Inflection (original) (raw)

dbo:abstract

التصريف أو الصرف (مصدر) في اللغة العربية إلحاق التنوين والجر بالكلمة. والأصل فيه عند الصرفيين تحويل الأصل الواحد إلى أمثلةٍ مختلفة لمعانٍ مقصودة لا تحصل إلا بها، كتحويل الضرب إلى ضرَب ويضرب وضارب ونحو ذلك. قال سيبويه: التصريف على ما حكي عنهم هو أن تبني من الكلمة بناء لم تبنه العرب على وزن ما تبنيه ثم تعمل في البناء الذي تبنيه على ما يقتضيه قياس كلامهم ج تصاريف. (ar)
La flexió és el procediment morfològic d'algunes llengües per formar noves paraules a partir d'un lexema al qual s'afegeixen morfemes flexius. Es diferencia de la derivació pel fet que aquests morfemes aporten informació merament gramatical i no canvien el significat del mot original ni la categoria gramatical. El conjunt de formes flexionades constitueix un paradigma. La flexió contribueix a l'economia del llenguatge, ja que parteix d'un nombre d'elements gramaticals fixos (els morfemes flexius) que aporten la informació necessària per a la concordança dins l'oració, sense necessitat de memoritzar noves paraules per a cada context, com passa en els mots irregulars (cal saber que «dona» és el femení d'«home», per exemple, però en la majoria de casos serà suficient saber que les paraules femenines solen acabar en -a i així no cal aprendre «nena» de manera separada a «nen»). La flexió es pot definir també com l'alteració que experimenten les paraules mitjançant morfemes constituents segons el significat gramatical o categòric per expressar les seves diferents funcions dins de l'oració i les seves relacions de dependència o de concordança amb altres paraules o elements oracionals. (ca)
Ohýbání (flexe) je modifikace tvarů slova (přesněji lexému), kterými se vyjadřují mluvnické kategorie, jako je např. pád, číslo, rod, čas, osoba atd. U slov, která se ohýbají, se vždy určitý tvar považuje za základní (lemma). Jednotlivá slova (případně slovní druhy) se rozlišují na ohebná a neohebná podle toho, zda vyjadřují mluvnické kategorie pomocí flexe. U ohebných slov existují dva typy flexe: * skloňování (deklinace) – obvykle u podstatných jmen, přídavných jmen, zájmen a číslovek; * časování (konjugace) – u sloves. Flexe se hojně využívá ve flektivních, aglutinačních a introflektivních jazycích. (cs)
In der Grammatik bezeichnet Flexion (lateinisch flexio ‚Biegung‘), deutsch auch Beugung oder (österreichisch) Biegung, eine Änderung in der Form eines Wortes zum Ausdruck seiner grammatischen Merkmale. Wenn ein Wort flektiert (gebeugt) wird, entsteht somit eine Wortform desselben Wortes, kein neues Wort (im Sinne von Lexem). Dies stellt den Unterschied zwischen Flexion und Wortbildung (Wortableitung und -zusammensetzung) dar. Die Flexion ändert daher nicht die Wortart, sondern nur hinzutretende grammatische Merkmale. Solche Flexionsmerkmale sind im Deutschen: Person, Numerus, Tempus, Modus, Genus, Kasus, Stärkeflexion (bei Adjektiven) (umstritten ist, ob die Steigerung von Adjektiven auch noch als Flexion zählt). Die Markierungen für Flexion (Flexive) bestehen oft in angehängten Endungen (Affixen), aber manchmal auch in anderen Prozessen, die tiefer in die Gestalt eines Wortes eingreifen, z. B. Ablaut. Flexionsformen sind typischerweise an bestimmte Wortarten gebunden und bringen grammatische Merkmale zum Ausdruck, die mit der jeweiligen Wortart verbunden sind, z. B. das Tempus beim Verb oder der Kasus beim Nomen. Eine typische Erscheinung ist dabei auch, dass Sprachen eine Wortart in Unterklassen (Flexionsklassen) aufteilen können, in denen ein bestimmtes Flexionsmerkmal mit jeweils verschieden lautenden Flexionsformen dargestellt wird (d. h. verschiedene Flexionsparadigmen zeigt). Im Gegensatz zu diesem Sprachtyp, dem auch das Deutsche angehört, gibt es auch Sprachen, in denen der Zusammenhang zwischen Wortart (des Wortstamms) und möglichen Flexionsformen locker ist; beispielsweise können in solchen Sprachen Prädikate gebildet werden, indem verbale Endungen an einen substantivischen (bzw. kategorielosen) Stamm angehängt werden. Ein klassisches Beispiel für solche Flexibilität ist die Sprache Tagalog. Das Auftreten von Flexion wird durch grammatische Regeln gesteuert, zusätzlich können Flexionsmerkmale mehr oder weniger stark inhaltlich interpretierbar sein. Auch bei eher bedeutungshaltigen Kategorien wie etwa Numerus (Singular/Plural) wird die Interpretierbarkeit jedoch dadurch eingeschränkt, dass grammatische Regeln aus rein formalen Gründen ihr Auftreten erzwingen können. Die Sprachen der Welt unterscheiden sich sehr stark darin, in welchem Ausmaß sie grammatische Merkmale durch Flexionsformen anzeigen. Der Begriff flektierende Sprache (oder eigentlich flektierender Sprachbau) bezeichnet Sprachen, die in hohem Maß bei Wörtern verschiedene Flexionsformen ausbilden, ist allerdings zusätzlich dadurch charakterisiert, dass diese in fusionierter Form ausgedrückt werden, also dass auch mehrere Merkmale durch ein einziges Affix und eventuell Veränderung des Stammes ausgedrückt werden, nicht durch eine längere Kette von Affixen. Gegenbegriffe zu „flektierende Sprache“ sind also sowohl isolierender Sprachbau (wo keine Flexionsmerkmale angezeigt werden, oder allenfalls durch eigenständige Wörter) als auch agglutinierender Sprachbau (der unter Umständen lange Ketten von Affixen statt einer einzigen Formabwandlung des Wortes vorsieht). (de)
Fleksio estas sistemo de diversaj gramatikaj formoj, kiujn povas akcepti vorto. (deklinacio, konjugacio, paradigmo ) Fleksii signifas ŝanĝi vortoformojn laŭ la gramatikaj kategorioj de koncerna lingvo: konjugacii verbojn, deklinacii substantivojn ktp. (eo)
Hizkuntzalaritzan, flexioa hizkuntza batean lexema bati egiten zaizkion aldaketak dira, esaldi batean duen esanahi eta funtzio gramatikala ezartzeko. Bi motatako flexioak bereizten dira: deklinabidea, bereziki izena, izenordain eta adjektiboekin egiten dena eta kasua, generoa eta finkatzen dituena; eta konjugazioa, aditzen pertsona, numeroa eta denbora finkatzen dituena, besteak beste. (eu)
In linguistic morphology, inflection (or inflexion) is a process of word formation in which a word is modified to express different grammatical categories such as tense, case, voice, aspect, person, number, gender, mood, animacy, and definiteness. The inflection of verbs is called conjugation, and one can refer to the inflection of nouns, adjectives, adverbs, pronouns, determiners, participles, prepositions and postpositions, numerals, articles, etc., as declension. An inflection expresses grammatical categories with affixation (such as prefix, suffix, infix, circumfix, and transfix), apophony (as Indo-European ablaut), or other modifications. For example, the Latin verb ducam, meaning "I will lead", includes the suffix -am, expressing person (first), number (singular), and tense-mood (future indicative or present subjunctive). The use of this suffix is an inflection. In contrast, in the English clause "I will lead", the word lead is not inflected for any of person, number, or tense; it is simply the bare form of a verb. The inflected form of a word often contains both one or more free morphemes (a unit of meaning which can stand by itself as a word), and one or more bound morphemes (a unit of meaning which cannot stand alone as a word). For example, the English word cars is a noun that is inflected for number, specifically to express the plural; the content morpheme car is unbound because it could stand alone as a word, while the suffix -s is bound because it cannot stand alone as a word. These two morphemes together form the inflected word cars. Words that are never subject to inflection are said to be invariant; for example, the English verb must is an invariant item: it never takes a suffix or changes form to signify a different grammatical category. Its categories can be determined only from its context. Languages that seldom make use of inflection, such as English, are said to be analytic. Analytic languages that do not make use of derivational morphemes, such as Standard Chinese, are said to be isolating. Requiring the forms or inflections of more than one word in a sentence to be compatible with each other according to the rules of the language is known as concord or agreement. For example, in "the man jumps", "man" is a singular noun, so "jump" is constrained in the present tense to use the third person singular suffix "s". Languages that have some degree of inflection are synthetic languages. These can be highly inflected (such as Latin, Greek, Biblical Hebrew, and Sanskrit), or slightly inflected (such as English, Dutch, Persian). Languages that are so inflected that a sentence can consist of a single highly inflected word (such as many Native American languages) are called polysynthetic languages. Languages in which each inflection conveys only a single grammatical category, such as Finnish, are known as agglutinative languages, while languages in which a single inflection can convey multiple grammatical roles (such as both nominative case and plural, as in Latin and German) are called fusional. (en)
La flexión es la alteración que experimentan las palabras mediante morfemas constituyentes según el significado gramatical o categórico para expresar sus distintas funciones dentro de la oración y sus relaciones de dependencia o de concordancia con otras palabras o elementos oracionales. En gramática tradicional, la flexión suele recibir nombres diferentes según se aplique a diferentes clases de palabras: * La flexión verbal suele denominarse conjugación. * La flexión nominal suele denominarse declinación, y en las lenguas indoeuropeas se aplica normalmente a sustantivos, pronombres y adjetivos. Cuando los morfemas se añaden directamente a la raíz se da la flexión radical y cuando son añadidos al tema se da la flexión temática. Cualquier segmento fonológico añadido para indicar un determinado accidente de la flexión se denomina desinencia. (es)
En grammaire, la flexion est, dans certaines langues, un procédé d’expression des traits grammaticaux propres à celles-ci par association de morphèmes grammaticaux à une base. Au-delà de cette définition générale, on trouve chez divers auteurs des visions différentes sur la flexion. Certains auteurs entendent par flexion seulement le procédé par lequel la forme du mot est modifiée par des affixes qui font corps commun avec la base à laquelle ils sont ajoutés. D’autres auteurs considèrent également comme flexion l’emploi de mots-outils non collés à la base, tels les articles, les verbes auxiliaires, les prépositions, etc., qui sont pour eux des affixes mobiles. Dans cette vision il y aurait une flexion synthétique (par affixes collés à la base), une flexion analytique (par des affixes mobiles) et une flexion mixte, synthétique et analytique en même temps. La flexion diffère d’une autre opération qui consiste à ajouter des affixes, la dérivation lexicale, par le fait que cette dernière est un procédé de formation de mots nouveaux. Dans la suite de cet article on traite comme des affixes grammaticaux seulement les morphèmes qui entrent dans la composition du mot, et comme flexion uniquement l’emploi de ceux-ci. (fr)
語形変化（ごけいへんか）または屈折（くっせつ、英: inflection）とは、一つの語が文法的な意味機能に応じて異なる複数の形を持つことである。名詞とそれに準じる品詞の語形変化を曲用、動詞とそれに準じる品詞の語形変化を活用という。ただし、語形変化の総称として広義に活用の語を用いる場合もある。語形替変とも。ある語が別の語の文法範疇に応じて屈折することを一致という。 (ja)
언어학에서 굴절(屈折, inflection)은 단어가 어떤 문법 범주를 나타내기 위해 모양을 바꾸는 현상이다. 예를 들어 동사가 과거시제·현재시제·미래시제 따위의 시제를 나타내기 위해 모양을 바꾸거나, 명사가 주격·목적격·여격 따위의 격을 나타내기 위해 모양을 바꾸는 것을 굴절이라 한다. 동사의 굴절을 활용이라 하고 명사나 비슷한 품사의 굴절을 곡용이라 불러 구분하기도 한다. 굴절은 단어를 만드는 어형성 방법의 하나로서 과 대립한다. 굴절하는 단어가 모양을 바꾸는 방법은 어간에 접두사·접미사·접요사· 등 접사를 붙이거나, 어간의 모양을 바꾸거나, 어간을 중첩시키는 것 등등이 있다. 예를 들어 한국어 동사 “먹었다”에는 접미사(어미) “-었-”이 붙어서 과거시제를 나타내는데, 이는 시제에 따른 동사의 굴절이라 할 수 있다. 반면에 영어 문장 “I will eat”에서 동사 “eat”은 그 자체로 인칭·수·시제 따위를 나타내지 않고, 이는 굴절하지 않은 동사의 원형이라 할 수 있다. 결코 굴절하지 않는 단어를 불변화사라고 한다. 예를 들어 영어의 조동사 “must”는 어떤 문법 범주를 나타내기 위해 모양을 바꾸는 법이 없기 때문에 불변화사이다. 표준 중국어처럼 굴절이 거의 없는 언어를 고립어 또는 분석어라 하고, 반대로 굴절이 어느 정도 일어나는 언어를 종합어라 한다. 어떤 단어가 문장 안의 다른 단어와 맺는 관계 때문에 굴절하는 것을 일치라고 한다. 예를 들어 영어 문장 “The dog eats”에서 주어인 “the dog”는 3인칭 단수이기 때문에 현재시제에서 동사 “eat”에는 3인칭 단수를 나타내는 접미사 “-s”가 붙어야 한다. 이런 경우 동사가 주어의 인칭과 수에 일치한다고 한다. “The dog eat”이라는 문장은 올바르지 않다. (ko)
In linguistica, si definisce flessione un meccanismo di formazione delle parole in cui una parola viene modificata per esprimere varie categorie grammaticali, come il genere, il numero, la persona, il caso, il tempo, il modo, l'aspetto, la diatesi, la definitezza o l'. La flessione del verbo è detta coniugazione. La flessione del sostantivo (e anche delle altre forme non verbali, tra cui l'articolo, l'aggettivo, il pronome, le preposizioni o posposizioni e così via) è detta declinazione. La flessione può fare uso di affissi (prefissi, suffissi, infissi, circonfissi e transfissi), dell'apofonia (talvolta chiamata ablaut) o di altri meccanismi di modificazione. La forma flessa di una parola solitamente contiene sia uno o più morfemi liberi (unità di significato che possono essere impiegate come parole a sé stanti) sia uno o più morfemi legati (unità di significato che non possono essere impiegate come parole a sé stanti). Quando, all'interno di una lingua, le flessioni di più parole devono essere rese compatibili fra loro secondo regole precise si parla di concordanza (o accordo). Le parole che non subiscono flessione sono dette invariabili. In italiano, ad esempio, tutti gli avverbi, i prestiti da lingue straniere o anche le forme mutuate dal latino sono invariabili. Le lingue che raramente fanno uso di flessione (in cui cioè le parole sono tutte o quasi tutte invariabili, come il cinese standard) sono dette isolanti (o analitiche). Quando invece una lingua presenta un qualche livello di flessione, essa viene detta sintetica. Una lingua sintetica può impiegare la flessione molto estesamente (come il latino, il greco antico, l'ebraico o il sanscrito) o sporadicamente (come l'inglese, l'olandese o il persiano).Le lingue in cui la flessione ha un uso così diffuso da permettere di esprimere una frase intera in una singola parola (come ad esempio molte lingue native americane) sono dette polisintetiche. Le lingue in cui singoli morfemi esprimono singole categorie grammaticali (come il finlandese, l'ungherese o il georgiano) sono dette lingue agglutinanti. In tal caso, al termine flessione si preferisce di solito quello di agglutinazione. Le lingue in cui invece un singolo morfema può esprimere varie categorie grammaticali (ad esempio sia il genere sia il numero, come in italiano) sono dette flessive (o fusive). (it)
Flexie of inflexie is een morfologisch proces waarbij de vorm van een woord wordt aangepast aan zijn grammaticale functie in de zin of, in het geval van bijvoeglijke bepalingen aan het woord waarbij het hoort (→ congruentie). Men onderscheidt: * verbuiging of declinatie, bij (voor)naamwoorden * vervoeging of conjugatie, bij werkwoorden De mate waarin en de manier waarop flexie voorkomt verschilt van taal tot taal en nog meer in verschillende taalfamilies. Talen waarin flexie een belangrijke rol speelt worden flecterend of synthetisch genoemd. Het tegenovergestelde hiervan is een analytische taal. (nl)
Словоизмене́ние — образование словоформ той же лексемы, имеющих разные грамматические значения.Осуществляющие словоизменение морфемы называются фле́ксиями (лат. flexio «сгибание; переход голоса»). Применительно к европейским языкам (включая русский) также принято слово окончание: у них флексия находится в конце. Частными случаями словоизменения является склонение по падежам (рука-руки-руке…), спряжение по лицам (иду-идёшь-идёт…), изменение по родам, временам и другим грамматическим категориям. Множество словоформ одной лексемы образует словоизменительную парадигму. Словоизменение противопоставляется словообразованию. (ru)
Na gramática, flexão ou inflexão é a modificação de uma palavra para expressar diferentes categorias gramaticais, como modo, tempo, voz, aspecto, pessoa, número, gênero e caso. A conjugação é a flexão dos verbos; a declinação é a flexão de substantivos, adjetivos e pronomes. Uma flexão expressa uma ou mais categorias gramaticais com um prefixo, sufixo ou infixo explícito ou outra modificação interna, como uma mudança da vogal. Por exemplo, o latim ducam, que significa "eu vou levar", inclui um sufixo explícito -am, expressando pessoa (primeira), número (singular) e tempo (futuro). A utilização deste sufixo é uma flexão. Línguas que têm algum grau de inflexão são as chamadas línguas sintéticas. Estas podem ser altamente flexionadas, como o latim, ou pouco flexionadas, como o inglês. Os idiomas que são tão flexionados que uma sentença pode consistir de uma única palavra altamente flexionada (como muitas línguas indígenas americanas) são chamados de línguas polissintéticas. As línguas em que cada flexão transmite apenas uma única categoria gramatical, como o finlandês, são conhecidas como línguas aglutinantes, enquanto que as línguas em que uma flexão única pode transmitir várias funções gramaticais (como ambos os casos nominativo e plural, como no latim e no alemão) são chamadas de línguas flexivas. Idiomas como o mandarim, que nunca usam inflexões, são chamados de analíticos ou isolantes. O grau, seja do substantivo ou do adjetivo, é formado por sufixos, e não por desinências. A rigor, trata-se de derivação sufixal, e não de flexão. Em rigor, é tradição estudá-lo como flexão. (pt)
Fleksja – system opozycji słów należących do jednego leksemu. 1. * Dział gramatyki zajmujący się opisem form wyrazowych. 2. * Odmiana wyrazów – wyróżnia się fleksję imienną (deklinację) oraz fleksję czasownika (koniugację). Fleksja to ta część morfologii, która umożliwia wyrażanie relacji gramatycznych (składniowych) za pomocą form wyrazowych, poprzez zastosowanie sufiksów, rzadziej też prefiksów. Formy fleksyjne, dominujące w językach fleksyjnych, wyrażają funkcje składniowe; w innych językach podobną rolę pełni szyk wyrazów. Oprócz fleksji imiennej i fleksji czasownika wyróżnia się niekiedy fleksję przymiotników i przysłówków (stopniowanie). (pl)
Böjning (även flexion) är en term inom grammatiken och hör till språks morfologi, det vill säga ordens formlära inom lingvistiken. Böjning syftar på de systematiska förändringar av ett ord som förändrar dess grammatiska betydelse. En uppställning av ett ords samtliga böjningsformer kallas paradigm. I språk som liknar svenskan börjar de med en invariant del, stam, och en del som varierar, ändelse. Den omvända ordningen att böja orden med en förstavelse följt av ordstammen förekommer i filippinska. Där upprepas verbstammens första stavelse om handlingen är ofullbordad. Att böja ord genom upprepning kallas reduplikation och vanligt globalt, men inte i det sprachbund som de europeiska språken utgör. I skolgrammatiken som historiskt utgått från studier i latin och grekiska skiljer man på böjning av ordklasserna substantiv, adjektiv, pronomen och räkneord, som kallas deklination, medan böjning av verb kallas konjugation. Participen bildas av verbstammar men böjs enligt samma mönster som adjektiv. Enligt ett modernare synsätt består satser av nominalfraser och verbfraser. Deklination handlar då om böjningar av nominalfrasen, ett helt block av ord som syntaktiskt fungerar som en benämning, medan konjugation handlar om att böja ett block av ord som syntaktiskt fungerar som ett predikat. Med tiden kan ett sätt att böja ord falla i glömska, så att ett ord och dess böjningsform uppfattas som två olika ord. Ett exempel är de germanska kausativa verben som uppstått ur en böjningsform som angav följden av ett verb med hjälp av ändelsen -janą plus preteritumformen. Vid den tiden var alla verb starka så det innebar en vokalväxling: *fallaną (falla) → *fallijaną (fälla): "att orsaka fall". Idag uppfattas falla och fälla som olika verb. (sv)
语言学的形态學中，屈折變化（又译作形态变化、詞形變化）（Inflection or inflexion）指單詞（或詞根）的變化，以導致語法功能、语法范畴发生改變。印歐語屈折變化又可以分為變位和變格，前者指動詞的時、體、式、態等範疇的變化，或後者則指名詞、代詞、形容詞的格、數和性等範疇的不同而導致的變化，日語則無變位變格之分，詞形變化皆叫活用。其中表示該詞彙基本概念的部份稱為詞幹。 (zh)
Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за допомогою: * 1) закінченнєвих змінних морфем-афіксів і постфіксів (стол-а, -и, -ів; стой-у, -іш, -а-ти-му; ми-ти-ся); * 2) зміни основи слова т. зв. внутрішньою флексією (стіл: стол-а; стій: стой-у), див. Чергування звуків; * 3) зміни наголосу слова (рук-и́: ру́к-и), у деяких випадках у тій самій функції, що і суфікс (за-си́п-а-ти: за-сип-а́-ти = за-си́пува-ти); * 4) зміни суфікса (гарн-ий: гарніш-ий) чи й префікса (най- гарніший; пис-а-ти: на-пис-а-ти), себто тут типового засобу словотвору; * 5) сполучення флексійної форми слова з прийменником (на стол-і, на стол-ах) чи з деякими ін. словами, що тоді виконують службову функцію формотворної морфеми (читати: буду читати; гарн-ий: більш гарний, т. зв. аналітичні форми). Словозміна застосовується при відмінюванні іменника, прикметника, займенника й числівника за відмінами, а в них відмінками, числами й (у прикметникових словах) родами та дієслова за відмінами, способами, часами, особами, числами, родами (в минулому часі й умовному способі), видами й станами, включаючи т. зв. невідмінні форми — інфінітив і дієприслівник. Фонетичні й граматичні процеси поглиблюють або зносять різниці між окремими формами С. (пор. поширення внутр. флексії в нових закритих складах); протиставлення окремих граматичних категорій можуть нейтралізуватися (пор. число при іменниках із значенням ґатунку: Собака має — Собаки мають розвинений нюх), при дієсловах (Пили — Пилося горілку), час (Утомився вороненький, іде, спотикнеться), спосіб (Піди, принеси води — А ти пішов би й приніс би води; Піти, принести води!), стаючи ознаками стилю. Впродовж історичної доби окремі категорії зазнали ґрунтовних змін: зникли форми двоїни й розрізнювання родів у множині, зменшилося число відмінкових аломорф (закінчень), безприйменниковий місцевий (однини) був замінений прийменниковим, зникла іменна відміна прикметника й енклітичні форми особових займенників, наступило далекосяжне вирівняння м'якого типу відмін до твердого, зникла система минулих часів (аористу, імперфекту, що змінилися формами первісного перфекту, який втратив допоміжне дієслово) як і форми супіну та активних дієприкметників. Зате розвинулися: категорія живих істот та осіб (бачу вояка, вояків, коня, коней, корів, але: бачу стіл, столи) і поодиноких предметів у чоловічому роді іменників (бере ножа — ніж, але: бере пісок) та система видів (робити: з-робити, робив — зробив, — недоконаного й доконаного, що почасти замінила систему часів) і релятивно-часових дієприслівників з видовим розрізненням (пишучи, діалектне писавши — при одночасности дії з присудком гол. речення, написавши — на ознаку попередньої дії), нова синтетична (флексійна) форма майбутнього часу (пис-а-ти-му, -меш) як і нова Форма способів наказового (вір, -мо, -те) та умовного (я писав би, ми писали б). Словозміну сучасної української мови досліджували Д. Гринчишин, І. Кучеренко, М. Леонова, А. Матвієнко, І. Матвіяс, В. Русанівський, Є. Сасинович, Ю. Шевельов й ін.. а в діяхронному перекрої: С. Бевзенко («Іст. морфологія української мови, нариси із словозміни та словотвору», 1961), («Нариси з іст. морфологи української мови», 1 — 2, 1964 — 70), В. Русанівський («Значення і взаємозв'язок граматичних категорій виду і часу в українській мові 16 — 17 ст.», 1959), І. М. Керницький («Система словозміни в українській мові, на матеріалах пам'яток 16 ст.», 1967), І. Огієнко, П. Ковалів, М. Жовтобрюх, В. Дем'янчук, Л. А. Булаховський, А. Генсьорський, Г. Ільїнський, Л. Самійленко, В. Сімович, І. Слинько, М. Сулима, С. Смаль-Стоцький, М. Равлюк, І. Шаровольський, В. Ярошенко та ін. Див. ще зб. «Укр. діалектна морфологія», 1969. (uk)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

rdfs:comment

التصريف أو الصرف (مصدر) في اللغة العربية إلحاق التنوين والجر بالكلمة. والأصل فيه عند الصرفيين تحويل الأصل الواحد إلى أمثلةٍ مختلفة لمعانٍ مقصودة لا تحصل إلا بها، كتحويل الضرب إلى ضرَب ويضرب وضارب ونحو ذلك. قال سيبويه: التصريف على ما حكي عنهم هو أن تبني من الكلمة بناء لم تبنه العرب على وزن ما تبنيه ثم تعمل في البناء الذي تبنيه على ما يقتضيه قياس كلامهم ج تصاريف. (ar)
Fleksio estas sistemo de diversaj gramatikaj formoj, kiujn povas akcepti vorto. (deklinacio, konjugacio, paradigmo ) Fleksii signifas ŝanĝi vortoformojn laŭ la gramatikaj kategorioj de koncerna lingvo: konjugacii verbojn, deklinacii substantivojn ktp. (eo)
Hizkuntzalaritzan, flexioa hizkuntza batean lexema bati egiten zaizkion aldaketak dira, esaldi batean duen esanahi eta funtzio gramatikala ezartzeko. Bi motatako flexioak bereizten dira: deklinabidea, bereziki izena, izenordain eta adjektiboekin egiten dena eta kasua, generoa eta finkatzen dituena; eta konjugazioa, aditzen pertsona, numeroa eta denbora finkatzen dituena, besteak beste. (eu)
語形変化（ごけいへんか）または屈折（くっせつ、英: inflection）とは、一つの語が文法的な意味機能に応じて異なる複数の形を持つことである。名詞とそれに準じる品詞の語形変化を曲用、動詞とそれに準じる品詞の語形変化を活用という。ただし、語形変化の総称として広義に活用の語を用いる場合もある。語形替変とも。ある語が別の語の文法範疇に応じて屈折することを一致という。 (ja)
语言学的形态學中，屈折變化（又译作形态变化、詞形變化）（Inflection or inflexion）指單詞（或詞根）的變化，以導致語法功能、语法范畴发生改變。印歐語屈折變化又可以分為變位和變格，前者指動詞的時、體、式、態等範疇的變化，或後者則指名詞、代詞、形容詞的格、數和性等範疇的不同而導致的變化，日語則無變位變格之分，詞形變化皆叫活用。其中表示該詞彙基本概念的部份稱為詞幹。 (zh)
La flexió és el procediment morfològic d'algunes llengües per formar noves paraules a partir d'un lexema al qual s'afegeixen morfemes flexius. Es diferencia de la derivació pel fet que aquests morfemes aporten informació merament gramatical i no canvien el significat del mot original ni la categoria gramatical. El conjunt de formes flexionades constitueix un paradigma. (ca)
Ohýbání (flexe) je modifikace tvarů slova (přesněji lexému), kterými se vyjadřují mluvnické kategorie, jako je např. pád, číslo, rod, čas, osoba atd. U slov, která se ohýbají, se vždy určitý tvar považuje za základní (lemma). Jednotlivá slova (případně slovní druhy) se rozlišují na ohebná a neohebná podle toho, zda vyjadřují mluvnické kategorie pomocí flexe. U ohebných slov existují dva typy flexe: * skloňování (deklinace) – obvykle u podstatných jmen, přídavných jmen, zájmen a číslovek; * časování (konjugace) – u sloves. (cs)
La flexión es la alteración que experimentan las palabras mediante morfemas constituyentes según el significado gramatical o categórico para expresar sus distintas funciones dentro de la oración y sus relaciones de dependencia o de concordancia con otras palabras o elementos oracionales. En gramática tradicional, la flexión suele recibir nombres diferentes según se aplique a diferentes clases de palabras: (es)
In der Grammatik bezeichnet Flexion (lateinisch flexio ‚Biegung‘), deutsch auch Beugung oder (österreichisch) Biegung, eine Änderung in der Form eines Wortes zum Ausdruck seiner grammatischen Merkmale. Wenn ein Wort flektiert (gebeugt) wird, entsteht somit eine Wortform desselben Wortes, kein neues Wort (im Sinne von Lexem). Dies stellt den Unterschied zwischen Flexion und Wortbildung (Wortableitung und -zusammensetzung) dar. Die Flexion ändert daher nicht die Wortart, sondern nur hinzutretende grammatische Merkmale. (de)
In linguistic morphology, inflection (or inflexion) is a process of word formation in which a word is modified to express different grammatical categories such as tense, case, voice, aspect, person, number, gender, mood, animacy, and definiteness. The inflection of verbs is called conjugation, and one can refer to the inflection of nouns, adjectives, adverbs, pronouns, determiners, participles, prepositions and postpositions, numerals, articles, etc., as declension. (en)
En grammaire, la flexion est, dans certaines langues, un procédé d’expression des traits grammaticaux propres à celles-ci par association de morphèmes grammaticaux à une base. Au-delà de cette définition générale, on trouve chez divers auteurs des visions différentes sur la flexion. La flexion diffère d’une autre opération qui consiste à ajouter des affixes, la dérivation lexicale, par le fait que cette dernière est un procédé de formation de mots nouveaux. (fr)
In linguistica, si definisce flessione un meccanismo di formazione delle parole in cui una parola viene modificata per esprimere varie categorie grammaticali, come il genere, il numero, la persona, il caso, il tempo, il modo, l'aspetto, la diatesi, la definitezza o l'. La flessione del verbo è detta coniugazione. La flessione del sostantivo (e anche delle altre forme non verbali, tra cui l'articolo, l'aggettivo, il pronome, le preposizioni o posposizioni e così via) è detta declinazione. (it)
언어학에서 굴절(屈折, inflection)은 단어가 어떤 문법 범주를 나타내기 위해 모양을 바꾸는 현상이다. 예를 들어 동사가 과거시제·현재시제·미래시제 따위의 시제를 나타내기 위해 모양을 바꾸거나, 명사가 주격·목적격·여격 따위의 격을 나타내기 위해 모양을 바꾸는 것을 굴절이라 한다. 동사의 굴절을 활용이라 하고 명사나 비슷한 품사의 굴절을 곡용이라 불러 구분하기도 한다. 굴절은 단어를 만드는 어형성 방법의 하나로서 과 대립한다. 굴절하는 단어가 모양을 바꾸는 방법은 어간에 접두사·접미사·접요사· 등 접사를 붙이거나, 어간의 모양을 바꾸거나, 어간을 중첩시키는 것 등등이 있다. 예를 들어 한국어 동사 “먹었다”에는 접미사(어미) “-었-”이 붙어서 과거시제를 나타내는데, 이는 시제에 따른 동사의 굴절이라 할 수 있다. 반면에 영어 문장 “I will eat”에서 동사 “eat”은 그 자체로 인칭·수·시제 따위를 나타내지 않고, 이는 굴절하지 않은 동사의 원형이라 할 수 있다. (ko)
Fleksja – system opozycji słów należących do jednego leksemu. 1. * Dział gramatyki zajmujący się opisem form wyrazowych. 2. * Odmiana wyrazów – wyróżnia się fleksję imienną (deklinację) oraz fleksję czasownika (koniugację). (pl)
Flexie of inflexie is een morfologisch proces waarbij de vorm van een woord wordt aangepast aan zijn grammaticale functie in de zin of, in het geval van bijvoeglijke bepalingen aan het woord waarbij het hoort (→ congruentie). Men onderscheidt: * verbuiging of declinatie, bij (voor)naamwoorden * vervoeging of conjugatie, bij werkwoorden (nl)
Na gramática, flexão ou inflexão é a modificação de uma palavra para expressar diferentes categorias gramaticais, como modo, tempo, voz, aspecto, pessoa, número, gênero e caso. A conjugação é a flexão dos verbos; a declinação é a flexão de substantivos, adjetivos e pronomes. O grau, seja do substantivo ou do adjetivo, é formado por sufixos, e não por desinências. A rigor, trata-se de derivação sufixal, e não de flexão. Em rigor, é tradição estudá-lo como flexão. (pt)
Словоизмене́ние — образование словоформ той же лексемы, имеющих разные грамматические значения.Осуществляющие словоизменение морфемы называются фле́ксиями (лат. flexio «сгибание; переход голоса»). Применительно к европейским языкам (включая русский) также принято слово окончание: у них флексия находится в конце. Частными случаями словоизменения является склонение по падежам (рука-руки-руке…), спряжение по лицам (иду-идёшь-идёт…), изменение по родам, временам и другим грамматическим категориям. Множество словоформ одной лексемы образует словоизменительную парадигму. (ru)
Böjning (även flexion) är en term inom grammatiken och hör till språks morfologi, det vill säga ordens formlära inom lingvistiken. Böjning syftar på de systematiska förändringar av ett ord som förändrar dess grammatiska betydelse. I skolgrammatiken som historiskt utgått från studier i latin och grekiska skiljer man på böjning av ordklasserna substantiv, adjektiv, pronomen och räkneord, som kallas deklination, medan böjning av verb kallas konjugation. Participen bildas av verbstammar men böjs enligt samma mönster som adjektiv. (sv)
Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за допомогою: (uk)

rdfs:label

تصريف (لغة) (ar)
Flexió (ca)
Ohýbání (cs)
Flexion (de)
Inflection (en)
Fleksio (eo)
Flexión (lingüística) (es)
Flexio (eu)
Flessione (linguistica) (it)
Flexion (linguistique) (fr)
굴절 (문법) (ko)
Flexie (taalkunde) (nl)
語形変化 (ja)
Fleksja (pl)
Flexão (linguística) (pt)
Böjning (grammatik) (sv)
Словоизменение (ru)
屈折变化 (zh)
Словозміна (uk)

is dbo:wikiPageRedirects of