenza minore se comparata alle altre potenze predominanti in Europa e nel mondo. Fu una monarchia composita, governata prima dai Trastámara, successivamente dagli Asburgo, e infine dai Borbone di Spagna. Fu formato da Ferdinando II di Aragona e Isabella I di Castiglia nel 1492 a seguito della scoperta delle Americhe e della conquista di Granada che mise fine alla Reconquista. Sotto Carlo V, la corona di Castiglia inviò i Conquistadores ad occupare larghe parti delle Americhe. Con la sua abdicazione nel 1556 a seguito del diffondersi della riforma protestante, Carlo lasciò il Sacro Romano Impero al fratello ma la Spagna, le Fiandre, e i possedimenti Italiani degli Asburgo, andarono al figlio Filippo II. Filippo annesse poi dei territori nell'Asia orientale (che presero da lui il nome di Filippine) e divenne anche Re del Portogallo e del suo Impero a seguito di una crisi di successione. Diede quindi inizio al Siglo de Oro che perdurò fino alla conclusione della guerra franco-spagnola e della guerra di restaurazione portoghese. Con la guerra di successione spagnola i Borbone divennero la casa Reale di Spagna e con i Decreti di Nueva Planta la Spagna diventa realmente una nazione. Tuttavia la loro ascesa in Spagna non muta il declino spagnolo. I Paesi Bassi vengono perduti completamente, i domini italiani passano agli Asburgo d'Austria o ai Savoia, anche se nel 1735 conquistano di regni di Napoli e di Sicilia per un ramo cadetto dei Borbone, e la Spagna stessa va numerose volte in bancarotta. Con l'invasione napoleonica nel 1808, l'intero impero spagnolo in Sudamerica si disgrega a fronte delle guerre d'indipendenza ispanoamericane. La Spagna mantenne frammenti del suo impero nei Caraibi (Cuba e Porto Rico); in Asia (Filippine), e in Oceania (Guam, Micronesia, Palau, e Marianne Settentrionali) fino alla guerra ispano-americana del 1898 (nota come il disastro del '98). La Spagna costituirà nel XIX secolo un secondo impero coloniale, in Africa, limitato ad alcune regioni del Marocco ed alla Guinea Equatoriale. Sarà il più modesto degli imperi europei, ma sarà l'ultimo a essere perduto con la decolonizzazione. La partecipazione spagnola alla corsa all'Africa non rivestì un'importanza particolare: il Marocco spagnolo venne mantenuto fino al 1956, mentre la Guinea spagnola e il Sahara spagnolo rispettivamente fino al 1968 e al 1975. Le isole Canarie, Ceuta, Melilla e le altre plazas de soberanía, ancora oggi territori d'oltremare spagnoli, sono quanto rimane dell'ex impero Spagnolo. (it)
스페인 제국(스페인어: Imperio Español 임페리오 에스타뇰[*])은 한때 전 세계적 패권을 이룩했던 역사상의 제국이다. 15세기에서 19세기까지 아메리카 대륙, 필리핀 제도, 유럽, 아프리카, 오세아니아에 방대한 영토를 두고 다스렸다. 16세기와 17세기에는 당대 가장 강력한 제국들 중 하나였다. 18세기에 최전성기에 이르자 ''이라고 불릴 정도의 영광을 누렸다. (ko)
スペイン帝国（スペインていこく、西: Imperio español）は、スペインとその植民地・属領などの総称である。カスティーリャ王国とアラゴン王国の合併によって成立したスペイン王国がナスル朝グラナダ王国を滅ぼし、イベリア半島からイスラーム勢力を一掃した1492年以降、1898年の米西戦争に敗北して、ほぼ全ての海外植民地を失うまでの期間を指す。「帝国」の名称はその広大な統治領域に由来する。君主号（皇帝）とは無関係である。1868年から1874年は革命政権の支配の下で、国王は空位となり、やがて共和制に移行した。とりわけ、16世紀中盤から17世紀前半までの約80年間はスペインが史上最も繁栄した時期であり、黄金世紀（Siglo de oro）と呼ばれている。スペイン君主のカルロス1世が神聖ローマ帝国皇帝に即位した際には、ヨーロッパにも本国以外の広大な領土を持つなど、その繁栄の様は「太陽の沈まない国」と形容された。「スペイン・ハプスブルク朝」も参照 (ja)
Het Spaanse Rijk (Spaans: Imperio español) of de Universele Spaanse Monarchie (Spaans: Monarquía universal española) is de benaming voor de unie van koninkrijken, afhankelijkheden en koloniën ondergeschikt aan Spanje tussen 1492 en 1898. Het was het grootste wereldrijk van de vroegmoderne tijd en heeft vooral zijn stempel gedrukt op de geschiedenis, taal, religie en cultuur van het huidige Latijns-Amerika. (nl)
O Império Espanhol (em castelhano: Império Hispánico), conhecido como Monarquia Hispânica e Monarquia Católica, foi um dos maiores impérios da história. Do final do século XV até o início do XIX, a Espanha controlava um enorme território ultramarino no Novo Mundo e no arquipélago asiático das Filipinas, o que eles chamavam de "Las Índias". Inclui também territórios na Europa, África e Oceania. O Império Espanhol foi descrito como o primeiro império global da história, uma descrição também dada ao Império Português. Foi o império mais poderoso do mundo entre o século XVI e a primeira metade do XVII, atingindo sua extensão máxima no XVIII. Foi o primeiro a ser chamado de "o império no qual o Sol nunca se põe". Castela tornou-se o reino dominante na Península Ibérica por causa de sua jurisdição sobre o império ultramarino nas Américas e nas Filipinas. A estrutura do império foi estabelecida sob os Habsburgos espanhóis (1516-1700) e sob os monarcas Bourbon espanhóis, o império foi trazido sob maior controle e aumentou suas receitas das Índias. A autoridade da coroa nas Índias foi ampliada pela concessão papal de poderes de patronato, o que deu-lhe poder na esfera religiosa. Um elemento importante na formação do império espanhol foi a união dinástica entre Isabel I de Castela e Fernando II de Aragão, conhecidos como os Reis Católicos, que iniciaram a coesão política, religiosa e social, mas não a unificação política. Os reinos ibéricos mantiveram suas identidades políticas, com administração e configurações jurídicas particulares. Embora o poder do monarca soberano espanhol variasse de um território a outro, o monarca agia de maneira unitária sobre todos os territórios do soberano através de um sistema de conselhos: a unidade não significava uniformidade. Em 1580, quando Filipe II da Espanha sucedeu ao trono de Portugal (como Filipe I), ele estabeleceu o Conselho de Portugal, que supervisionava Portugal e seu império e "preservava suas próprias leis, instituições e sistema monetário, e unidos apenas em compartilhar com o soberano comum". A União Ibérica permaneceu em vigor até 1640, quando Portugal derrubou o domínio dos Habsburgos e restabeleceu a independência sob a Casa de Bragança. Sob Filipe II, a Espanha, em vez do império dos Habsburgos, foi identificada como a nação mais poderosa do mundo, superando facilmente a França e a Inglaterra. Além disso, apesar da repressão de outros Estados europeus, a Espanha manteve sua posição de domínio com aparente facilidade. O Tratado de Cateau-Cambrésis (1559) confirmou a herança de Filipe II na Itália (o Mezzogiorno e o Ducado de Milão). As reivindicações espanholas sobre Nápoles e Sicília, no sul da Itália, remontam à presença aragonesa no século XV. Após a paz alcançada em 1559, não haveria revoltas napolitanas contra o domínio espanhol até 1647. O Ducado de Milão permaneceu formalmente parte do Sacro Império Romano, mas o título de Duque de Milão foi entregue ao rei da Espanha. A morte do imperador otomano Suleimão, o Magnífico, em 1566, e a vitória naval sobre o Império Otomano na Batalha de Lepanto, em 1571, deram à Espanha uma reivindicação de ser a maior potência não apenas na Europa, mas também no mundo. O Império Espanhol nas Américas foi formado após a conquista de grandes extensões de terra, começando com Cristóvão Colombo nas ilhas do Caribe. No início do século XVI, conquistou e incorporou os impérios Asteca e Inca, mantendo as elites indígenas leais à Coroa espanhola e convertendo-as ao cristianismo como intermediários entre suas comunidades e o governo real. Após um curto período de delegação da autoridade nas Américas, a Coroa reivindicou o controle sobre esses territórios e estabeleceu o Conselho das Índias para supervisionar o governo de lá. Alguns estudiosos consideram o período inicial da conquista espanhola como o mais marcante caso de genocídio na história da humanidade. O número de mortos pode ter atingido cerca de 70 milhões de povos indígenas (de 80 milhões) neste período. No entanto, outros estudiosos acreditam que a grande maioria das mortes indígenas se deve à baixa capacidade imunológica das populações nativas em resistir a doenças exógenas. Muitas tribos nativas e suas culturas foram totalmente eliminadas pela epidemia de doenças. O saque dos impérios das Américas pelos conquistadores espanhóis permitiu que a Espanha financiasse a perseguição religiosa na Europa por mais de um século. As guerras espanholas de conquista incluíram a devastação de grande parte dos Países Baixos e uma tentativa desastrosa de invadir a Inglaterra protestante. A estrutura de governança de seu império ultramarino foi significativamente reformada no final do século XVIII pelos monarcas Bourbon. Embora a Coroa tentasse manter seu império como um sistema econômico fechado sob o domínio dos Habsburgos, a Espanha era incapaz de abastecer as Índias com bens de consumo suficientes para atender à demanda, de modo que os comerciantes estrangeiros de Gênova, França, Inglaterra, Alemanha e Países Baixos dominavam o comércio, com prata das minas do Peru, Bolívia e México fluindo para outras partes da Europa. A guilda mercante de Sevilha (e mais tarde Cadiz) serviu como intermediária no comércio. O monopólio comercial da Coroa foi quebrado no início do século XVII. A Espanha foi incapaz de defender os territórios que reivindicou nas Américas, com holandeses, ingleses e franceses a tomar ilhas do Caribe para usá-las para se engajar no comércio de contrabando com a população espanhola nas Índias. No século XVII, o desvio da receita de prata para pagar os bens de consumo europeus e os custos crescentes de defesa de seu império significavam que "os benefícios tangíveis da América à Espanha estavam diminuindo ... em um momento em que os custos do império subiam acentuadamente". A monarquia dos Bourbon tentou expandir as possibilidades de comércio dentro do império, permitindo o comércio entre todos os portos, e tomou outras medidas para reviver a atividade econômica em benefício da Espanha. Os Bourbons haviam herdado "um império invadido por rivais, uma economia destituída de manufaturas, uma coroa privada de receita ... [e tentava reverter a situação] taxando colonos, apertando o controle e combatendo estrangeiros. No processo, eles conquistaram lucros, mas perderam um império". A invasão napoleônica da Península Ibérica precipitou as Guerras Hispano-Americanas de Independência (1808-1826), que resultaram na perda de suas mais valiosas colônias. Em suas antigas colônias nas Américas, o espanhol é a língua dominante e o catolicismo romano a religião principal, permanecendo como legados culturais do Império Espanhol. (pt)
Imperium hiszpańskie – istniejące w latach 1492–1976 imperium kolonialne, w skład którego wchodziły należące do Królestwa Hiszpanii terytoria i kolonie w Europie, obu Amerykach, Afryce, Azji oraz Oceanii. U szczytu swej potęgi było jednym z największych państw w dziejach świata i zyskało miano „imperium, nad którym nigdy nie zachodzi słońce”. (pl)
Det Spanska imperiet (spanska: Imperio español) var ett av de största imperierna i världshistorien och ett av de första globala imperierna. (sv)
Испа́нская импе́рия (исп. Imperio Español) — совокупность территорий и колоний, которые находились под прямым управлением Испании в Европе, Америке, Африке, Азии и Океании. Испанская империя на вершине своего могущества была одной из крупнейших империй в мировой истории. Её создание связано с началом эпохи Великих географических открытий, в ходе которых она стала одной из первых колониальных империй. Испанская империя существовала с XV столетия до (в случае с африканскими владениями) конца XX века. Испанские территории объединились в конце 1480-х годов с унией Католических королей: короля Арагона и королевы Кастильской. Несмотря на то, что монархи продолжили править каждый своими землями, их внешняя политика была общей. В 1492 году они захватили Гранаду и завершили Реконкисту на Иберийском полуострове против мавров. Вхождение Гранады, то есть территории бывшего Гранадского эмирата, в состав Кастильской короны завершило объединение испанских земель, несмотря на то, что Испания по-прежнему была разделена на два королевства. В том же самом году Христофор Колумб осуществил первую испанскую исследовательскую экспедицию на запад через Атлантический океан, открыв для европейцев Новый Свет и создав там первые заморские колонии Испании. С этого момента Западное полушарие стало главной целью испанских исследований и колонизации. В XVI веке испанцы создавали поселения на островах Карибского моря, а конкистадоры уничтожили такие государственные образования, как империи ацтеков и инков на материке, соответственно, Северной и Южной Америки, воспользовавшись противоречиями между местными народами и применив более высокие военные технологии. Последующие экспедиции расширили границы империи от современной Канады до южной оконечности Южной Америки, включая Фолклендские, или Мальвинские острова. Первое кругосветное путешествие, начатое Фернаном Магелланом в 1519 году и завершённое Хуаном Себастьяном Элькано в 1522, имело своей целью достичь того, что не удалось Колумбу, а именно западного пути в Азию, и в результате включило в сферу влияния Испании Дальний Восток. Были созданы колонии на Гуаме, на Филиппинах и близлежащих островах. Во время своего Siglo de Oro в Испанскую империю входили Нидерланды, Люксембург, Бельгия, значительная часть Италии, земли в Германии и Франции, колонии в Африке, Азии и Океании, а также большие территории в Северной и Южной Америке. В XVII веке Испания контролировала империю такого масштаба, а её части были так далеко удалены друг от друга, чего не удавалось добиться никому ранее. В конце XVI — начале XVII веков предпринимались экспедиции на поиски Terra Australis, в ходе которых был открыт ряд архипелагов и островов в южной части Тихого океана, в том числе острова Питкэрн, Маркизские острова, Тувалу, Вануату, Соломоновы острова и Новую Гвинею, которые были объявлены собственностью Испанской короны, но не были ею успешно колонизированы. Многие из европейских владений Испании были утрачены после войны за испанское наследство в 1713 году, но Испания сохранила свои заморские территории. В 1741 году важная победа над Великобританией у Картахены (современная Колумбия) продлила испанскую гегемонию в Америке до XIX века. В конце XVIII столетия испанские экспедиции в северо-западной части Тихого океана достигали побережий Канады и Аляски, основав поселение на острове Ванкувер и открыв несколько архипелагов и ледников. Французская оккупация Испании войсками Наполеона Бонапарта в 1808 году привела к тому, что колонии Испании стали отрезаны от метрополии, а начавшееся впоследствии движение за независимость в 1810—1825 годах привело к созданию ряда новых независимых республик в Южной и Центральной Америке. Остатки испанской четырёхсотлетней империи, в том числе Куба, Пуэрто-Рико и Испанская Ост-Индия, продолжали оставаться под испанским контролем до конца XIX столетия, когда большая часть этих территорий была аннексирована США после испано-американской войны. Оставшиеся тихоокеанские острова были проданы Германии в 1899 году. В начале XX века Испания продолжала ещё удерживать только территории в Африке: Испанскую Гвинею, Испанскую Сахару и Испанское Марокко. Испания покинула Марокко в 1956 году и предоставила независимость Экваториальной Гвинее в 1968. Когда Испания оставляла Испанскую Сахару в 1976 году, эта колония сразу была аннексирована Марокко и Мавританией, а затем в 1980 году — полностью Марокко, хотя технически по решению ООН эта территория остаётся под контролем испанской администрации. На сегодняшний день у Испании остались только Канарские острова и два анклава на североафриканском побережье, Сеута и Мелилья, административно являющиеся частями Испании. (ru)
西班牙帝國（西班牙語：Imperio Español）或西班牙殖民帝国（Imperio colonial español）是世界上第一批真正意义上的全球帝国和殖民帝国之一，也是世界歷史上最大的帝国之一（1790年其面积约2000万平方千米），被认为是先於大英帝国的第一代日不落帝国（1492年－1975年）。 (zh)
Іспанська імперія (ісп. Imperio Español) складалася з територій і колоній підконтрольних Іспанії в Європі, Північній і Південній Америки, Африки, Азії і Океанії. На піку своєї могутності, вона була однією з найбільших імперій у світовій історії. Це сталося під час Доби великих географічних відкриттів. Іспанська імперія стала однією з перших глобальних імперій. Вона існувала з 15-го століття до отримання її африканськими володіннями незалежності наприкінці 20-го століття. Іспанія утворилася наприкінці 1480-х у єдину монархію, від шлюбу католицьких королів (ісп. los Reyes Catolicos): королеви Кастилії Ізабели і короля Арагону Фернандо. Правління було окремим, але внутрішня і зовнішня політика була скоординованою. У 1492 вони завершили Реконкісту Іберійського півострова після Гранадської битви проти ісламських маврів. Приєднання Гранади до королівства Кастилії і Арагону завершило об'єднання Іспанії. У тому ж році Христофор Колумб очолив іспанську дослідницьку експедицію на захід через Атлантичний океан, що призвело до відкриття Америки і початку колонізації Нового Світу. У 16 столітті, іспанці заселили острови Карибського басейну і конкістадори незабаром повалили місцеві імперії — ацтеків і інків на материковій частині Північної та Південної Америки. Пізніше експедиції заснували імперію, яка простягалася від сучасної Канади в Північній Америці до південного краю Південної Америки, включаючи Фолклендські острови або Мальвінських островів. Іспанська навколосвітня експедиція стартувала на чолі з Фенаном Магелланом в 1519 році, а була завершена Хуаном Себастьян Елькано в 1522 році, який дослідив вперше західний маршрут до Азії, а також землі Далекого Сходу, Гуам, Філіппіни та прилеглі острови. Під час Золотої доби, Іспанська імперія мала у своєму складі Нідерланди, Люксембург, Бельгію, більшу частину Італії, частину Німеччини, частину Франції, території в Африці, Азії і Океанії, а також значні площі в Північній і Південній Америки. Наприкінці 16 і на початку 17 століть, морські експедиції в пошуках Terra Australis відкрили острови Піткерн, Маркізькі, Тувалу, Вануату, Соломонові острови і Нової Гвінеї в південній частині Тихого океану, які були оголошені володіння іспанської корони, але не були приєднанні. Деякі з європейських володінь Іспанією було втрачено через війну за іспанську спадщину в 1713 році, але Іспанія зберегла свої колонії поза Європою. У 1741 році, через перемогу над Англією в у сучасній Колумбії іспанська гегемонія в Америці була продовжена до 19-го століття. В кінці 18 століття, іспанські експедиції на північному заході Тихого океану досягли Канади і Аляски, в результаті було засновано поселення на острові Ванкувер і відкрито декілька архіпелагів і льодовиків. Французька окупація Іспанії в 1808, на чолі з Наполеоном І тимчасово відрізало її від американських колоній, і ріст рухів за незалежність 1810–1825, призвело до створення низки нових незалежних іберо-американських республік в Південній та Центральній Америці. Куба, Пуерто-Рико, й Іспанська Ост-Індія, продовжувала залишатися під іспанським контролем до кінця 19 століття, коли велика частина цих територій була приєднана до США після іспансько-американської війни. Решта островів у Тихому океані було продано Німеччині в 1899 році. До початку 20 століття у Іспанії тільки залежні володіння в Африці, а саме Іспанська Гвінея, Іспанська Сахара і Іспанське Марокко. Іспанія надала незалежність Марокко в 1956, Екваторіальній Гвінеї в 1968. Коли Іспанія відмовилася від Іспанської Сахари в 1976, колонія була анексована Марокко і Мавританією спочатку, і повністю Марокко в 1980 році, хоча згідно з рішеннями Організації Об'єднаних Націй Західна Сахара все ще технічно знаходиться під іспанською адміністрацією. Сьогодні, Канарські острови і два анклави на півночі африканського узбережжя, Сеута і Мелілья, є адміністративними підрозділами Іспанії. (uk)

dbo:governmentType

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:dateEvent

1512 (xsd:integer)
1519 (xsd:integer)
1524 (xsd:integer)
1532 (xsd:integer)
1565 (xsd:integer)
1580 (xsd:integer)
1640 (xsd:integer)
1808 (xsd:integer)

dbp:for

grammar and sentence structure (en)

dbp:imageFlag

Flag of Cross of Burgundy.svg (en)
Flag of Spain .svg (en)

dbp:membership

House of Bonaparte (en)
House of Savoy (en)
(en)
Habsburgs (en)
Capetian Dynasty (en)
Trastámara (en)

rdfs:comment

Das spanische Kolonialreich (spanisch: Imperio español) erstreckte sich über Amerika, Afrika, Asien und Ozeanien, mit einem territorialen Schwerpunkt in Amerika. Im Zenit seiner Macht war die spanische Kolonialgroßmacht eines der größten Reiche in der Menschheitsgeschichte und zudem eines der ersten globalen Reiche. Es bestand vom 15. Jahrhundert bis zur zweiten Hälfte des 20. Jahrhunderts. (de)
Imperium Spanyol ialah salah satu imperium terbesar dalam sejarah dan salah satu imperium global pertama. Pada abad ke-15 dan 16, Spanyol adalah pusat eksplorasi global, ekspansi kolonial, dan pembukaan jalur perdagangan seberang lautan di Eropa, dengan perdagangan melintasi Samudera Atlantik antara Spanyol dan Amerika dan sepanjang Samudera Pasifik antara Asia-Pasifik dan Meksiko melalui Filipina. Para conquistador menghancurkan peradaban Aztek, Maya, dan Inka, dan banyak mengambil tanah di Amerika Utara dan Selatan. Dalam suatu waktu, Imperium Spanyol mendominasi samudera dengan Angkatan Lautnya yang berpengalaman dan menguasai Eropa dengan pasukan terlatihnya. aqila menikmati pada abad ke-16 dan 17. (in)
스페인 제국(스페인어: Imperio Español 임페리오 에스타뇰[*])은 한때 전 세계적 패권을 이룩했던 역사상의 제국이다. 15세기에서 19세기까지 아메리카 대륙, 필리핀 제도, 유럽, 아프리카, 오세아니아에 방대한 영토를 두고 다스렸다. 16세기와 17세기에는 당대 가장 강력한 제국들 중 하나였다. 18세기에 최전성기에 이르자 ''이라고 불릴 정도의 영광을 누렸다. (ko)
スペイン帝国（スペインていこく、西: Imperio español）は、スペインとその植民地・属領などの総称である。カスティーリャ王国とアラゴン王国の合併によって成立したスペイン王国がナスル朝グラナダ王国を滅ぼし、イベリア半島からイスラーム勢力を一掃した1492年以降、1898年の米西戦争に敗北して、ほぼ全ての海外植民地を失うまでの期間を指す。「帝国」の名称はその広大な統治領域に由来する。君主号（皇帝）とは無関係である。1868年から1874年は革命政権の支配の下で、国王は空位となり、やがて共和制に移行した。とりわけ、16世紀中盤から17世紀前半までの約80年間はスペインが史上最も繁栄した時期であり、黄金世紀（Siglo de oro）と呼ばれている。スペイン君主のカルロス1世が神聖ローマ帝国皇帝に即位した際には、ヨーロッパにも本国以外の広大な領土を持つなど、その繁栄の様は「太陽の沈まない国」と形容された。「スペイン・ハプスブルク朝」も参照 (ja)
Het Spaanse Rijk (Spaans: Imperio español) of de Universele Spaanse Monarchie (Spaans: Monarquía universal española) is de benaming voor de unie van koninkrijken, afhankelijkheden en koloniën ondergeschikt aan Spanje tussen 1492 en 1898. Het was het grootste wereldrijk van de vroegmoderne tijd en heeft vooral zijn stempel gedrukt op de geschiedenis, taal, religie en cultuur van het huidige Latijns-Amerika. (nl)
Imperium hiszpańskie – istniejące w latach 1492–1976 imperium kolonialne, w skład którego wchodziły należące do Królestwa Hiszpanii terytoria i kolonie w Europie, obu Amerykach, Afryce, Azji oraz Oceanii. U szczytu swej potęgi było jednym z największych państw w dziejach świata i zyskało miano „imperium, nad którym nigdy nie zachodzi słońce”. (pl)
Det Spanska imperiet (spanska: Imperio español) var ett av de största imperierna i världshistorien och ett av de första globala imperierna. (sv)
西班牙帝國（西班牙語：Imperio Español）或西班牙殖民帝国（Imperio colonial español）是世界上第一批真正意义上的全球帝国和殖民帝国之一，也是世界歷史上最大的帝国之一（1790年其面积约2000万平方千米），被认为是先於大英帝国的第一代日不落帝国（1492年－1975年）。 (zh)
الإمبراطورية الإسبانية (بالإسبانية: Imperio español)‏، وعرفت أيضًا باسم المملكة الإسبانية (الإسبانية: Monarquía Hispánica) أو المملكة الكاثوليكية (بالإسبانية: Monarquía Católica)، كانت إمبراطورية استعمارية في الحقبة الحديثة المبكرة حكمتها إسبانيا والدول التي سبقتها ما بين 1492 و 1976. وهي إحدى أكبر الإمبراطوريات في تاريخ العالم، ومن أوائل الإمبراطوريات الأوربية التي توسعت عالميًا، حيث وصلت القمة عسكريا وسياسيا واقتصاديا تحت حكم أسرة هابسبورغ الإسبانية في القرنين 16 و17. وكانت بالاشتراك مع البرتغاليين أول من استهل عصر الاكتشاف الأوروبي بعيد رحلات كريستوفر كولومبوس وحققت نطاقًا عالميًا، وشملت أقاليم ومستعمرات التاج الإسباني في الأمريكتين وآسيا واوقيانوسيا وافريقيا مثل جزر الأنتيل الكبرى ومعظم أمريكا الجنوبية والوسطى وجزءا من أمريكا الشمالية (وشملت فلوريدا وجنوب غرب الولايات المتحدة وساحلها ا (ar)
L'Imperi Espanyol fou el conjunt de territoris a Europa, Amèrica, Àsia, Àfrica i Oceania que estigueren sota el domini de la Monarquia Hispànica al llarg de la història. L'Imperi Espanyol va ser un dels primers imperis globals —un imperi que abastava possessions a tots els continents—, a diferència dels imperis de l'edat antiga i medievals. Altres imperis globals posteriors o contemporanis foren l'Imperi Portuguès i l'Imperi britànic, i va arribar a tenir una extensió de gairebé 20 milions de km², si bé en alguns territoris, com per exemple les grans planes d'Amèrica del Nord o la part més austral d'Amèrica del Sud, la presència estable espanyola fou moltes vegades nominal, i en tot cas més teòrica que real. El zenit territorial de l'imperi arribà amb la Unió Ibèrica, moment en què els imp (ca)
Španělské impérium neboli Španělská říše (španělsky Imperio Español, latinsky Imperium Hispanicum) bylo jednou z nejstarších a nejrozsáhlejších koloniálních říší v historii. Španělsko se v průběhu 15. a 16. století stalo průkopníkem v zámořských objevech, na nově objevených územích poté velice často zakládalo vlastní kolonie. Rozsáhlá území v Jižní Americe byla však získána na úkor tamějších kultur: španělští conquistadoři zničili mimo jiné rozvinutou aztéckou a inckou civilizaci. Španělsko dále vybudovalo rozsáhlou obchodní síť, nejčilejší obchodní ruch probíhal mezi Evropou a americkými koloniemi, obchod s Asií zabezpečovaly španělské přístavy na Filipínách. (cs)
Η ισπανική αυτοκρατορία (1492 - 1975) , (ισπανικά: Imperio español) ήταν μια από τις πρώτες παγκόσμιες αποικιακές αυτοκρατορίες και μεταξύ των μεγαλύτερων σε έκταση. Κατά τον 16ο αιώνα, όντας μαζί με την Πορτογαλία στην κεφαλή των ευρωπαϊκών εξερευνητικών αποστολών, Ισπανικές αποστολές ανακάλυψαν και διεκδίκησαν για λογαριασμό του ισπανικού στέμματος τεράστιες εκτάσεις στην Νότια και Κεντρική Αμερική, την Αφρική και τον Ινδικό Ωκεανό. Για ένα μεγάλο τμήμα του 16ου αιώνα η κυριαρχία της στον Ατλαντικό, τον Ειρηνικό και τον Ινδικό Ωκεανό ήταν απόλυτη και αδιαμφισβήτητη, ελέγχοντας τις εμπορικές αρτηρίες και τη ροή πολυτίμων μετάλων στην Ευρώπη. (el)
Hispana Imperio (komune simpligita kiel Hispana monarkio) estas la aro de teritorioj de Hispanio aŭ de la regantaj dinastioj en Hispanio. Ĝi atingis 14 milionojn de km² fine de la 18a jarcento, kvankam ties maksimuma etendo okazis inter la jaroj 1580 kaj 1640, dum la regado de Filipo la 2-a, Filipo la 3-a kaj Filipo la 4-a. Dum la jarcentoj 16a kaj 17a kreis propran strukturon kiu ne estis kolonia imperio ĝis 1768, kaj jam dum la 19a jarcento ĝi akiris strukturon pure kolonia. (eo)
El Imperio español, Monarquía española o Monarquía Hispánica fue el conjunto de territorios españoles gobernados por las dinastías hispánicas entre los siglos xvi y xx. Tras el descubrimiento de América en 1492, España exploró y conquistó grandes extensiones de territorio en América, desde el actual suroeste de Estados Unidos, México y el Caribe, hasta Centroamérica, la mayor parte de Sudamérica, y algunos fuertes y asentamientos aislados por las actuales Alaska y Columbia Británica. Todos estos territorios se integraron en la Corona de Castilla y, más tarde, como reinos de la Corona española. Inicialmente se organizaron en dos virreinatos, el de la Nueva España y el del Perú. Con el descubrimiento y asentamiento en varios archipiélagos del Pacífico a finales del siglo XVI, se incorporar (es)
Espainiar Inperioa, Espainiaren lurraldeen multzoari edo Espainiako errege dinastien lurraldeei deritze. 20 milioi kilometro karratuko hedadura izatera iritsi zen XVIII. mendearen amaieran. XVI. eta XVII. mendeetan, egitura propio bat sortu zuen. Ez zen inperio kolonial deitu 1768 arte, eta XIX. mendean hartu zuen berezko egitura koloniala. Espainiar Inperioa lehen inperio globala izan zen: lehen aldiz inperio batek kontinente guztietan zituen lurrak (eu)
L'Empire espagnol (espagnol : Imperio Español ; latin : Imperium Hispanicum), historiquement connu comme la Monarchie hispanique (espagnol : Monarquía Hispánica) et comme la Monarchie catholique (espagnol : Monarquía Católica), fut l'un des plus grands empires de l'histoire. De la fin du XVe au début du XIXe siècle, l'Espagne contrôlait un immense territoire d'outre-mer dans le Nouveau Monde, l'archipel asiatique des Philippines, ce qu'ils appelaient « Les Indes » (espagnol : Las Indias) et des territoires d'Europe, d'Afrique et d'Océanie. Avec Philippe II d'Espagne et ses successeurs, aux XVIe, XVIIe et XVIIIe siècles, l'Empire espagnol devint « l'empire sur lequel le soleil ne se couche jamais » et atteignit son extension maximale au XVIIIe siècle. Il fut décrit comme le premier empire m (fr)
The Spanish Empire (Spanish: Imperio español), also known as the Hispanic Monarchy (Spanish: Monarquía Hispánica) or the Catholic Monarchy (Spanish: Monarquía Católica) was a colonial empire governed by Spain and its predecessor states between 1492 and 1976. One of the largest empires in history, it was, in conjunction with the Portuguese Empire, the first to usher the European Age of Discovery and achieve a global scale, controlling vast portions of the Americas, territories in Western Europe, Africa, and various islands in Asia and Oceania. It was one of the most powerful empires of the early modern period, becoming the first empire known as "the empire on which the sun never sets", and reached its maximum extent in the 18th century. (en)
L'Impero spagnolo fu uno dei primi imperi coloniali della storia e uno dei più vasti di tutti i tempi. Venne anche soprannominato "l'impero su cui non tramonta mai il sole", e fu il maggiore impero del suo tempo, raggiungendo, nel XVIII secolo, una superficie di 18,4 milioni di km², e per quasi 200 anni una superpotenza assieme al Portogallo, ovvero dalla scoperta delle Americhe, e quindi dalla fine del medioevo, nel 1492, all'avvento dell'Impero britannico nel XVII secolo, dove perse il suo status di una delle principali potenze mondiali, venendo considerata una potenza secondaria, anche a causa di aver perso molti dei suoi domini nel corso del XVIII e XIX secolo, sino a quando nel 1976 non cessò del tutto di esistere con l'indipendenza del Sahara spagnolo, rimanendo quindi una potenza mi (it)
Испа́нская импе́рия (исп. Imperio Español) — совокупность территорий и колоний, которые находились под прямым управлением Испании в Европе, Америке, Африке, Азии и Океании. Испанская империя на вершине своего могущества была одной из крупнейших империй в мировой истории. Её создание связано с началом эпохи Великих географических открытий, в ходе которых она стала одной из первых колониальных империй. Испанская империя существовала с XV столетия до (в случае с африканскими владениями) конца XX века. Испанские территории объединились в конце 1480-х годов с унией Католических королей: короля Арагона и королевы Кастильской. Несмотря на то, что монархи продолжили править каждый своими землями, их внешняя политика была общей. В 1492 году они захватили Гранаду и завершили Реконкисту на Иберийском (ru)
O Império Espanhol (em castelhano: Império Hispánico), conhecido como Monarquia Hispânica e Monarquia Católica, foi um dos maiores impérios da história. Do final do século XV até o início do XIX, a Espanha controlava um enorme território ultramarino no Novo Mundo e no arquipélago asiático das Filipinas, o que eles chamavam de "Las Índias". Inclui também territórios na Europa, África e Oceania. O Império Espanhol foi descrito como o primeiro império global da história, uma descrição também dada ao Império Português. Foi o império mais poderoso do mundo entre o século XVI e a primeira metade do XVII, atingindo sua extensão máxima no XVIII. Foi o primeiro a ser chamado de "o império no qual o Sol nunca se põe". Castela tornou-se o reino dominante na Península Ibérica por causa de sua jurisdi (pt)
Іспанська імперія (ісп. Imperio Español) складалася з територій і колоній підконтрольних Іспанії в Європі, Північній і Південній Америки, Африки, Азії і Океанії. На піку своєї могутності, вона була однією з найбільших імперій у світовій історії. Це сталося під час Доби великих географічних відкриттів. Іспанська імперія стала однією з перших глобальних імперій. Вона існувала з 15-го століття до отримання її африканськими володіннями незалежності наприкінці 20-го століття. Іспанія утворилася наприкінці 1480-х у єдину монархію, від шлюбу католицьких королів (ісп. los Reyes Catolicos): королеви Кастилії Ізабели і короля Арагону Фернандо. Правління було окремим, але внутрішня і зовнішня політика була скоординованою. У 1492 вони завершили Реконкісту Іберійського півострова після Гранадської битв (uk)

rdfs:seeAlso

is dbo:birthPlace of

is dbo:deathPlace of

is dbo:wikiPageRedirects of

is dbp:allegiance of

is dbp:birthPlace of

is dbp:combatant of

is dbp:empire of

is dbp:era of