Sufism (original) (raw)

dbo:abstract

El sufisme o tassàwwuf (àrab: تصوف, taṣawwuf; persa: صوفی‌گری, sufigari; en turc: tasavvuf; en urdú: تصوف) és una tradició mística islàmica de caràcter esotèric, practicada per musulmans però també per no musulmans, que abasta una gran amplitud de pràctiques dedicades a l'amor diví i al cultiu del cor. Aquesta mística té per finalitat última accedir a la «presència» i el coneixement de Déu directament, i no per mitjà de les normes i formulismes establerts per la llei islàmica. Per això, l'islam oficial no l'ha encoratjat mai en excés. A partir de l'Iraq al segle viii, i de Bagdad i del Caire al segle ix, el sufisme s'estengué per tot el món islàmic, des de l'Iran fins al Màgrib i l'Àndalus, i des d'Anatòlia fins a l'Índia i l'Àsia Central. Des de l'aparició del terme, al segon segle de l'hègira, aquest ha englobat diferents manifestacions d'espiritualitat, com certes formes d'ascetisme o de fervor religiós, certs ordes militars místics de cavalleria i de les ràbites (ribat), la gnosi, el sufisme popular i de veneració pels sants (morabits), i també una espiritualitat sense cap manifestació externa. Malgrat la desconfiança dels garants de l'ortodòxia religiosa, el sufisme ha arribat a ser considerat com una més de les ciències tradicionals islàmiques, amb què s'ha interrelacionat sovint, com la filosofia islàmica (fàlsafa), la jurisprudència (fiqh), la teologia (kàlam), la cosmovisió (aqida) o l'exegesi alcorànica (tafsir). (ca)
Súfismus (arabsky: تصوّف; tasawwuf) je mystická forma nebo také duchovní cesta či spiritualita islámu. Rozmanitý pojem zahrnující v sobě etiku, estetiku, vzory chování, působí i na poli hospodářském, politickém či vojenském. Zachází až za hranice běžného chápání mystiky. Na vztahy k bohu a okolí se odvolává šarí´a, súfismus dává šarí´i duchovní postoj, pomocí něhož věřící vykonávají světské povinnosti. Súfismus je hnutí nejednotné a nekonformní. Cílem následovníků súfismu je pomocí zvláštních praktik přivést věřícího blíže k Bohu či dokonce s Bohem splynout. Existuje velká řada súfijských řádů, které se označují jako taríky, z nichž převážná většina je sunnitských. Praktikant súfismu je označován jako súfí (arabsky: صُوفِيّ‎), ačkoli někteří stoupenci súfismu používají termínu súfí jen pro ty, kteří dosáhli cíle súfijského učení. Občas se pro súfiho též používá termínu derviš. (cs)
الصوفية أو التصوف هو مذهب إسلامي، لكن وفق الرؤية الصوفية ليست مذهبًا، وإنما هو أحد مراتب الدين الثلاثة (الإسلام، الإيمان، الإحسان)، فمثلما اهتم الفقه بتعاليم شريعة الإسلام، وعلم العقيدة بالإيمان، فإن التصوف اهتم بتحقيق مقام الإحسان، مقام التربية والسلوك، مقام تربية النفس والقلب وتطهيرهما من الرذائل وتحليتهما بالفضائل، الذي هو الركن الثالث من أركان الدين الإسلامي الكامل بعد ركني الإسلام والإيمان، وقد جمعها حديث جبريل، وذكرها ابن عاشر في منظومته (المرشد المعين على الضروري من علوم الدين)، وحث أكثر على مقام الإحسان، لما له من عظيم القدر والشأن في الإسلام. قال أحمد بن عجيبة: «مقام الإسلام يُعبّر عنه بالشريعة، ومقام الإيمان بالطريقة، ومقام الإحسان بالحقيقة. فالشريعة: تكليف الظواهر. والطريقة: تصفية الضمائر. والحقيقة: شهود الحق في تجليات المظاهر. فالشريعة أن تعبده، والطريقة أن تقصده، والحقيقة أن تشهده». وقال أيضاً: «مذهب الصوفية: أن العمل إذا كان حدّه الجوارح الظاهرة يُسمى مقام الإسلام، وإذا انتقل لتصفية البواطن بالرياضة والمجاهدة يُسمى مقام الإيمان، وإذا فتح على العبد بأسرار الحقيقة يُسمى مقام الإحسان». والإحسان كما تضمنه حديث جبريل هو: (أن تعبد الله كأنك تراه، فإن لم تكن تراه فإنه يراك)، وهو منهج أو طريق يسلكه العبد للوصول إلى الله، أي الوصول إلى معرفته والعلم به، وذلك عن طريق الاجتهاد في العبادات واجتناب المنهيات، وتربية النفس وتطهير القلب من الأخلاق السيئة، وتحليته بالأخلاق الحسنة. وهذا المنهج يقولون أنه يستمد أصوله وفروعه من القرآن والسنة النبوية واجتهاد العلماء فيما لم يرد فيه نص، فهو علم كعلم الفقه له مذاهبه ومدارسه ومجتهديه وأئمته الذين شيدوا أركانه وقواعده - كغيره من العلوم - جيلاً بعد جيل حتى جعلوه علما سموه بـ علم التصوف، وعلم التزكية، وعلم الأخلاق، وعلم السلوك، أو علم السالكين إلى الله، فألفوا فيه الكتب الكثيرة بينوا فيها أصوله وفروعه وقواعده، ومن أشهر هذه الكتب: الحِكَم العطائية لابن عطاء الله السكندري، قواعد التصوف للشيخ أحمد زروق، وإحياء علوم الدين للإمام الغزالي، والرسالة القشيرية للإمام القشيري، والتعرف لمذهب أهل التصوف للإمام أبي بكر الكلاباذي وغيرها. ومعنى التصوف الحقيقي كان في الصدر الأول من عصر الصحابة ، فالخلفاء الأربعة كانوا صوفيين معنى، ويؤكد ذلك كتاب حلية الأولياء للحافظ أبي نعيم الأصبهاني - أحد مشاهير المحدثين - فقد بدأ كتابه الحلية بصوفية الصحابة، ثم أتبعهم بصوفية التابعين، وهكذا. انتشرت حركة التصوف في العالم الإسلامي في القرن الثالث الهجري كنزعات فردية تدعو إلى الزهد وشدة العبادة، ثم تطورت تلك النزعات بعد ذلك حتى صارت طرقا مميزة متنوعة معروفة باسم الطرق الصوفية. والتاريخ الإسلامي زاخر بعلماء مسلمين انتسبوا للتصوف مثل: الجنيد البغدادي، وأحمد الرفاعي، وعبد القادر الجيلاني، أحمد البدوي، إبراهيم الدسوقي وأبو الحسن الشاذلي، وأبو مدين الغوث، ومحي الدين بن عربي، وشمس التبريزي، وجلال الدين الرومي، والنووي، والغزالي، والعز بن عبد السلام كما القادة مثل: صلاح الدين الأيوبي، ومحمد الفاتح، والأمير عبد القادر، وعمر المختار، وعز الدين القسام. نتج عن كثرة دخول غير المتعلمين والجهلة في طرق التصوف إلى عدد من الممارسات خاطئة عرّضها في بداية القرن الماضي للهجوم باعتبارها ممثلة للثقافة الدينية التي تنشر الخرافات، ثم بدأ مع منتصف القرن الماضي الهجوم من قبل المدرسة السلفية باعتبارها بدعة دخيلة على الإسلام. بينما يرى المتصوفة من علماء الشريعة ضرورة التفرقة بين التصوف كعلم وتجربة دينية ومنهج إسلامي أصيل مبني على الكتاب والسنة، وبين ممارسات العامة الدخيلة عليه، فكما أن أخطاء المسلمين لا تنفي الإسلام، فكذلك أخطاء عوام الصوفية لا تنفي التصوف ولا تجعله بدعة. (ar)
Με τον όρο Σούφι εννοούμε εκείνες τις πρώτες ασκητικές κοινότητες του Ισλάμ, και οι οποίες εγκατέλειψαν τα εγκόσμια, πρεσβεύοντας ότι το ανθρώπινο πεπρωμένο εξαρτάται από την ανεξιχνίαστη θέληση του Θεού. Σε αυτές τις κοινότητες επικράτησε αρχικά το ασκητικό στοιχείο του μυστικισμού, ενώ με την πάροδο του χρόνου ο ασκητισμός θεωρήθηκε ως προκαταρκτικό στάδιο για την επίτευξη της πνευματικής ζωής. Ο μυστικισμός πήρε την θέση του ασκητισμού ως στόχος και επιδίωξη. Οι κοινότητες των Σούφι επηρεάστηκαν άμεσα από τις αρχαιότερες παραδόσεις και φιλοσοφίες της Ανατολής και της λεκάνης της Μεσογείου, όπως ο Νεοπλατωνισμός, ο Γνωστικισμός, ο Βουδισμός και ο Χριστιανισμός. Όλες αυτές οι διδασκαλίες έπαιξαν το ρόλο τους στην τελική διαμόρφωση της σουφικής διδασκαλίας, αφού σύμφωνα με τους Σούφι «όλες οι Παραδόσεις οδηγούν στην μια και μόνη αλήθεια». Θεωρείται μυστική αίρεση που κυριάρχησε στις χώρες της Ανατολής, κυρίως στην Περσία, και σύμφωνα με ειδικούς ενσωμάτωνε τα μυστικά δόγματα του μουσουλμανισμού. Είναι γνωστό από πολλές πηγές ότι στις τάξεις των Σούφι συντάχθηκαν οι πιο σοφοί άντρες της εποχής τους. Αν ο ισλαμικός νόμος καθορίζει πώς ακριβώς πρέπει να συμπεριφέρεται κάθε μουσουλμάνος, ποια είναι τα δικαιώματά του και οι υποχρεώσεις του απέναντι στον Θεό,και την Κοινότητα των πιστών, ο Σουφισμός αναφέρεται σε εκείνες τις θεωρητικές-θεολογικές παραμέτρους και αντίστοιχες πρακτικές που σχετίζονται με μια πιο άμεση, προσωπική σχέση με το Θεό. (el)
Sufiismo aŭ sufismo (arabe: tasawwuf تصوف, sufiye صوفية, sufiya) estas mistika formo de Islama kredo. Sufismo instigas al unueco kaj harmonio kaj kunligas orientajn kaj okcidentajn ideojn inter si. Ĝis la 9-a jarcento ĝi estis asketa randgrupo kaj deposte la vorto estis uzata kiel kolektonomo por kurentoj de Islamo, premitaj de asketaj tendencoj kaj spirita orientiĝo, ofte nomata mistiko. En la 12-a jarcento kreiĝis sufiaj ordenoj, kiuj havis ankaŭ religipolitikajn funkciojn, interalie organizaĵo de la popola kredemo kaj misio. La vorto sufiismo uziĝas en Eŭropo nur ekde la 19-a jarcento.) Ano de sufiismo nomiĝas sufiano (arabe: صُوفِيّ, Ṣūfī), sufiisto aŭ derviŝo (درویش, darŭīŝ). Al-Hallaĝ estas rigardata kiel la unua sufiano. La plej granda sufiisto estis Ĝalal ad-Din Muhammad Rumi. Aliaj aparte famaj sufiistoj estis Ibn Arabi, Al-Gazali kaj Sohraŭardi. Aparte konataj iĝis la derviŝoj, asketismaj anoj de sufiismaj monaĥaj ordenoj. Jen tio kion diris grafo Arthur de Gobineau pri sufismo en Irano: "Komprenendas per tiu vorto tio, kion ni mem celas, kiam ni diras pri homo, ke li havas "filozofiajn opiniojn". Montras oni per tio, ke la dirita persono akceptas neniun establitan religion. ... Kelkaj el ili forĵetas islamismon, ne kiel estanta malbona, sed estanta malinda je animo lumigita de la dia lumo, estas lakto por la infanoj, ne pano por la fortuloj. Kaj tio konsistas en forpuŝi ĉian dogmon, kaj ĉian moralan ordonon, krom tiu: strebi unuiĝon de la homa animo al dio per ekstazo. kiam tiu unuiĝo estas plena, animo iĝas mem parto en la eco de dio, kaj tiu homo estas dio." (eo)
Sufismus oder Sufitum (auch Sufik, arabisch تَصَوُّف, DMG taṣawwuf) ist eine Sammelbezeichnung für Strömungen im Islam, die asketische Tendenzen und eine spirituelle Orientierung aufweisen, die oft mit dem Wort Mystik bezeichnet wird. Einen Anhänger des Sufismus nennt man Sufist, einen Ausübenden Sufi (arabisch صُوفِيّ, DMG Ṣūfī) oder Derwisch (persisch دَرویش darwisch, DMG darwīš). Zu Kernelementen der unterschiedlichen praktischen und theoretischen Lehren zählen vielfach eine Einheit alles Existierenden, ein „innerer Sinn“ (arabisch بَاطِن, DMG bāṭin) des Korans, eine individuelle Nähe oder Unmittelbarkeit zu Gott sowie dementsprechende vorbildhafte Koranverse und normative überlieferte Aussprüche und biographische Berichte über Mohammed. Bis zum 9. Jahrhundert waren die Sufis (arabisch صُوفِيَّة, DMG ṣūfīya) eine asketische Randgruppe im heutigen Irak. Ab dem 10. Jahrhundert wurden systematische Handbücher zum spirituellen Weg des Sufi ausgearbeitet, welche die Nähe zum orthodoxen Sunnitentum betonen. Für die systematische Ausformulierung von Theologie und Epistemologie wurden Philosophen und Theologen wie al-Ghazālī, Suhrawardi und Ibn Arabi prägend. Im 12. Jahrhundert bildeten sich Sufi-Orden aus, die auch religionspolitische Funktionen tragen, darunter Organisation der Volksfrömmigkeit und Mission. Der Sufismus war in der Geschichte einer der wichtigsten Faktoren bei der Gewinnung von Nicht-Muslimen für den Islam. Spätestens mit der Organisation in Orden ist eine Identifikation von Mystik und Sufismus problematisch, da sich ersteres meist auf einen spezifischen Typus von Spiritualität bezieht, letzteres nun aber auf Institutionen. Den Begriffen sufiya und tasawwuf gegenüber steht der Ausdruck ‘irfān (arabisch عِرْفَان), wörtlich Gnosis, in der Bedeutung „Mystik“. Das Wort Sufismus wird in Europa erst seit dem 19. Jahrhundert verwendet. (de)
Sufismo edo taṣawwuf (arabieraz: تصوّف) islamismo barruko hainbat eskola, sekta eta kofradiaren arau eta praktika aszetiko eta mistikoen multzoa da, gizakia jainkozko bilakatzea eta Egia absolutuarekin bat egitea lortu nahi duena. Bere jarraitzaileek ṣūfī (persieraz: صُوفِيّ) edo derbitxe dute izena. Sufi klasikoen ezaugarri nagusia dhikr (edo Jainkoaren izenak errepikatzea) eta aszetismo jardutea zen. Omeiatar Kaliferriaren hasierako ortodoxiaren aurkako bere jarrerak jarraitzaile asko eman zizkion. Bere agindu (ṭuruq) gehienak, bai sunitar, xiitar edo mistoak direnak, Muhammadetik 'Alī bere lehengusuaren bitartez jaso dituzte, Abu Bakr kalifatik hartutako izan ezik. Aditu batzuen ustez, Islamaren bertsio esoterikoa besterik ez da, eta badaude Islametik at kokatzen dutenak. (eu)
El sufismo (en árabe, صوفية‎ ṣūfiyya o تصوف taṣawwuf) es la dimensión interna y el aspecto espiritual del Islam. A veces se describe como "misticismo islámico". Los practicantes del sufismo han sido referidos como "sufís." Históricamente, los sufíes han pertenecido a menudo a diferentes ṭuruq u "órdenes": congregaciones formadas en torno a un gran maestro conocido como wali que rastrea una cadena directa de maestros sucesivos hasta el profeta islámico, Mahoma. Estas órdenes se reúnen para sesiones espirituales (majalis) en lugares de reunión conocidos como zawiyas, khanqahs o tekke. Se esfuerzan por ihsan (la perfección de la adoración), como se detalla en un hadiz: "Ihsan es adorar a Alá como si lo vieras; si no puedes verlo, seguramente Él te ve a ti". Los sufíes consideran a Mahoma como al-Insān al-Kāmil, el hombre perfecto primario que ejemplifica la moralidad de Dios, y lo ven como su líder y guía espiritual principal. Todas las órdenes sufíes trazan la mayoría de sus preceptos originales de Muhammad a través de su primo y yerno Alí, con la notable excepción de la orden Naqshbandi, que rastrea sus preceptos originales a Muhammad a través de su compañero y suegro, Abu Bakr. Históricamente se ha confundido con una secta del Islam, cuando en realidad es una orden religiosa para cualquier denominación islámica. El sufismo es la ciencia de ihsan (las prácticas internas), mientras que fiqh es la ciencia del Islam (las prácticas externas) y aqidah es la ciencia de imán (la fe). Aunque la abrumadora mayoría de los sufíes, tanto premodernos como modernos, eran y son adherentes del Islam sunita, también desarrollaron ciertos aspectos de la práctica sufí dentro del ámbito del Islam chiita durante el período medieval tardío, particularmente después de la conversión de Irán al islam chiita. Las órdenes sufíes tradicionales durante los primeros cinco siglos del Islam se basaron en el islam sunita. Aunque los sufíes se oponían al legalismo seco, observaban estrictamente la ley islámica y pertenecían a varias escuelas de jurisprudencia y teología islámicas. Los sufíes se han caracterizado por su ascetismo, especialmente por su apego al dhikr, la práctica de recordar a Dios, que a menudo se realiza después de las oraciones. Ganaron adeptos entre varios musulmanes como reacción contra la mundanalidad del califato omeya temprano (661–750) y han abarcado varios continentes y culturas durante un milenio, expresando inicialmente sus creencias en árabe y luego expandiéndose al persa, turco y Urdu, entre otros. Los sufíes desempeñaron un papel importante en la formación de sociedades musulmanas a través de sus actividades misioneras y educativas. Según William Chittick, "en un sentido amplio, el sufismo puede describirse como la interiorización e intensificación de la fe y la práctica islámicas". A pesar de un relativo declive de los órdenes sufíes en la era moderna y la crítica de algunos aspectos del sufismo por parte de pensadores modernistas y salafistas conservadores, el sufismo ha seguido desempeñando un papel importante en el mundo islámico, y ha experimentado un nuevo resurgir en el siglo XXI y también ha influido en diversas formas de espiritualidad en Occidente. (es)
Is éard atá i gceist leis an Súfaíochas nó Taṣawwuf (Araibis: التصوف‎‎), ná gné mhistiúil den Ioslam, nó gluaiseacht mhisteach reiligiúnach a tháinig ar an bhfód i measc na Moslamach san ochtú haois. Tugtar 'sufaí (Araibis:صوفي, ṣūfī) de ghnáth ar dhuine a chleachtann an traidisiún seo. Ainm eile a thugtar ar 'sufaí' ná 'dairbhíseach' (Peirsis: درویش, Darvīsh). (ga)
Sufisme (bahasa Arab: صوفية, translit. shufiyyah‎) atau tasawuf (bahasa Arab: تصوف, translit. tashawwuf‎) adalah gerakan Islam yang mengajarkan ilmu cara menyucikan jiwa, menjernihan akhlak, membangun lahir dan batin serta untuk memperoleh kebahagian yang abadi. Tasawuf pada awalnya merupakan gerakan zuhud (menjauhi hal duniawi) dalam Islam, dan dalam perkembangannya melahirkan tradisi mistisme Islam. Tarekat (berbagai aliran atau jalan dalam Sufi) sering dihubungkan dengan Syiah, Sunni, cabang Islam yang lain, atau gabungan dari beberapa tradisi. Pemikiran Sufi muncul di Timur Tengah pada abad ke-8, sekarang tradisi ini sudah tersebar ke seluruh belahan dunia. Sufisme merupakan sebuah konsep dalam Islam, yang didefinisikan oleh para ahli sebagai bagian batin, dimensi mistis Islam; yang lain berpendapat bahwa sufisme adalah filosofi perenial yang telah ada sebelum kehadiran agama, ekspresi yang berkembang bersama agama Islam. (in)
Le soufisme (en arabe : ٱلتَّصَوُّف, at-taṣawwuf) désigne les pratiques ésotériques et mystiques de l'Islam visant la « purification de l'âme » en vue de se « rapprocher » de Dieu. Il s'agit d'une voie d'élévation spirituelle,un chemin initiatique de transformation intérieure. En opposition avec le formalisme des intégristes, et autres tenants d'un islam rigoriste. Il se veut le "cœur" de l'islam. Il est généralement pratiqué par le biais d'une initiation au sein d'une tariqa, terme qui désigne, par extension, une confrérie rassemblant les fidèles autour d’un maître spirituel. Le soufisme trouve ses fondements dans la révélation coranique et dans l'exemple de Mahomet. On peut donc dire qu'il est présent, depuis les origines de la révélation prophétique de l'islam, dans les branches sunnite et chiite, bien qu'il ait pris des formes différentes dans les deux cas. Le soufisme renvoie à ce que l'islam appelle « ihsan » (excellence) : le fait d'adorer Dieu comme si on le voyait. C'est-à-dire que le soufisme a pour but ultime d'ouvrir le « cœur » de l'initié à la vision béatifique, à la connaissance suprarationnelle et unitive du Principe divin. Ceci le différencie des sciences profanes, qui se fondent sur des efforts de pensée. L'être réalisé obtient sa science directement par dévoilement et vision. De tout temps, certains oulémas et savants se sont élevés contre ce qu'ils ont qualifié de « dérives » du soufisme. Ils ont émis des critiques, tant sur la doctrine de certaines confréries que sur leurs pratiques. De nos jours, le salafisme, et le wahhabisme sont totalement opposé aux pratiques soufies. (fr)
Sufism (Arabic: الصُّوفِيَّة‎ aṣ-ṣūfiyya), also known as Tasawwuf (التَّصَوُّف‎ at-taṣawwuf), is a mystic body of religious practice, found mainly within Sunni Islam but also within Shia Islam, which is characterized by a focus on Islamic spirituality, ritualism, asceticism and esotericism. It has been variously defined as "Islamic mysticism", "the mystical expression of Islamic faith", "the inward dimension of Islam", "the phenomenon of mysticism within Islam", the "main manifestation and the most important and central crystallization" of mystical practice in Islam, and "the interiorization and intensification of Islamic faith and practice". Practitioners of Sufism are referred to as "Sufis" (from صُوفِيّ, ṣūfīy), and historically typically belonged to "orders" known as tariqa (pl. ṭuruq) – congregations formed around a grand wali who would be the last in a chain of successive teachers linking back to Muhammad. Sufism emerged early on in Islamic history, partly as a reaction against the worldliness of the early Umayyad Caliphate (661–750) and mainly under the tutelage of Hasan Al-Basri. Although Sufis were opposed to dry legalism, they strictly observed Islamic law and belonged to various schools of Islamic jurisprudence and theology. Although the overwhelming majority of Sufis, both pre-modern and modern, remain adherents of Sunni Islam, certain strands of Sufi thought transferred over to the ambits of Shia Islam during the late medieval period. This particularly happened after the Safavid conversion of Iran under the concept of Irfan. Important focuses of Sufi worship include dhikr, the practice of remembrance of God. Sufis also played an important role in spreading Islam through their missionary and educational activities. Despite a relative decline of Sufi orders in the modern era and attacks from revivalist Islamic movement (such as the Salafis and Wahhabis), Sufism has continued to play an important role in the Islamic world, especially in the neo-traditionalist strand of Sunni Islam. It has also influenced various forms of spirituality in the West and generated lots of academic interest. However, recent scholarship has challenged the Western understanding of Sufism as orientalist in nature. (en)
スーフィズム（英: Sufism）、タサウウフ（Taṣawwuf、アラビア語: الْتَّصَوُّف‎）、イスラム神秘主義とは、イスラム教の神秘主義哲学である。アラビア語ではタサウウフと呼ばれるが、一般的に担い手であるスーフィー（アラビア語: صوفي‎ Ṣūfī）に英語のイズムをつけたスーフィズム、またはイスラム神秘主義という呼称が使われている。ただし、スーフィー達が「神秘」を特に掲げていたという訳ではない。 9世紀以降に生じた、イスラム教の世俗化・形式化を批判する改革運動であり、修行によって自我を滅却し、忘我の恍惚の中での神との神秘的合一（ファナー فناء fanā'）を究極的な目標とする、一種の内面化運動である。 (ja)
Il sufismo o taṣawwuf (in arabo تصوّف) è la dimensione mistica dell'Islam; sono detti sufi quanti praticano tale forma di esperienza. (it)
수피파(아랍어: تصوّف - taṣawwuf, 페르시아어: صوفی‌گری sufigari, 튀르키예어: tasavvuf, 우르두어: تصوف) 또는 수피즘(Sufism)은 이슬람교의 신비주의적 분파이다. 수피즘은 다른 이슬람교 종파와는 다르게 전통적인 교리 학습이나 율법이 아니라 현실적인 방법을 통해 신과 합일되는 것을 최상의 가치로 여긴다. 수피즘의 유일한 목적은 신과 하나가 되는 것으로 이를 위해 춤과 노래로 구성된 독자적인 의식을 갖고 있었다. (ko)
Het soefisme of tasawwuf (Arabisch: تصوّف - taṣawwoef, Perzisch: صوفی‌گری, soefigari, Russisch: Суфизм, Soefizm, Turks: tasavvuf, Urdu: تصوف) is de mystieke stroming binnen de islam. Deze mystiek ontwikkelde zich uit de islam zelf op grond van Koranteksten, maar vertoont ook invloeden uit de hellenistische wereld en christelijke Oosterse kerk. Het doel was via een ascetische en meditatieve levenswijze de eenheid van alles te vatten en via liefde voor God met Hem te versmelten, waarbij de mens afstand heeft gedaan van aardse geneugten en van zijn ego. Het soefisme ontstond in 7e- en 8e-eeuwse sjiitische kringen, maar bloeide vooral in soennitische samenlevingen. Het heeft een literaire en poëtische traditie. (nl)
Sufizm (arab. taṣawwuf تصوف) – zbiorcze określenie rozmaitych nurtów mistycznych w islamie. Jest on próbą osiągnięcia jedności z boskim Absolutem. W najpowszechniejszej formie polega na regularnych modlitwach, recytacji formuł religijnych i boskich imion, grupowych śpiewach (qawwali), studiowaniu świętych pism islamu, a przede wszystkim na wyparciu się własnego ego. Jednymi z najznaczniejszych sufich byli Rabia Al-Basri, Dżunajd, Al-Halladż, Al-Ghazali, Ibn ʾArabi i Rumi. (pl)
Sufism (arabiska: تصوف, taṣawwuf; persiska: صوفی‌گریs, sufigari, Turkiska: Tasavvuf Kurdiska: Sufizmi) används som en samlingsbeteckning för den andliga eller esoteriska aspekten inom islam. Sufisternas erfarenheter och läror är att man genom att rena sinnet från allt som inte är av Gud och förstå att kärleken är Guds sanna väsen, kan nå fram till den upplysning som öppnar medvetandet. Enligt sufisk åskådning får sharia (lagen) ofta företräda den yttre eller exoteriska dimensionen av religionen medan sufism definieras som islams inre dimension eller esoterism. Sufister säger sig eftersträva en personlig, oförmedlad och omedelbar kontakt med Gud samt kunskap om vad de uppfattar som den gudomliga kärlekens och vishetens uppenbarelser. På de främreorientaliska språken kallas sufister vanligtvis för dervischer (persiska "fattig") eller "fuqara" (arabiska, plural av "faqir"). (sv)
Суфи́зм или таса́ввуф (араб. التصوف‎) — аскетически-мистическое направление в исламе, включающее как учение, так и духовные практики, направленные на борьбу человека с сокрытыми душевными пороками и духовное воспитание личности; мусульманское подвижничество; образ жизни последователей суфизма и их объединения; одно из основных направлений классической мусульманской философии. Последователей суфизма называют су́фиями. Согласно общепринятой точке зрения, слово суфизм происходит от арабского суф («шерсть»). Мусульманские исследователи и историки условно разделяют историю суфизма на три периода: период аскетизма (зухд), период суфизма (тасаввуф) и период суфийских братств (тарикат). В связи с широким распространением идей суфизма среди различных слоёв мусульманского общества в XII—XIII веках развитие получила спекулятивно-эзотерическая сторона суфийского учения, которая представляла интерес в первую очередь для образованных мусульман. В настоящее время суфизм продолжает играть важную политическую и религиозную роль в жизни исламских государств. Гибкость суфизма и «открытость» посторонним влияниям сделали его крайне неоднородным. Суфизм вдохновлял своих последователей, раскрывал в них глубинные качества души и сыграл большую роль в развитии эстетики, этики, литературы и искусства. Путь духовного совершенства суфия лежит только через полное подчинение учителю (муршид) и выполнение всех его указаний. (ru)
蘇菲主義，又称苏菲派（Sufism、taṣawwuf；阿拉伯语：تصوّف‎），為伊斯蘭教的密契主義（或稱神秘主義），為追求精神層面提升的伊斯蘭教團，其詮釋的方式有別於一般穆斯林，他們在生活方面相當嚴格。遵行蘇菲主義者被稱为「蘇菲行者」（enterṣūfī, صُوفِيّ），他們認為透由冥想及導師接觸到安拉，他們把敬畏之心化為對安拉無私的愛。西方學界稱蘇菲主義為「大众的伊斯蘭」（Popular Islam），源於盛行在穆斯林普羅大眾、及至伊斯蘭世界。蘇菲主義在歷史上被誤認為是独立的伊斯蘭教派，實際上苏菲派泛指追求禁欲生活和在宗教中具有神秘主义倾向的穆斯林，更多地指向一种信仰方式与生活原则。故苏菲派穆斯林可以同时属于任何其他伊斯蘭教派的宗教團體。儘管絕大多數蘇菲行者是遜尼派，但在中世紀晚期後，蘇菲主義也在什葉派內也有一定發展。经典苏菲行者的一个显著特征是他们对于（一种反复诵读真主九十九个名字的行为，常常在祷告后）的执迷，以及禁慾主義。苏菲主义在倭马亚王朝早期（公元661-750年）对抗世俗化时获得了一批追随者。历经千年的发展，苏菲行者已经遍布几大洲、跨越多文化；最初他们的信仰由阿拉伯语写成，后来转译到波斯语、土耳其语以及其他数十种语言。 (zh)
Суфі́зм (також суфійський іслам або тасаввуф (араб. صوفية‎), імовірно від арабського суф (араб. صوف‎) — шерсть, суфій — той що носить вовняний плащ) — містико-аскетична течія в ісламі. Вважається, що перші суфії з'явилися на межі VIII та IX століть в Іраку та Сирії. Імовірно під цим терміном об'єднуються різні містичні вчення, які виникли в мусульманському культурному середовищі з давніх часів і по теперішній час. Визнаючи реальним лише існування Бога (Аллаха), а навколишні речі та явища — його еманацією, послідовники суфізму оголошують вищою метою життя містичне з'єднання душі людини з Богом, тим самим суфізм має схожість зі світоглядом дгармічних релігій. Суфії намагаються збагнути потаємний зміст коранічних одкровень, для чого суворо дотримуються приписів Корану і Суни, беруть участь у чуваннях, приймають обітниці, дотримуються додаткових постів. Водночас вони проповідують містичну некорисливу любов до Аллаха, бажаючи злитися з ним. Кінцевою метою суфізму вважається знищення своїх якостей як особистості, що має спричинити повне поєднання, злиття з божественною істиною. «З'єднання з божеством», за вченням суфізму, відбувається в екстазі, до якого повинні доводити себе віряни. В арабо-ісламській термінології суфій — це закоханий в Істину, той, хто рухається до Досконалості. Рух до якоїсь абстрактної Істини за допомогою любові та відданості до Бога суфії називають тарікатом (шляхом). Для раннього суфізму характерний пантеїзм з окремими матеріалістичними елементами. Згодом під впливом неоплатонізму, індійської філософії та деяких ідей християнства центральне місце в суфізмі займають аскетизм і скрайній містицизм. В теософській традиції суфізм ототожнюється з езотеричним ісламом. Суфізм — неоднорідна течія: до нього приєднувалися представники різних богословських шкіл і напрямів ісламу. Він неодноразово відігравав значну роль у політичному житті мусульманських країн як ідеологія повстанських рухів, зокрема як мюридизм на Північному Кавказі, а також антиколоніальної боротьби. (uk)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:text

O God! If I worship You for fear of Hell, burn me in Hell, and if I worship You in hope of Paradise, exclude me from Paradise. But if I worship You for Your Own sake, grudge me not Your everlasting Beauty. (en)

rdfs:comment

Is éard atá i gceist leis an Súfaíochas nó Taṣawwuf (Araibis: التصوف‎‎), ná gné mhistiúil den Ioslam, nó gluaiseacht mhisteach reiligiúnach a tháinig ar an bhfód i measc na Moslamach san ochtú haois. Tugtar 'sufaí (Araibis:صوفي, ṣūfī) de ghnáth ar dhuine a chleachtann an traidisiún seo. Ainm eile a thugtar ar 'sufaí' ná 'dairbhíseach' (Peirsis: درویش, Darvīsh). (ga)
スーフィズム（英: Sufism）、タサウウフ（Taṣawwuf、アラビア語: الْتَّصَوُّف‎）、イスラム神秘主義とは、イスラム教の神秘主義哲学である。アラビア語ではタサウウフと呼ばれるが、一般的に担い手であるスーフィー（アラビア語: صوفي‎ Ṣūfī）に英語のイズムをつけたスーフィズム、またはイスラム神秘主義という呼称が使われている。ただし、スーフィー達が「神秘」を特に掲げていたという訳ではない。 9世紀以降に生じた、イスラム教の世俗化・形式化を批判する改革運動であり、修行によって自我を滅却し、忘我の恍惚の中での神との神秘的合一（ファナー فناء fanā'）を究極的な目標とする、一種の内面化運動である。 (ja)
Il sufismo o taṣawwuf (in arabo تصوّف) è la dimensione mistica dell'Islam; sono detti sufi quanti praticano tale forma di esperienza. (it)
수피파(아랍어: تصوّف - taṣawwuf, 페르시아어: صوفی‌گری sufigari, 튀르키예어: tasavvuf, 우르두어: تصوف) 또는 수피즘(Sufism)은 이슬람교의 신비주의적 분파이다. 수피즘은 다른 이슬람교 종파와는 다르게 전통적인 교리 학습이나 율법이 아니라 현실적인 방법을 통해 신과 합일되는 것을 최상의 가치로 여긴다. 수피즘의 유일한 목적은 신과 하나가 되는 것으로 이를 위해 춤과 노래로 구성된 독자적인 의식을 갖고 있었다. (ko)
Het soefisme of tasawwuf (Arabisch: تصوّف - taṣawwoef, Perzisch: صوفی‌گری, soefigari, Russisch: Суфизм, Soefizm, Turks: tasavvuf, Urdu: تصوف) is de mystieke stroming binnen de islam. Deze mystiek ontwikkelde zich uit de islam zelf op grond van Koranteksten, maar vertoont ook invloeden uit de hellenistische wereld en christelijke Oosterse kerk. Het doel was via een ascetische en meditatieve levenswijze de eenheid van alles te vatten en via liefde voor God met Hem te versmelten, waarbij de mens afstand heeft gedaan van aardse geneugten en van zijn ego. Het soefisme ontstond in 7e- en 8e-eeuwse sjiitische kringen, maar bloeide vooral in soennitische samenlevingen. Het heeft een literaire en poëtische traditie. (nl)
Sufizm (arab. taṣawwuf تصوف) – zbiorcze określenie rozmaitych nurtów mistycznych w islamie. Jest on próbą osiągnięcia jedności z boskim Absolutem. W najpowszechniejszej formie polega na regularnych modlitwach, recytacji formuł religijnych i boskich imion, grupowych śpiewach (qawwali), studiowaniu świętych pism islamu, a przede wszystkim na wyparciu się własnego ego. Jednymi z najznaczniejszych sufich byli Rabia Al-Basri, Dżunajd, Al-Halladż, Al-Ghazali, Ibn ʾArabi i Rumi. (pl)
蘇菲主義，又称苏菲派（Sufism、taṣawwuf；阿拉伯语：تصوّف‎），為伊斯蘭教的密契主義（或稱神秘主義），為追求精神層面提升的伊斯蘭教團，其詮釋的方式有別於一般穆斯林，他們在生活方面相當嚴格。遵行蘇菲主義者被稱为「蘇菲行者」（enterṣūfī, صُوفِيّ），他們認為透由冥想及導師接觸到安拉，他們把敬畏之心化為對安拉無私的愛。西方學界稱蘇菲主義為「大众的伊斯蘭」（Popular Islam），源於盛行在穆斯林普羅大眾、及至伊斯蘭世界。蘇菲主義在歷史上被誤認為是独立的伊斯蘭教派，實際上苏菲派泛指追求禁欲生活和在宗教中具有神秘主义倾向的穆斯林，更多地指向一种信仰方式与生活原则。故苏菲派穆斯林可以同时属于任何其他伊斯蘭教派的宗教團體。儘管絕大多數蘇菲行者是遜尼派，但在中世紀晚期後，蘇菲主義也在什葉派內也有一定發展。经典苏菲行者的一个显著特征是他们对于（一种反复诵读真主九十九个名字的行为，常常在祷告后）的执迷，以及禁慾主義。苏菲主义在倭马亚王朝早期（公元661-750年）对抗世俗化时获得了一批追随者。历经千年的发展，苏菲行者已经遍布几大洲、跨越多文化；最初他们的信仰由阿拉伯语写成，后来转译到波斯语、土耳其语以及其他数十种语言。 (zh)
الصوفية أو التصوف هو مذهب إسلامي، لكن وفق الرؤية الصوفية ليست مذهبًا، وإنما هو أحد مراتب الدين الثلاثة (الإسلام، الإيمان، الإحسان)، فمثلما اهتم الفقه بتعاليم شريعة الإسلام، وعلم العقيدة بالإيمان، فإن التصوف اهتم بتحقيق مقام الإحسان، مقام التربية والسلوك، مقام تربية النفس والقلب وتطهيرهما من الرذائل وتحليتهما بالفضائل، الذي هو الركن الثالث من أركان الدين الإسلامي الكامل بعد ركني الإسلام والإيمان، وقد جمعها حديث جبريل، وذكرها ابن عاشر في منظومته (المرشد المعين على الضروري من علوم الدين)، وحث أكثر على مقام الإحسان، لما له من عظيم القدر والشأن في الإسلام. (ar)
El sufisme o tassàwwuf (àrab: تصوف, taṣawwuf; persa: صوفی‌گری, sufigari; en turc: tasavvuf; en urdú: تصوف) és una tradició mística islàmica de caràcter esotèric, practicada per musulmans però també per no musulmans, que abasta una gran amplitud de pràctiques dedicades a l'amor diví i al cultiu del cor. Aquesta mística té per finalitat última accedir a la «presència» i el coneixement de Déu directament, i no per mitjà de les normes i formulismes establerts per la llei islàmica. Per això, l'islam oficial no l'ha encoratjat mai en excés. (ca)
Súfismus (arabsky: تصوّف; tasawwuf) je mystická forma nebo také duchovní cesta či spiritualita islámu. Rozmanitý pojem zahrnující v sobě etiku, estetiku, vzory chování, působí i na poli hospodářském, politickém či vojenském. Zachází až za hranice běžného chápání mystiky. Na vztahy k bohu a okolí se odvolává šarí´a, súfismus dává šarí´i duchovní postoj, pomocí něhož věřící vykonávají světské povinnosti. Súfismus je hnutí nejednotné a nekonformní. Cílem následovníků súfismu je pomocí zvláštních praktik přivést věřícího blíže k Bohu či dokonce s Bohem splynout. Existuje velká řada súfijských řádů, které se označují jako taríky, z nichž převážná většina je sunnitských. (cs)
Sufismus oder Sufitum (auch Sufik, arabisch تَصَوُّف, DMG taṣawwuf) ist eine Sammelbezeichnung für Strömungen im Islam, die asketische Tendenzen und eine spirituelle Orientierung aufweisen, die oft mit dem Wort Mystik bezeichnet wird. Einen Anhänger des Sufismus nennt man Sufist, einen Ausübenden Sufi (arabisch صُوفِيّ, DMG Ṣūfī) oder Derwisch (persisch دَرویش darwisch, DMG darwīš). Zu Kernelementen der unterschiedlichen praktischen und theoretischen Lehren zählen vielfach eine Einheit alles Existierenden, ein „innerer Sinn“ (arabisch بَاطِن, DMG bāṭin) des Korans, eine individuelle Nähe oder Unmittelbarkeit zu Gott sowie dementsprechende vorbildhafte Koranverse und normative überlieferte Aussprüche und biographische Berichte über Mohammed. (de)
Με τον όρο Σούφι εννοούμε εκείνες τις πρώτες ασκητικές κοινότητες του Ισλάμ, και οι οποίες εγκατέλειψαν τα εγκόσμια, πρεσβεύοντας ότι το ανθρώπινο πεπρωμένο εξαρτάται από την ανεξιχνίαστη θέληση του Θεού. Σε αυτές τις κοινότητες επικράτησε αρχικά το ασκητικό στοιχείο του μυστικισμού, ενώ με την πάροδο του χρόνου ο ασκητισμός θεωρήθηκε ως προκαταρκτικό στάδιο για την επίτευξη της πνευματικής ζωής. Ο μυστικισμός πήρε την θέση του ασκητισμού ως στόχος και επιδίωξη. Οι κοινότητες των Σούφι επηρεάστηκαν άμεσα από τις αρχαιότερες παραδόσεις και φιλοσοφίες της Ανατολής και της λεκάνης της Μεσογείου, όπως ο Νεοπλατωνισμός, ο Γνωστικισμός, ο Βουδισμός και ο Χριστιανισμός. Όλες αυτές οι διδασκαλίες έπαιξαν το ρόλο τους στην τελική διαμόρφωση της σουφικής διδασκαλίας, αφού σύμφωνα με τους Σούφι «όλες (el)
Sufiismo aŭ sufismo (arabe: tasawwuf تصوف, sufiye صوفية, sufiya) estas mistika formo de Islama kredo. Sufismo instigas al unueco kaj harmonio kaj kunligas orientajn kaj okcidentajn ideojn inter si. Ĝis la 9-a jarcento ĝi estis asketa randgrupo kaj deposte la vorto estis uzata kiel kolektonomo por kurentoj de Islamo, premitaj de asketaj tendencoj kaj spirita orientiĝo, ofte nomata mistiko. En la 12-a jarcento kreiĝis sufiaj ordenoj, kiuj havis ankaŭ religipolitikajn funkciojn, interalie organizaĵo de la popola kredemo kaj misio. La vorto sufiismo uziĝas en Eŭropo nur ekde la 19-a jarcento.) (eo)
El sufismo (en árabe, صوفية‎ ṣūfiyya o تصوف taṣawwuf) es la dimensión interna y el aspecto espiritual del Islam. A veces se describe como "misticismo islámico". Los practicantes del sufismo han sido referidos como "sufís." Todas las órdenes sufíes trazan la mayoría de sus preceptos originales de Muhammad a través de su primo y yerno Alí, con la notable excepción de la orden Naqshbandi, que rastrea sus preceptos originales a Muhammad a través de su compañero y suegro, Abu Bakr. (es)
Sufismo edo taṣawwuf (arabieraz: تصوّف) islamismo barruko hainbat eskola, sekta eta kofradiaren arau eta praktika aszetiko eta mistikoen multzoa da, gizakia jainkozko bilakatzea eta Egia absolutuarekin bat egitea lortu nahi duena. Bere jarraitzaileek ṣūfī (persieraz: صُوفِيّ) edo derbitxe dute izena. Aditu batzuen ustez, Islamaren bertsio esoterikoa besterik ez da, eta badaude Islametik at kokatzen dutenak. (eu)
Le soufisme (en arabe : ٱلتَّصَوُّف, at-taṣawwuf) désigne les pratiques ésotériques et mystiques de l'Islam visant la « purification de l'âme » en vue de se « rapprocher » de Dieu. Il s'agit d'une voie d'élévation spirituelle,un chemin initiatique de transformation intérieure. En opposition avec le formalisme des intégristes, et autres tenants d'un islam rigoriste. Il se veut le "cœur" de l'islam. Il est généralement pratiqué par le biais d'une initiation au sein d'une tariqa, terme qui désigne, par extension, une confrérie rassemblant les fidèles autour d’un maître spirituel. (fr)
Sufisme (bahasa Arab: صوفية, translit. shufiyyah‎) atau tasawuf (bahasa Arab: تصوف, translit. tashawwuf‎) adalah gerakan Islam yang mengajarkan ilmu cara menyucikan jiwa, menjernihan akhlak, membangun lahir dan batin serta untuk memperoleh kebahagian yang abadi. Tasawuf pada awalnya merupakan gerakan zuhud (menjauhi hal duniawi) dalam Islam, dan dalam perkembangannya melahirkan tradisi mistisme Islam. Tarekat (berbagai aliran atau jalan dalam Sufi) sering dihubungkan dengan Syiah, Sunni, cabang Islam yang lain, atau gabungan dari beberapa tradisi. Pemikiran Sufi muncul di Timur Tengah pada abad ke-8, sekarang tradisi ini sudah tersebar ke seluruh belahan dunia. Sufisme merupakan sebuah konsep dalam Islam, yang didefinisikan oleh para ahli sebagai bagian batin, dimensi mistis Islam; yang la (in)
Sufism (Arabic: الصُّوفِيَّة‎ aṣ-ṣūfiyya), also known as Tasawwuf (التَّصَوُّف‎ at-taṣawwuf), is a mystic body of religious practice, found mainly within Sunni Islam but also within Shia Islam, which is characterized by a focus on Islamic spirituality, ritualism, asceticism and esotericism. It has been variously defined as "Islamic mysticism", "the mystical expression of Islamic faith", "the inward dimension of Islam", "the phenomenon of mysticism within Islam", the "main manifestation and the most important and central crystallization" of mystical practice in Islam, and "the interiorization and intensification of Islamic faith and practice". (en)
Sufism (arabiska: تصوف, taṣawwuf; persiska: صوفی‌گریs, sufigari, Turkiska: Tasavvuf Kurdiska: Sufizmi) används som en samlingsbeteckning för den andliga eller esoteriska aspekten inom islam. Sufisternas erfarenheter och läror är att man genom att rena sinnet från allt som inte är av Gud och förstå att kärleken är Guds sanna väsen, kan nå fram till den upplysning som öppnar medvetandet. Enligt sufisk åskådning får sharia (lagen) ofta företräda den yttre eller exoteriska dimensionen av religionen medan sufism definieras som islams inre dimension eller esoterism. (sv)
Суфі́зм (також суфійський іслам або тасаввуф (араб. صوفية‎), імовірно від арабського суф (араб. صوف‎) — шерсть, суфій — той що носить вовняний плащ) — містико-аскетична течія в ісламі. Вважається, що перші суфії з'явилися на межі VIII та IX століть в Іраку та Сирії. Імовірно під цим терміном об'єднуються різні містичні вчення, які виникли в мусульманському культурному середовищі з давніх часів і по теперішній час. Визнаючи реальним лише існування Бога (Аллаха), а навколишні речі та явища — його еманацією, послідовники суфізму оголошують вищою метою життя містичне з'єднання душі людини з Богом, тим самим суфізм має схожість зі світоглядом дгармічних релігій. Суфії намагаються збагнути потаємний зміст коранічних одкровень, для чого суворо дотримуються приписів Корану і Суни, беруть участь у (uk)
Суфи́зм или таса́ввуф (араб. التصوف‎) — аскетически-мистическое направление в исламе, включающее как учение, так и духовные практики, направленные на борьбу человека с сокрытыми душевными пороками и духовное воспитание личности; мусульманское подвижничество; образ жизни последователей суфизма и их объединения; одно из основных направлений классической мусульманской философии. Последователей суфизма называют су́фиями. (ru)

is dbo:wikiPageWikiLink of

is dbp:mainInterests of