Hebrew language (original) (raw)

dbo:abstract

L'hebreu (עברית, ʿivrit) és una llengua semítica occidental de la família lingüística afroasiàtica. Històricament s'ha considerat la llengua dels hebreus, els israelians i els seus antecessors. La llengua hebrea també es parla en cultures no jueves tot i que ètnicament relacionades entre si, com els samaritans. L'escriptura s'efectua mitjançant l'alfabet hebreu. L'hebreu va deixar de ser una llengua d'ús quotidià al voltant del 200 després de Crist —essent substituïda per l'arameu a Palestina, i va sobreviure l'edat mitjana només com la llengua de la litúrgia jueva i la literatura dels rabins. L'hebreu com a llengua parlada va ser recuperat pel sionisme a la fi del segle xix, gràcies al treball, entre altres, d'Eliezer Ben Yehuda, per servir de llengua nacional al futur estat jueu, i segons Ethnologue, és una llengua actualment parlada per 5,3 milions de persones arreu del món, especialment a Israel. Pel que fa a la diàspora jueva, les seves llengües comunes han estat històricament sobretot dues: el jiddisch, una llengua germànica parlada pels jueus establerts a Alemanya i altres països de l'Europa central i oriental, i el ladí o judeocastellà entre els anomenats sefardites, a la conca mediterrània, que pot considerar-se una variant de l'espanyol antic. L'hebreu modern és una de les dues llengües oficials d'Israel (junt amb l'àrab), mentre que l'hebreu clàssic és emprat en la pregària i l'estudi de les comunitats jueves d'arreu del món. A més de la Bíblia, el text escrit més antic usant l'alfabet hebreu data del segle x aC. La Torà (els cinc primers llibres de la Bíblia) està escrita en hebreu clàssic, i bona part de la llengua de les versions actuals és el dialecte de l'hebreu bíblic que els investigadors consideren que va ésser especialment important al segle vi aC, pels volts del captiveri babiloni. És per això que sovint els jueus es refereixen a la llengua hebrea com Leshon HaKodesh (לֶשׁוֹן הֲקוֹדֶשׁ), la llengua sagrada. (ca)
Hebrejština (עִבְרִית‎, ivrit) označuje souhrnně všechny vývojové varianty hebrejského jazyka od starověké hebrejštiny přes biblickou (עברית תנ״כית‎ ivrit tanachit, též לשון הקודש‎, lešon hakodeš, „svatý jazyk“) až po moderní hebrejštinu (עברית‎, ivrit), kterou se dnes hovoří ve státě Izrael. Hebrejština patří do rodiny semitských jazyků, resp. ke kanaánské severozápadní skupině. Nejstarší dochované hebrejské texty pocházejí z 10. století př. n. l. (tzv. gezerský kalendář). V případě starších textů není možno hovořit o plné diferenciaci severozápadních semitských jazyků mezi jednotlivé jazyky či větve, hovoří se tedy spíše o společné protosemitštině nebo protokeneanštině. (cs)
اللغة العِبْرِيَّة أو العِبْرَانِيَّة (: עברית') عِڤْرِيتْ ‎/ʕiv'ʁit/‏ هي لغة سامية من مجموعة اللغات الشمالية الغربية من الفرع الكنعاني، تنتمي إلى مجموعة اللغات الأفريقية الآسيوية. حاليا تنتشر اللغة العبرية الحديثة كلغة حديث وأدب وتعاملات رسمية، ويتحدث بها أكثر من سبعة ملايين شخص موزعين في حدود إسرائيل والأراضي الفلسطينية. اللغة العبرية الحديثة منبثقة من اللغة العبرية الكلاسيكية التي لم تعد مستخدمة كلغة حديث أو كلغة تعاملات رسمية إنما تستخدم كلغة دينية يستعملها المتدينون اليهود في تعاملاتهم الدينية، وهي بدورها (اللغة العبرية الكلاسيكية) نشأت من محاولة إحياء للّغة العبرية القديمة التي ماتت في القرن الخامس قبل الميلاد. اللغة العبرية القديمة هي العبرية التي كتب فيها العهد القديم، وتشبه إلى حد كبير لغات قديمة أخرى مثل اللغة الفينيقية والعمونية والمؤابية؛ ولهذا يعد علماء اللغات كل هذه اللغات الأخيرة لهجات للّغة الكنعانية. أخذت اللغة العبرية العديد من الأسماء، وهي: لغة كنعان (و هو اسم وارد في التوراة)، واللغة اليهودية (كونها لغة مهمة في الديانة اليهودية)، واللغة المقدسة (بسبب نزول التوراة بها)، لكن أشهر الأسماء لها هو اللغة العبرية (حيث سميت بهذا الاسم نسبة إلى العبرانيين الذين حملوا اللغة من بعد الكنعانيين). (ar)
Modernes Hebräisch oder Neuhebräisch, Eigenbezeichnung Ivrit (hebräisch עברית; deutsch auch Iwrit, Iwrith oder Ivrith), ist die in Israel meistgesprochene Sprache und alleinige Amtssprache des Landes. Sie entstand durch geplante Weiterentwicklung und Ausbau des Alt- und Mittelhebräischen. Ihre Einführung ist der bisher einzige gelungene Versuch, eine Sakralsprache wiederzubeleben und zu einer modernen Standardsprache zu machen. Geschrieben wird sie mit dem hebräischen Alphabet. Im hebräischen Sprachgebrauch steht Ivrit für Hebräisch, also sowohl Althebräisch als auch das moderne Hebräisch, ohne Unterscheidung zwischen den Sprachstufen (vgl. Deutsch für die deutsche Sprache). Im Deutschen steht Ivrit dagegen stets für modernes Hebräisch. (de)
Hebräisch (hebräisch עברית ‘Ivrit, ) gehört zur kanaanäischen Gruppe des Nordwestsemitischen und damit zur afroasiatischen Sprachfamilie, auch semitisch-hamitische Sprachfamilie genannt. Die Basis aller späteren Entwicklungsformen des Hebräischen ist die Sprache der heiligen Schrift der Juden, der hebräischen Bibel, deren Quellschriften im Laufe des 1. Jahrtausends v. Chr. entstanden und kontinuierlich redigiert und erweitert und schließlich um die Zeitenwende kodifiziert wurden. (Alt-)Hebräisch wird daher oft mit dem Begriff „Biblisch-Hebräisch“ gleichgesetzt, selbst wenn dies weniger sprachhistorisch als literaturhistorisch begründet ist: Althebräisch als die Sprache des größten Teiles des Alten Testamentes. In der Bibel wird die Sprache שְׂפַת כְּנַעַן sefat kena‘an („Sprache Kanaans“, Jes 19,18) oder יהודית jehudit („jüdisch, judäisch“; Jes 36,11 2Kö 18,26+28 2Chr 32,18 Neh 13,24) genannt. Nach der Zerstörung des Jerusalemer Tempels durch Nebukadnezar II. im Jahre 586 v. Chr. und dem darauf folgenden Babylonischen Exil kam die dortige Amtssprache Aramäisch unter den Juden in Umlauf, sodass das Hebräische fortan in Konkurrenz zum Aramäischen stand und viele Einflüsse von diesem aufnahm. Nach der Zerstörung des Zweiten Tempels zu Jerusalem im Jahre 70 n. Chr. verlagerte sich das Zentrum jüdischen Lebens von Judäa nach Galiläa und ins Exil. Etwa ab dem Jahre 200 hörte Hebräisch auf, Alltagssprache zu sein. Es blieb indessen eine Sakralsprache, wurde jedoch nie ausschließlich zu liturgischen Zwecken benutzt, sondern auch zur Abfassung von philosophischen, medizinischen, juristischen und poetischen Texten, sodass sich das Vokabular des Mittelhebräischen im Laufe der Jahrhunderte erweitern konnte. Es ist ebenfalls bezeugt, dass sich die verstreuten jüdischen Gemeinden zur Verständigung untereinander des Hebräischen bedienten. Die Erneuerung des Hebräischen mit dem Ziel seiner Etablierung als jüdische Nationalsprache in Palästina begann im späten 19. Jahrhundert auf Initiative von Elieser Ben-Jehuda. 1889 gründete er in Jerusalem den „Rat der hebräischen Sprache“, den Vorläufer der Akademie für die hebräische Sprache, mit dem Ziel, die seit etwa 1700 Jahren kaum noch gesprochene Sprache der Bibel wiederzubeleben. In der Folgezeit entstand das moderne Hebräisch (auf Deutsch oft als Ivrit bezeichnet), dessen Unterschiede zum biblischen Hebräisch im Schriftbild und der Morphologie äußerst gering, in der Syntax und dem Vokabular zum Teil gravierend sind. (de)
العبرية الحديثة هي اللغة المستخدمة حاليا في الحديث عند المواطنين اليهود في إسرائيل، واستعارت العبرية الحديثة العديد من المصطلحات الجديدة من العبرية التقليدية لغة التوراة والتلموذ (اللسان المقدس) ومن عدة لغات مثل العربية والألمانية واليديشية والانگليزية. هي مستخدمة أيضا من قبل بعضا الإسرائيلين العرب. (ar)
Η εβραϊκή γλώσσα (עִבְרִית ή עברית, ‘Ivrit) είναι σημιτική γλώσσα της αφροασιατικής γλωσσικής οικογένειας (ανήκει στον βορειοδυτικό κλάδο της), η οποία ομιλείται από πλέον των επτά εκατομμυρίων ανθρώπους στο Ισραήλ και στις εβραϊκές κοινότητες ανά τον κόσμο. Στο Ισραήλ αποτελεί την εκ των πραγμάτων επίσημη γλώσσα του κράτους και των ανθρώπων, είναι δε η μία από τις δύο επίσημες γλώσσες (μαζί με την Αραβική) και ομιλείται από τη συντριπτική πλειονότητα του πληθυσμού. Ο βασικός πυρήνας της Τανάκ (Tanakh, Εβραϊκής Βίβλου) είναι γραμμένος στην . Θεωρείται ότι η παρούσα μορφή της διαμορφώθηκε, κατά μεγάλο μέρος, από τη Βιβλική Εβραϊκή που πιστεύεται ότι ευδοκιμούσε κατά τον 6ο αι. π.Χ., την εποχή της εξορίας στη Βαβυλώνα. Για τον λόγο αυτόν, η εβραϊκή γλώσσα από τους αρχαίους καιρούς αποκαλείται συχνά από τους Εβραίους Lĕshôn Ha-Kôdesh (לשון הקודש) «η Ιερή Γλώσσα». Είναι η μοναδική Χαναανική γλώσσα που ομιλείται ακόμα και σήμερα και ένα καλό παράδειγμα αναγέννησης νεκρών γλωσσών. Οι περισσότεροι γλωσσολόγοι συμφωνούν ότι μετά τον 6ο αι. π.Χ., αφού η Βαβυλωνιακή αυτοκρατορία κατέστρεψε την Ιερουσαλήμ και εξόρισε τον πληθυσμό στη Βαβυλώνα και κατόπιν η Περσική αυτοκρατορία τους επέτρεψε να επιστρέψουν, η Βιβλική Εβραϊκή που κυριαρχούσε στις Γραφές έφθασε να αντικατασταθεί στην καθημερινή χρήση από νέες διαλέκτους της Εβραϊκής, καθώς και από κάποια τοπική μορφή της Αραμαϊκής (την οποία θεωρείται ότι μιλούσε αργότερα ο Ιησούς). Μετά την καταστροφή του Δεύτερου Ναού και της Ιερουσαλήμ το 70 μ.Χ., οπότε η Ρωμαϊκή αυτοκρατορία εκτόπισε τον εβραϊκό πληθυσμό της Ιερουσαλήμ και των περιχώρων, το κέντρο της εβραϊκής εγκατάστασης μετατοπίστηκε από την Ιουδαία στη Γαλιλαία. Ως αποτέλεσμα, η Εβραϊκή σταδιακά έπαψε να είναι ομιλουμένη γλώσσα, αλλά διατηρήθηκε ως κατ’ εξοχήν γραπτή γλώσσα. Ως εκ τούτου, επιστολές, συμβόλαια, εμπορικές συμφωνίες, επιστημονικά συγγράμματα, φιλοσοφία, ιατρική, ποίηση και νομικά κείμενα γράφονταν στην Εβραϊκή, στην οποία προσετίθεντο δάνεια και νεόπλαστοι όροι. Η εβραϊκή γλώσσα, επί μακρόν ανενεργός έξω από το λειτουργικό περιβάλλον του Ιουδαϊσμού, αναβίωσε κατά το τέλος του 19ου αι. από τον Εβραίο γλωσσολόγο (Eliezer Ben-Yehuda) εξαιτίας της ανάπτυξης της σιωνιστικής ιδεολογίας. Ο Μπεν-Γεχούντα ίδρυσε το 1889 στην Ιερουσαλήμ το «Συμβούλιο Εβραϊκής Γλώσσας» με σκοπό την αναβίωση της επί 1700 έτη μη ομιλουμένης πλέον Βιβλικής Εβραϊκής. Εν τέλει, η Εβραϊκή έφθασε μέχρι του σημείου να αντικαταστήσει αρκετές άλλες γλώσσες που μιλούσαν οι Εβραίοι εκείνον τον καιρό, όπως Λαντίνο (Ισπανοεβραϊκή γλώσσα), Γίντις (Γερμανοεβραϊκή γλώσσα), Ρωσική, καθώς και άλλες γλώσσες της . Παρά τη μεγάλη χρονική απόσταση, οι διαφορές μεταξύ Αρχαίας και Νέας Εβραϊκής είναι πολύ λιγότερες από αντίστοιχες μεταξύ Αρχαίας και Νέας Ελληνικής, πράγμα αναμενόμενο εφόσον η Ελληνική δεν έπαψε ποτέ να είναι ομιλουμένη γλώσσα. Στο Ισραήλ δεν γίνεται πλέον διάκριση μεταξύ Αρχαίας και Νέας Εβραϊκής, αλλά χρησιμοποιείται για αμφότερες ο όρος Ιβρίτ (Ivrit). Ο πρώτος πρωθυπουργός του Κράτους του Ισραήλ Νταβίντ Μπεν Γκουριόν είχε σχολιάσει το γεγονός ως εξής: «Αν ο Μωυσής επέστρεφε σήμερα και ζητούσε ένα κομμάτι ψωμί, θα μπορούσε κανείς ευθύς να τον καταλάβει». Εξαιτίας της μακράς αχρησίας επί αιώνες, η Εβραϊκή δεν διέθετε αρκετές σύγχρονες λέξεις. Αρκετές μεταφέρθηκαν ως νεολογισμοί προερχόμενοι από την Εβραϊκή Βίβλο ή ως δάνεια από άλλες γλώσσες. Η σύγχρονη Εβραϊκή έγινε επίσημη γλώσσα της υπό Βρετανική εντολή Παλαιστίνης (εντολή της Κοινωνίας των Εθνών) το 1921 (μαζί με την Αγγλική και την Αραβική), ενώ το 1948 έγινε επίσημη γλώσσα του νεοσύστατου Κράτους του Ισραήλ. (el)
Τα Σύγχρονα Εβραϊκά ή Εβραϊκά του Ισραήλ (עברית חדשה‬, 'ιβγίτ χαντασά [ivˈʁit χadaˈʃa] – "Σύγχρονα Εβραϊκά" ή "Νέα Εβραϊκά"), γνωστότερη ως Εβραϊκά (עברית‬ ιβρίτ) είναι η επίσημη μορφή της εβραϊκής γλώσσας που ομιλείται σήμερα. Ομιλείται από τα αρχαία χρόνια. Η Εβραϊκή γλώσσα είναι μέλος του χαναανικού κλάδου των σημιτικών γλωσσών. Η Εβραϊκή γλώσσα αντικαταστάθηκε από την δυτική διάλεκτο της αραμαϊκής γλώσσας ως καθομιλουμένη γλώσσα των Εβραίων στις αρχές του 3ου αιώνα π.Χ., αν και συνέχισε να χρησιμοποιείται ως λειτουργική και λογοτεχνική γλώσσα. στον 19ο και 20ό αιώνα και είναι η επίσημη γλώσσα του Ισραήλ. Εάν προστεθεί ο αριθμός των μητρικών ομιλητών της γλώσσας, των ανθρώπων που την γνωρίζουν άπταιστα και αυτών που δεν την γνωρίζουν άπταιστα, τα σύγχρονα εβραϊκά ομιλούνται από περίπου 9 εκατομμύρια άτομα. Οι περισσότεροι ομιλητές είναι : περίπου πέντε εκατομμύρια ισραηλινοί ομιλούν τα σύγχρονα εβραϊκά ως μητρική γλώσσα, 1.5 εκατομμύριο άτομα είναι μετανάστες στο Ισραήλ, 1.5 εκατομμύριο άτομα είναι που συνήθως ομιλούν τα αραβικά ως μητρική γλώσσα και μισό εκατομμύριο είναι Εβραίοι της διασποράς ή . Ο επίσημος ρυθμιστής φορέας της γλώσσας είναι η Ακαδημία για την Εβραϊκή γλώσσα. (el)
Ne konfuzenda kun la moderna hebrea lingvo kiu estas la oficiala norma kaj nuntempa hebrea lingvo de Israelo. La hebrea lingvo (hebree: עברית, ivrit [ivRIT]) estas okcidenta ŝemida lingvo el la Afrikazia lingvaro, nome la antikva lingvo de la hebreoj aŭ izraelidoj en la Biblio, kvankam la lingvo mem ne estas aludita per la nomo Hebrea en la Tanaĥo. La plej fruaj ekzemploj de verkita pra-hebrea datas el la 10a jarcento a.K. Ĝi estas la komuna lingvo de la judoj, kaj nuntempe oficiala lingvo en Israelo. Entute kaj nuntempe, la hebrea estas parolata de totalo de 9 milionoj da personoj tutmonde. Oni kredas ke iam inter la jaroj 200 kaj 400 de nia erao en la sekvoj de la Bar-Koĥba-ribelo, ĝi iom post iom ĉesis esti lingvo parolata, dum en la regiono la aramea kaj je malpli etendo la greka estis jam en uzado kiel internaciaj lingvoj, ĉefe inter elitoj kaj enmigrantoj.. La hebrea tamen restadis, dum la tuta historio, la ĉefa skriblingvo de la judoj, ne sole por religio kaj studado, sed ankaŭ por ĉiutagaj dokumentoj, interjuda komerco, literaturo, filozofio, medicino kaj scienco. La Jud-Germana kaj poste la orienteŭropa movado de la "Haskala" ĝin modernigis kaj preparis por laika uzo. La moderna nacia movado (cionismo) ĝin revigligis kiel verkitan kaj parolatan lingvon en Otomana Palestino en la du lastaj jardekoj de la 19-a jarcento. La Brita Mandato de Palestino rekonis la hebrean kiel unu el la tri oficialaj lingvoj de la nova ŝtato (nome la angla, la araba kaj la hebrea). La hebre-parolanta komunumo en Palestino rapide kreskis kaj jam post la unua mondmilito, ekde la jaroj 1920-aj, la hebrea fariĝis la ĉefa lingvo, skribe kaj parole, de la juda komunumo. Ĝi nature fariĝis la ĉefa lingvo de la nova ŝtato Israelo en 1948. Hodiaŭ ĝi estas la ĉefa lingvo de ĉirkaŭ 5 milionoj da israelaj judoj kaj almenaŭ la dua lingvo de unu miliono da israelaj araboj. Laŭ Etnologiisto, ĉirkaŭ 1998, la hebrea estis iĝanta la lingvo de 5 milionoj da personoj tutmonde. Usono estis la dua plej granda hebreparolanta loĝantaro, kun 220,000 fluaj parolantoj, ĉefe el Israelo. La moderna hebrea estas unu el la du oficialaj lingvoj de Israelo (dum la alia estas la moderna normiga araba), dum antaŭmoderna hebrea estas uzata por preĝado aŭ studado en Judaj komunumoj ĉirkaŭ la tuta mondo nuntempe. Antikva hebrea estas ankaŭ la liturgia lingvo de Samarianoj, dum la moderna hebrea aŭ la araba estas ties gepatra lingvo. Kiel fremda lingvo, ĝi estas studata ĉefe de Judoj kaj studentoj de Judismo kaj de Israelo, kaj de arkeologoj kaj de lingvistoj specializiĝantaj en Mezoriento kaj ties civilizacioj, same kiel de teologoj en kristanaj seminarioj. (eo)
Hebreera (עִבְרִית, ʿIvrit ʔivˈʁit edo ʕivˈɾit ahoskatua) afroasiar hizkuntza da, semitar hizkuntzen taldekoa. Hebreera klasikoa hizkuntza sakratutzat hartu izan dute egile askok, Biblia hebrearrarena den legez. Egungo aldaerak, aldiz, eguneroko mintzaira bizia izatea lortu du. Israelgo hizkuntza ofiziala da arabierarekin batera, eta zazpi bat miloi pertsonak berba egiten dute, bai Israelen, bai eta munduan zehar dauden diasporako komunitateetan ere. AEBetan, adibidez, ia 200.000 hebreeradun bizi dira. (eu)
Hebrew (Hebrew alphabet: עִבְרִית‎, , IPA: [ivˈʁit] or [ʕivˈɾit]; Samaritan script: ࠏࠁࠓࠉࠕ; Paleo-Hebrew script: 𐤏𐤁𐤓‫𐤉𐤕) is a Northwest Semitic language of the Afroasiatic language family. Historically, it is one of the spoken languages of the Israelites and their longest-surviving descendants, the Jews and Samaritans. It was largely preserved throughout history as the main liturgical language of Judaism (since the Second Temple period) and Samaritanism. Hebrew is the only Canaanite language still spoken today, and serves as the only truly successful example of a dead language that has been revived. It is also one of only two Northwest Semitic languages still in use, with the other being Aramaic. The earliest examples of written Paleo-Hebrew date back to the 10th century BCE. Nearly all of the Hebrew Bible is written in Biblical Hebrew, with much of its present form in the dialect that scholars believe flourished around the 6th century BCE, during the time of the Babylonian captivity. For this reason, Hebrew has been referred to by Jews as Lashon Hakodesh (לָשׁוֹן הַקֹּדֶשׁ‎‎, lit. 'the holy tongue' or 'the tongue [of] holiness') since ancient times. The language was not referred to by the name Hebrew in the Bible, but as Yehudit (transl. 'the language of Judah') or Səpaṯ Kəna'an (transl. "the language of Canaan"). Mishnah Gittin 9:8 refers to the language as Ivrit, meaning Hebrew; however, Mishnah Megillah refers to the language as Ashurit, meaning Assyrian, which is derived from the name of the alphabet used, in contrast to Ivrit, meaning the Paleo-Hebrew alphabet. Hebrew ceased to be a regular spoken language sometime between 200 and 400 CE, declining in the aftermath of the unsuccessful Bar Kokhba revolt that was carried out against the Roman Empire by the Jews of Judaea. Aramaic and, to a lesser extent, Greek were already in use as international languages, especially among societal elites and immigrants. Hebrew survived into the medieval period as the language of Jewish liturgy, rabbinic literature, intra-Jewish commerce and Jewish poetic literature. The first dated book printed in Hebrew was published by Abraham Garton in Reggio (Calabria, Italy) in 1475.With the rise of Zionism in the 19th century, the Hebrew language experienced a full-scale revival as a spoken and literary language, after which it became the main language of the Yishuv in Palestine and subsequently the lingua franca of the State of Israel with official status. According to Ethnologue, Hebrew was spoken by five million people worldwide in 1998; in 2013, it was spoken by over nine million people worldwide. After Israel, the United States has the second-largest Hebrew-speaking population, with approximately 220,000 fluent speakers (see Israeli Americans and Jewish Americans). Modern Hebrew is the official language of the State of Israel, while pre-revival forms of Hebrew are used for prayer or study in Jewish and Samaritan communities around the world today; the latter group utilizes the Samaritan dialect as their liturgical tongue. As a non-first language, it is studied mostly by non-Israeli Jews and students in Israel, by archaeologists and linguists specializing in the Middle East and its civilizations, and by theologians in Christian seminaries. (en)
El idioma hebreo (en hebreo, עִבְרִית, pronunciado [ivrít] ) es una lengua semítica de la familia afroasiática hablada, escrita y leída por más de ocho millones de personas en Israel y por las comunidades de la diáspora judía extendida en más de 80 países. Desde la Antigüedad, el hebreo es la lengua escrita, litúrgica y de oración empleada por el judaísmo, donde funciona como lengua sacra; consecuentemente allí se la denomina לשון הקודש (lashón ha-Kódesh, ‘lengua de lo sagrado’). Según la tradición judía, el hebreo habría sido la lengua escogida por Dios para transmitir su mensaje a la humanidad, por eso sus hipocorísticos . A pesar de no haber sido hablada permanentemente a lo largo de sus más de tres milenios de existencia, el hebreo se mantiene como un importante elemento común y de cohesión en lo que concierne a las diferentes comunidades judías alrededor del mundo. El hebreo moderno es el idioma oficial del Estado de Israel, al que en español a veces se refiere como el Estado hebreo. (es)
L’hébreu moderne est la variété de l'hébreu parlée depuis la fin du XIXe siècle. Sa particularité est d'être redevenu une langue vivante, parlée par la plupart des Israéliens, après de nombreux siècles où la langue était une langue morte et une langue liturgique. L'hébreu moderne naquit au siècle des Lumières, de la Haskalah qui sortit la culture juive de ses ghettos pour s'ouvrir au monde de son temps. L'usage séculier de la langue sacrée a cependant toujours révolté les esprits plus traditionnels[Qui ?]. La première phase du renouveau de l'hébreu débordant du cadre strictement religieux fut surtout littéraire, sous l'impulsion, entre autres, de Moses Mendelssohn. Avec Éliézer Ben Yehoudah débuta la renaissance d'un hébreu vernaculaire utilisé aujourd'hui par les citoyens de l'État d'Israël, dont il est langue officielle alors qu'à partir du 9 juillet 2018, l'arabe perd son statut de langue officielle dans l'état hébreu pour devenir une langue à « statut spécial ». On estime le nombre de ses locuteurs à environ 6 millions. (fr)
L’hébreu (en hébreu moderne : עִבְרִית / ivrit /ivˈʁit/ ou /ʕivˈɾit/, et en hébreu ancien : לשון הקודש lašon ha-qodeš « langue sacrée ») est une langue chamito-sémitique étroitement apparentée au phénicien, appartenant au groupe cananéen, de la branche centre-nord de la famille des langues sémitiques, qui contient aussi les langues araméennes. L'hébreu ancien, ou classique, est la langue rituelle et liturgique de la religion juive, tandis que l'hébreu moderne compte plus de neuf millions de locuteurs en Israël et un million dans le reste du monde. L’hébreu est la langue officielle de l’État d’Israël. (fr)
Is teanga Shéimíteach í an Eabhrais (עִבְרִית, ‘Ivrit [‘Ibhríth]) agus í á húsáid agus á staidéar mar theanga naofa ag na Giúdaigh ar fud an domhain. Thairis sin, is í an Eabhrais teanga oifigiúil Stát Iosrael, agus í mar theanga dhúchais ag formhór mór an daonra Ghiúdaigh ansin. (ga)
Bahasa Ibrani (עִבְרִית ʿIvrit, atau ) adalah sebuah bahasa dari cabang rumpun bahasa Afro-Asia. Bahasa ini masuk dalam bahasa Semit dan menjadi bahasa resmi Israel. Bahasa Ibrani dituturkan oleh sebagian orang Yahudi di seluruh dunia. Secara kultural, bahasa ini dianggap sebagai bahasa orang Yahudi, meskipun bahasa ini juga dipergunakan oleh kelompok-kelompok non-Yahudi, seperti orang Samaria. Bahasa Ibrani hampir punah sebagai bahasa yang dituturkan pada Abad Kuno, namun terus digunakan sebagai bahasa liturgi Yudaisme dan bahasa sastra serta hanya dipakai untuk mempelajari Alkitab dan Mishnah saja. Tetapi pada akhir abad ke-19 dan permulaan abad ke-20, bahasa ini lahir kembali menjadi sebuah bahasa sejati dengan para penuturnya. Bahasa ini lalu menggantikan bahasa Arab, bahasa Ladino, bahasa Yiddish dan lain sebagainya sebagai bahasa utama kaum Yahudi sedunia dan di negara Israel kemudian hari. Bahasa Ibrani merupakan salah satu dari dua bahasa resmi Israel. Bahasa resmi lainnya adalah bahasa Arab. Dalam bahasa Ibrani sendiri, bahasa ini disebut עִבְרִית, atau I'vrit (IPA: [ivr\it] atau [ibr\it]). Bahasa Ibrani mirip sekali dengan bahasa Aram dan juga masih mirip dengan bahasa Arab. Bahkan kosakata Ibrani modern, banyak pula meminjam dari bahasa Arab. (in)
Ibrani Modern atau Ibrani Israel (bahasa Ibrani: עברית חדשה‎ ʿivrít ḥadašá[h] - "Ibrani Modern" atau "Ibrani Baru"), umumnya disebut oleh para pemakainya dengan kependekannya Ibrani (עברית Ivrit), adalah bentuk standar dari bahasa Ibrani yang dipakai saat ini. Dipakai pada zaman kuno, bahasa Ibrani, sebuah bahasa Kanaan, digunakan sebagai pengucapan Yahudi melalui dialek barat Aram pada abad ketiga SM, meskipun bahasa tersebut tetap digunakan sebagai bahasa sastra dan liturgi. Bahasa tersebut bangkit sebagai bahasa yang diucapkan pada abad ke-19 dan ke-20 dan merupakan salah satu dari dua bahasa resmi di Israel, bersama dengan . Ibrani Modern dipakai oleh sekitar sembilan juta orang, yang meliputi pemakai asli, pembicara dan non-pembicara. Sebagian besar pemakainya adalah warga negara Israel: sekitar lima juga pemakainya adalah orang Israel yang memakai Ibrani Modern sebagai bahasa asli mereka, 1.5 juta adalah imigran di Israel, 1.5 juta adalah warga Arab di Israel, yang bahasa utamanya biasanya adalah bahasa Arab, dan satu setengah juta ekspatriat Israel atau diaspora Yahudi yang tinggal di luar Israel. Organisasi yang secara resmi mengembangkan bahasa Ibrani Modern, di bawah hukum Negara Israel, adalah . (in)
ヘブライ語（ヘブライご、: עִבְרִית‎ ʿĪvrīt, ラテン語: Lingua Hebraea）は、アフロ・アジア語族のセム語派に属する北西セム諸語の一つ。ヘブル語、ヒブル語とも呼ばれる。日本語でヘブライ語とするのはギリシア語（εβραϊκή γλώσσα）やラテン語（Lingua Hebraica）からの習慣であり、ドイツ語（Hebräische Sprache）やイタリア語（Lingua ebraica）もヘブライ語であるが、英語（Hebrew language）やフランス語（Hébreu）はヘブライ語（עברית）そのものからの呼称なのでヘブル語またはヒブル語とするのを好む場合もある。日本語としてはどちらでもいい。なお、東京外国語大学はじめ日本のほとんどの大学は語学講義名をヘブライ語としている。 (ja)
Con lingua ebraica (in ebraico israeliano: עברית - ivrit) si intende sia l'ebraico biblico (o classico) sia l'ebraico moderno, lingua ufficiale dello Stato di Israele e dell’oblast' autonoma ebraica in Russia; l'ebraico moderno, cresciuto in un contesto sociale e tecnologico molto diverso da quello antico, contiene molti elementi lessicali presi in prestito da altre lingue. L'ebraico è una lingua semitica e quindi parte della stessa famiglia che comprende anche le lingue araba, aramaica, amarica, tigrina, maltese e altre. Per numero di locutori, l'ebraico è la terza lingua di tale ceppo dopo l'arabo e l'amarico. Al 2022, è parlata da 9,4 milioni di parlanti totali. (it)
히브리어(: עִבְרִית 이브맅, 영어: Hebrew Language, 문화어: 히브라이어)는 아프리카아시아어족의 셈어파로 분류되는 언어이다. 고대 가나안 지방에 살고 있었던 히브리인(유대인)의 모어로서 사용되었던 고전 히브리어로 성경의 원본인 구약성경이 저술되었기 때문에 성서 히브리어라고도 불리며, 현재 이스라엘의 공용어인 현대 히브리어가 있다. 현대 히브리어는 '이브리트'(Ivrith)라고 불리고 고대의 구약성경에 쓰였던 히브리어는 '성스러운 말'이라는 뜻의 '라숀 하-코데쉬'(לשון הקודש Lashon Ha-Kodesh)라 일컬어진다. 고전 히브리어는 유대인들이 세계 각지로 분산되기(디아스포라) 전부터 서서히 쓰이지 않게 되어, 이후의 시대에 각 지역에 분산된 유대인들은, 대신에 아랍어, 라디노어, 이디시어 등의 언어들을 일상언어로 사용하였다. 이 때문에 히브리어는 2000여 년 이상 유대교의 언어로서의 성경(타나크)이나 미쉬나 등의 연구, 종교의식, 기도, 또는 다른 언어를 사용하는 서로 떨어진 유대인 공동체 사이의 커뮤니케이션 수단에서나 사용되었을 뿐이었다. 그러나, 20세기에 접어들어, 히브리어는 이스라엘의 건국과 함께 현대 히브리어로 다시 살아나게 되어, 현재 이스라엘로 이주하여 오는 유대인들의 언어로서 자리잡아 현재에 이르고 있다. 히브리어를 일컫는 데 사용되는 이브리(עברי)라는 말은, 창세기 10장 21절에 언급되는 '강을 건너다'라는 뜻을 가진 셈의 후손 에벨(עֵבֶר)의 이름에서 유래한다. 기원전 3000년경, 갈대아 지방의 우르(현재의 텔 무가이어, 이라크 지역)에서 가나안 땅(현재의 이스라엘 지역)으로 이주했다고 하는 아브라함 일족과, 그 자손들을 이르러 '헤브루인'이라 한 것에서, 그들이 사용하는 언어를 '헤브루어', '히브리'어 등으로 부르게 된 것이다. 히브리 문자는 아랍 문자와 비슷하게, 문장을 쓸 때 오른쪽에서 왼쪽으로 쓰는 특징을 갖고 있으며, 자음을 나타내는 표기는 반드시 존재하나, 모음을 나타내는 기호는 없는 경우가 많다. '니쿠드'라는 이름의 모음 기호는 존재하고 있으나 이 기호는 일반적인 경우 생략되며, 외래어 표기나 성서 등의 중요한 글에서 매우 정확히 표기할 필요가 있는 경우나, 히브리어 초급 교과서에서 히브리어를 표기하는 경우 정도에나 쓰인다. 히브리어에는 아랍어에서 온 차용어가 상당수 있으나, 그 형태가 달라져서 원래와는 어느 정도 차이가 있는 경우가 많다. (ko)
Klassiek Hebreeuws, ook bekend als Lesjon HaKodesj (לשון הקודש, 'de heilige taal'), is de taal van het jodendom. Er bestaan verschillende historische perioden: achtereenvolgens het Hebreeuws van de Thora, dat van de Misjna en dat van de rabbijnse literatuur. De verschillen tussen genoemde taalperioden betreffen spelling, woordenschat en vooral zinsbouw (syntaxis). Modern Hebreeuws, ook bekend als Ivriet (עברית), is de officiële landstaal van de moderne staat Israël. Het verschil tussen modern en klassiek Hebreeuws is in syntactisch opzicht groot, in lexicaal opzicht zijn de verschillen kleiner. (nl)
Język hebrajski (hebr. ‏עִבְרִית‎, trb. ‏ˤiwrit‎) – język z grupy kananejskiej języków semickich północno-zachodnich, należących do afroazjatyckiej rodziny językowej, zapisywany przeważnie alfabetem hebrajskim. Jako główny język judaizmu jest nierozerwalnie związany z historią Żydów i współcześnie – z Państwem Izrael. W swojej historii trwającej ponad trzy tysiące lat język hebrajski przeszedł znaczne zmiany na różnych płaszczyznach systemu językowego. Przez okres około 1800 lat, od upadku powstania Bar Kochby do narodzin współczesnego ruchu syjonistycznego, był on językiem liturgii i językiem literackim, nie pełnił jednak roli języka powszechnego. Opisane poniżej etapy rozwoju języka hebrajskiego mogą być traktowane jako osobne języki, które, pomimo znaczących podobieństw, nie są w pełni zrozumiałe dla władających współczesnym hebrajskim bez specjalnego przygotowania. (pl)
Иври́т ( (инф.) [iv'ʁit] — «еврейский язык») — язык семитской семьи; государственный язык Израиля, а также язык некоторых еврейских общин и диаспор. Древняя форма иврита (древнееврейский язык) — традиционный и священный язык иудаизма. Современный иврит был возрождён и адаптирован как разговорный и официальный язык Государства Израиль в XX веке. (ru)
Hebreiska, hebr. ‘ivrit (עִבְרִית), är ett nordvästsemitiskt språk som talas av cirka 9 miljoner människor, främst i Israel där hebreiska är ett officiellt språk. De som talade hebreiska kallades historiskt för hebréer, ett ord som enligt den arameiska traditionen kommer av deras ord abar eller habar, och betyder 'de som gått över', och ska enligt samma tradition anspela på att patriarken Abraham gick över floden Eufrat och begav sig med sin stam till det som idag kallas Israel. De som bodde på andra sidan floden kallades följaktligen "det folk som gick över floden". (sv)
Іври́т ( עברית‎[ʔivˈʁit] чи [ʕivˈɾit]), також староєвре́йська мо́ва — єврейська (гебрейська) мова з групи семітських; державна мова у сучасному Ізраїлі. На письмі застосовується староєврейська абетка. Розрізняють кілька етапів розвитку івриту: біблійний або класичний (старозавітний), — мова релігійної практики та духовної й світської літератури високого стилю; мова єврейського просвітництва (гаскали) та художньої літератури XVIII—XIX ст.; з 2-ї пол. XX ст. мова повсякденного спілкування. Існує кілька норм вимови, що дуже різняться поміж собою, найпоширеніша — сефардська, що нею послуговується сучасна літературна мова. Є також ашкеназійська, або ашкеназька, — вимова німецького та східноєвропейського єврейства, яка сьогодні практично не використовується. Від ашкеназької та сефардської відрізняється вимова єменських євреїв. (uk)
希伯来语（עִבְרִית‬ ‘Ivrit，读音：[iv'ri:t]），属于亚非语系闪米特语族，為古代猶太民族（以色列民族或希伯來民族）一直到現代人民的民族語言、也是基督教和犹太教的宗教语言。过去2500年，希伯来语主要用于《圣经》与相关宗教方面的研究，自从20世纪特别是以色列复国以来，希伯来语作为口语在犹太人中复活，渐渐取代阿拉伯语、拉迪諾語和意第绪语，以色列復国后将希伯来语定为官方语言之一，採用希伯来字母書寫；另一种官方语言是阿拉伯语。希伯来語亦如同其它大部分的閃語族语言般，其拼寫法為橫寫由右到左。 (zh)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:fam

dbp:ld

dbp:reason

The link to ellopos a) isn't showing, and b) doesn't seem to be working. (en)

dbp:title

Audio example of liturgical Hebrew (en)

dbp:wikiPageUsesTemplate

dcterms:subject

rdf:type

rdfs:comment

العبرية الحديثة هي اللغة المستخدمة حاليا في الحديث عند المواطنين اليهود في إسرائيل، واستعارت العبرية الحديثة العديد من المصطلحات الجديدة من العبرية التقليدية لغة التوراة والتلموذ (اللسان المقدس) ومن عدة لغات مثل العربية والألمانية واليديشية والانگليزية. هي مستخدمة أيضا من قبل بعضا الإسرائيلين العرب. (ar)
Hebreera (עִבְרִית, ʿIvrit ʔivˈʁit edo ʕivˈɾit ahoskatua) afroasiar hizkuntza da, semitar hizkuntzen taldekoa. Hebreera klasikoa hizkuntza sakratutzat hartu izan dute egile askok, Biblia hebrearrarena den legez. Egungo aldaerak, aldiz, eguneroko mintzaira bizia izatea lortu du. Israelgo hizkuntza ofiziala da arabierarekin batera, eta zazpi bat miloi pertsonak berba egiten dute, bai Israelen, bai eta munduan zehar dauden diasporako komunitateetan ere. AEBetan, adibidez, ia 200.000 hebreeradun bizi dira. (eu)
Is teanga Shéimíteach í an Eabhrais (עִבְרִית, ‘Ivrit [‘Ibhríth]) agus í á húsáid agus á staidéar mar theanga naofa ag na Giúdaigh ar fud an domhain. Thairis sin, is í an Eabhrais teanga oifigiúil Stát Iosrael, agus í mar theanga dhúchais ag formhór mór an daonra Ghiúdaigh ansin. (ga)
ヘブライ語（ヘブライご、: עִבְרִית‎ ʿĪvrīt, ラテン語: Lingua Hebraea）は、アフロ・アジア語族のセム語派に属する北西セム諸語の一つ。ヘブル語、ヒブル語とも呼ばれる。日本語でヘブライ語とするのはギリシア語（εβραϊκή γλώσσα）やラテン語（Lingua Hebraica）からの習慣であり、ドイツ語（Hebräische Sprache）やイタリア語（Lingua ebraica）もヘブライ語であるが、英語（Hebrew language）やフランス語（Hébreu）はヘブライ語（עברית）そのものからの呼称なのでヘブル語またはヒブル語とするのを好む場合もある。日本語としてはどちらでもいい。なお、東京外国語大学はじめ日本のほとんどの大学は語学講義名をヘブライ語としている。 (ja)
Иври́т ( (инф.) [iv'ʁit] — «еврейский язык») — язык семитской семьи; государственный язык Израиля, а также язык некоторых еврейских общин и диаспор. Древняя форма иврита (древнееврейский язык) — традиционный и священный язык иудаизма. Современный иврит был возрождён и адаптирован как разговорный и официальный язык Государства Израиль в XX веке. (ru)
Hebreiska, hebr. ‘ivrit (עִבְרִית), är ett nordvästsemitiskt språk som talas av cirka 9 miljoner människor, främst i Israel där hebreiska är ett officiellt språk. De som talade hebreiska kallades historiskt för hebréer, ett ord som enligt den arameiska traditionen kommer av deras ord abar eller habar, och betyder 'de som gått över', och ska enligt samma tradition anspela på att patriarken Abraham gick över floden Eufrat och begav sig med sin stam till det som idag kallas Israel. De som bodde på andra sidan floden kallades följaktligen "det folk som gick över floden". (sv)
希伯来语（עִבְרִית‬ ‘Ivrit，读音：[iv'ri:t]），属于亚非语系闪米特语族，為古代猶太民族（以色列民族或希伯來民族）一直到現代人民的民族語言、也是基督教和犹太教的宗教语言。过去2500年，希伯来语主要用于《圣经》与相关宗教方面的研究，自从20世纪特别是以色列复国以来，希伯来语作为口语在犹太人中复活，渐渐取代阿拉伯语、拉迪諾語和意第绪语，以色列復国后将希伯来语定为官方语言之一，採用希伯来字母書寫；另一种官方语言是阿拉伯语。希伯来語亦如同其它大部分的閃語族语言般，其拼寫法為橫寫由右到左。 (zh)
اللغة العِبْرِيَّة أو العِبْرَانِيَّة (: עברית') عِڤْرِيتْ ‎/ʕiv'ʁit/‏ هي لغة سامية من مجموعة اللغات الشمالية الغربية من الفرع الكنعاني، تنتمي إلى مجموعة اللغات الأفريقية الآسيوية. حاليا تنتشر اللغة العبرية الحديثة كلغة حديث وأدب وتعاملات رسمية، ويتحدث بها أكثر من سبعة ملايين شخص موزعين في حدود إسرائيل والأراضي الفلسطينية. اللغة العبرية الحديثة منبثقة من اللغة العبرية الكلاسيكية التي لم تعد مستخدمة كلغة حديث أو كلغة تعاملات رسمية إنما تستخدم كلغة دينية يستعملها المتدينون اليهود في تعاملاتهم الدينية، وهي بدورها (اللغة العبرية الكلاسيكية) نشأت من محاولة إحياء للّغة العبرية القديمة التي ماتت في القرن الخامس قبل الميلاد. اللغة العبرية القديمة هي العبرية التي كتب فيها العهد القديم، وتشبه إلى حد كبير لغات قديمة أخرى مثل اللغة الفينيقية والعمونية والمؤابية؛ ولهذا يعد علماء اللغات كل هذه اللغات ال (ar)
L'hebreu (עברית, ʿivrit) és una llengua semítica occidental de la família lingüística afroasiàtica. Històricament s'ha considerat la llengua dels hebreus, els israelians i els seus antecessors. La llengua hebrea també es parla en cultures no jueves tot i que ètnicament relacionades entre si, com els samaritans. L'escriptura s'efectua mitjançant l'alfabet hebreu. L'hebreu va deixar de ser una llengua d'ús quotidià al voltant del 200 després de Crist —essent substituïda per l'arameu a Palestina, i va sobreviure l'edat mitjana només com la llengua de la litúrgia jueva i la literatura dels rabins. L'hebreu com a llengua parlada va ser recuperat pel sionisme a la fi del segle xix, gràcies al treball, entre altres, d'Eliezer Ben Yehuda, per servir de llengua nacional al futur estat jueu, i segon (ca)
Hebrejština (עִבְרִית‎, ivrit) označuje souhrnně všechny vývojové varianty hebrejského jazyka od starověké hebrejštiny přes biblickou (עברית תנ״כית‎ ivrit tanachit, též לשון הקודש‎, lešon hakodeš, „svatý jazyk“) až po moderní hebrejštinu (עברית‎, ivrit), kterou se dnes hovoří ve státě Izrael. (cs)
Τα Σύγχρονα Εβραϊκά ή Εβραϊκά του Ισραήλ (עברית חדשה‬, 'ιβγίτ χαντασά [ivˈʁit χadaˈʃa] – "Σύγχρονα Εβραϊκά" ή "Νέα Εβραϊκά"), γνωστότερη ως Εβραϊκά (עברית‬ ιβρίτ) είναι η επίσημη μορφή της εβραϊκής γλώσσας που ομιλείται σήμερα. Ομιλείται από τα αρχαία χρόνια. Η Εβραϊκή γλώσσα είναι μέλος του χαναανικού κλάδου των σημιτικών γλωσσών. Η Εβραϊκή γλώσσα αντικαταστάθηκε από την δυτική διάλεκτο της αραμαϊκής γλώσσας ως καθομιλουμένη γλώσσα των Εβραίων στις αρχές του 3ου αιώνα π.Χ., αν και συνέχισε να χρησιμοποιείται ως λειτουργική και λογοτεχνική γλώσσα. στον 19ο και 20ό αιώνα και είναι η επίσημη γλώσσα του Ισραήλ. (el)
Η εβραϊκή γλώσσα (עִבְרִית ή עברית, ‘Ivrit) είναι σημιτική γλώσσα της αφροασιατικής γλωσσικής οικογένειας (ανήκει στον βορειοδυτικό κλάδο της), η οποία ομιλείται από πλέον των επτά εκατομμυρίων ανθρώπους στο Ισραήλ και στις εβραϊκές κοινότητες ανά τον κόσμο. Στο Ισραήλ αποτελεί την εκ των πραγμάτων επίσημη γλώσσα του κράτους και των ανθρώπων, είναι δε η μία από τις δύο επίσημες γλώσσες (μαζί με την Αραβική) και ομιλείται από τη συντριπτική πλειονότητα του πληθυσμού. (el)
Modernes Hebräisch oder Neuhebräisch, Eigenbezeichnung Ivrit (hebräisch עברית; deutsch auch Iwrit, Iwrith oder Ivrith), ist die in Israel meistgesprochene Sprache und alleinige Amtssprache des Landes. Sie entstand durch geplante Weiterentwicklung und Ausbau des Alt- und Mittelhebräischen. Ihre Einführung ist der bisher einzige gelungene Versuch, eine Sakralsprache wiederzubeleben und zu einer modernen Standardsprache zu machen. Geschrieben wird sie mit dem hebräischen Alphabet. (de)
Ne konfuzenda kun la moderna hebrea lingvo kiu estas la oficiala norma kaj nuntempa hebrea lingvo de Israelo. La hebrea lingvo (hebree: עברית, ivrit [ivRIT]) estas okcidenta ŝemida lingvo el la Afrikazia lingvaro, nome la antikva lingvo de la hebreoj aŭ izraelidoj en la Biblio, kvankam la lingvo mem ne estas aludita per la nomo Hebrea en la Tanaĥo. La plej fruaj ekzemploj de verkita pra-hebrea datas el la 10a jarcento a.K. Ĝi estas la komuna lingvo de la judoj, kaj nuntempe oficiala lingvo en Israelo. Entute kaj nuntempe, la hebrea estas parolata de totalo de 9 milionoj da personoj tutmonde. (eo)
Hebräisch (hebräisch עברית ‘Ivrit, ) gehört zur kanaanäischen Gruppe des Nordwestsemitischen und damit zur afroasiatischen Sprachfamilie, auch semitisch-hamitische Sprachfamilie genannt. Die Basis aller späteren Entwicklungsformen des Hebräischen ist die Sprache der heiligen Schrift der Juden, der hebräischen Bibel, deren Quellschriften im Laufe des 1. Jahrtausends v. Chr. entstanden und kontinuierlich redigiert und erweitert und schließlich um die Zeitenwende kodifiziert wurden. (Alt-)Hebräisch wird daher oft mit dem Begriff „Biblisch-Hebräisch“ gleichgesetzt, selbst wenn dies weniger sprachhistorisch als literaturhistorisch begründet ist: Althebräisch als die Sprache des größten Teiles des Alten Testamentes. In der Bibel wird die Sprache שְׂפַת כְּנַעַן sefat kena‘an („Sprache Kanaans“, (de)
Hebrew (Hebrew alphabet: עִבְרִית‎, , IPA: [ivˈʁit] or [ʕivˈɾit]; Samaritan script: ࠏࠁࠓࠉࠕ; Paleo-Hebrew script: 𐤏𐤁𐤓‫𐤉𐤕) is a Northwest Semitic language of the Afroasiatic language family. Historically, it is one of the spoken languages of the Israelites and their longest-surviving descendants, the Jews and Samaritans. It was largely preserved throughout history as the main liturgical language of Judaism (since the Second Temple period) and Samaritanism. Hebrew is the only Canaanite language still spoken today, and serves as the only truly successful example of a dead language that has been revived. It is also one of only two Northwest Semitic languages still in use, with the other being Aramaic. (en)
El idioma hebreo (en hebreo, עִבְרִית, pronunciado [ivrít] ) es una lengua semítica de la familia afroasiática hablada, escrita y leída por más de ocho millones de personas en Israel y por las comunidades de la diáspora judía extendida en más de 80 países. A pesar de no haber sido hablada permanentemente a lo largo de sus más de tres milenios de existencia, el hebreo se mantiene como un importante elemento común y de cohesión en lo que concierne a las diferentes comunidades judías alrededor del mundo. (es)
Bahasa Ibrani (עִבְרִית ʿIvrit, atau ) adalah sebuah bahasa dari cabang rumpun bahasa Afro-Asia. Bahasa ini masuk dalam bahasa Semit dan menjadi bahasa resmi Israel. Bahasa Ibrani dituturkan oleh sebagian orang Yahudi di seluruh dunia. Secara kultural, bahasa ini dianggap sebagai bahasa orang Yahudi, meskipun bahasa ini juga dipergunakan oleh kelompok-kelompok non-Yahudi, seperti orang Samaria. Bahasa Ibrani hampir punah sebagai bahasa yang dituturkan pada Abad Kuno, namun terus digunakan sebagai bahasa liturgi Yudaisme dan bahasa sastra serta hanya dipakai untuk mempelajari Alkitab dan Mishnah saja. Tetapi pada akhir abad ke-19 dan permulaan abad ke-20, bahasa ini lahir kembali menjadi sebuah bahasa sejati dengan para penuturnya. Bahasa ini lalu menggantikan bahasa Arab, bahasa Ladino, b (in)
Ibrani Modern atau Ibrani Israel (bahasa Ibrani: עברית חדשה‎ ʿivrít ḥadašá[h] - "Ibrani Modern" atau "Ibrani Baru"), umumnya disebut oleh para pemakainya dengan kependekannya Ibrani (עברית Ivrit), adalah bentuk standar dari bahasa Ibrani yang dipakai saat ini. Dipakai pada zaman kuno, bahasa Ibrani, sebuah bahasa Kanaan, digunakan sebagai pengucapan Yahudi melalui dialek barat Aram pada abad ketiga SM, meskipun bahasa tersebut tetap digunakan sebagai bahasa sastra dan liturgi. Bahasa tersebut bangkit sebagai bahasa yang diucapkan pada abad ke-19 dan ke-20 dan merupakan salah satu dari dua bahasa resmi di Israel, bersama dengan . (in)
L’hébreu moderne est la variété de l'hébreu parlée depuis la fin du XIXe siècle. Sa particularité est d'être redevenu une langue vivante, parlée par la plupart des Israéliens, après de nombreux siècles où la langue était une langue morte et une langue liturgique. (fr)
L’hébreu (en hébreu moderne : עִבְרִית / ivrit /ivˈʁit/ ou /ʕivˈɾit/, et en hébreu ancien : לשון הקודש lašon ha-qodeš « langue sacrée ») est une langue chamito-sémitique étroitement apparentée au phénicien, appartenant au groupe cananéen, de la branche centre-nord de la famille des langues sémitiques, qui contient aussi les langues araméennes. (fr)
히브리어(: עִבְרִית 이브맅, 영어: Hebrew Language, 문화어: 히브라이어)는 아프리카아시아어족의 셈어파로 분류되는 언어이다. 고대 가나안 지방에 살고 있었던 히브리인(유대인)의 모어로서 사용되었던 고전 히브리어로 성경의 원본인 구약성경이 저술되었기 때문에 성서 히브리어라고도 불리며, 현재 이스라엘의 공용어인 현대 히브리어가 있다. 현대 히브리어는 '이브리트'(Ivrith)라고 불리고 고대의 구약성경에 쓰였던 히브리어는 '성스러운 말'이라는 뜻의 '라숀 하-코데쉬'(לשון הקודש Lashon Ha-Kodesh)라 일컬어진다. 히브리어를 일컫는 데 사용되는 이브리(עברי)라는 말은, 창세기 10장 21절에 언급되는 '강을 건너다'라는 뜻을 가진 셈의 후손 에벨(עֵבֶר)의 이름에서 유래한다. 기원전 3000년경, 갈대아 지방의 우르(현재의 텔 무가이어, 이라크 지역)에서 가나안 땅(현재의 이스라엘 지역)으로 이주했다고 하는 아브라함 일족과, 그 자손들을 이르러 '헤브루인'이라 한 것에서, 그들이 사용하는 언어를 '헤브루어', '히브리'어 등으로 부르게 된 것이다. (ko)
Con lingua ebraica (in ebraico israeliano: עברית - ivrit) si intende sia l'ebraico biblico (o classico) sia l'ebraico moderno, lingua ufficiale dello Stato di Israele e dell’oblast' autonoma ebraica in Russia; l'ebraico moderno, cresciuto in un contesto sociale e tecnologico molto diverso da quello antico, contiene molti elementi lessicali presi in prestito da altre lingue. L'ebraico è una lingua semitica e quindi parte della stessa famiglia che comprende anche le lingue araba, aramaica, amarica, tigrina, maltese e altre. Per numero di locutori, l'ebraico è la terza lingua di tale ceppo dopo l'arabo e l'amarico. (it)
Język hebrajski (hebr. ‏עִבְרִית‎, trb. ‏ˤiwrit‎) – język z grupy kananejskiej języków semickich północno-zachodnich, należących do afroazjatyckiej rodziny językowej, zapisywany przeważnie alfabetem hebrajskim. Jako główny język judaizmu jest nierozerwalnie związany z historią Żydów i współcześnie – z Państwem Izrael. Opisane poniżej etapy rozwoju języka hebrajskiego mogą być traktowane jako osobne języki, które, pomimo znaczących podobieństw, nie są w pełni zrozumiałe dla władających współczesnym hebrajskim bez specjalnego przygotowania. (pl)
Klassiek Hebreeuws, ook bekend als Lesjon HaKodesj (לשון הקודש, 'de heilige taal'), is de taal van het jodendom. Er bestaan verschillende historische perioden: achtereenvolgens het Hebreeuws van de Thora, dat van de Misjna en dat van de rabbijnse literatuur. De verschillen tussen genoemde taalperioden betreffen spelling, woordenschat en vooral zinsbouw (syntaxis). (nl)
Іври́т ( עברית‎[ʔivˈʁit] чи [ʕivˈɾit]), також староєвре́йська мо́ва — єврейська (гебрейська) мова з групи семітських; державна мова у сучасному Ізраїлі. На письмі застосовується староєврейська абетка. Розрізняють кілька етапів розвитку івриту: біблійний або класичний (старозавітний), — мова релігійної практики та духовної й світської літератури високого стилю; мова єврейського просвітництва (гаскали) та художньої літератури XVIII—XIX ст.; з 2-ї пол. XX ст. мова повсякденного спілкування. (uk)

rdfs:label

Hebrew language (en)
اللغة العبرية (ar)
العبرية الحديثة (ar)
Hebreu (ca)
Hebrejština (cs)
Ivrit (de)
Hebräische Sprache (de)
Εβραϊκή γλώσσα (el)
Σύγχρονα Εβραϊκά (el)
Hebrea lingvo (eo)
Moderna hebrea lingvo (eo)
Idioma hebreo (es)
Hebreera (eu)
An Eabhrais (ga)
Bahasa Ibrani Modern (in)
Hébreu (fr)
Bahasa Ibrani (in)
Hébreu moderne (fr)
Lingua ebraica (it)
ヘブライ語 (ja)
히브리어 (ko)
Język hebrajski (pl)
Hebreeuws (nl)
Língua hebraica (pt)
Иврит (ru)
Hebreiska (sv)
Іврит (uk)
希伯来语 (zh)

owl:sameAs

is dbo:language of

is dbo:wikiPageWikiLink of

is dbp:langs of

is dbp:languages of

is dbp:origin of

is dbp:writing of